[ads-pc-2]

Inspired Expedition – це подорож Карпатами із заходу на схід тривалістю в місяць. Троє наших друзів вирушили у пішу мандрівку горами на цілий місяць і кожного тижня ділитимуться своїми враженнями в блозі експедиції.

Епізод 1. Турка-Сянки-Воловець

Місце зустрічі – селище Турка, воно ж є стартовим пунктом нашої мандрівки. Віталіна приїхала сюди електричкою зі Львову, а ми з Юрком – з Ужгорода. Далі тільки пішки.

Перші півтора дні йдемо вздовж сел – Присліп, Вовче, Жукотин. Села складаються з однієї вулиці, лінійна агломерація. Проводимо етнографічні розпитування, робимо диктофонні записи, відмічаємо особливості господарської забудови, фотографуємо пам’ятки та бойківські тридільні церкви.

Привітні мешканці зустрічають нас посмішками та цікавляться маршрутом – «Добрий день! Куди йдете? Боберка? Сянки?! Ой-ой, як далеко! Почекайте се автобуса! А ночувати як, а їсти маєте що?». Вирішуємо не казати, що взагалі-то ми йдемо до самої Говерли і ще далі. Мабуть, тут це сприйматимуть, як похід на Марс.

Попросивши набрати води на обід, отримуємо не тільки повні пляшки, а ще й кілограм сала. Добрий довісок до нашого майже вегетаріанського меню.

Другий день. Довкола Дністровські Бескиди – невеличкі гори, майже пагорби. Пологі та невисокі, а від того й такі піддатливі людській діяльності, від того й ландшафт тут майже повністю олюднений. Прорізі жовтих ґрунтових доріг, залисини посадок, прямокутники пасовиськ та городів з картоплею-капустою. Ці схили дали себе колонізувати, розорати та засіяти. І на пригорку за останніми хатами Дністрика-Дубового розкинувся яблуневий сад.

По верхах гуляють коров’ячі стада, і зовсім не видно овець – особливість бойківського тваринництва.

Кордон

Перетинаємо лісистий Сянський хребет, він відрізає нас від мобільного зв’язку, ловиться лише одна паличка польського роумінгу. Так, Польща зовсім поруч, на протилежному березі річки Сян. Тут видно, що державний кордон існує лише в наших головах, а насправді просто один бік долини переходить у другий, просто східний схил плавно вигинається у західний.

Нас тут зустрічають. Четверо прикордонників перевіряють наші документи та перепустки, веселі хлопці, розповідають про суворі будні охоронців кордону, про 25 кілометрів вздовж нейтральної полоси кожного дня, про зубрів та диких котів, про ведмедицю з дитинчам, що прийшли з польського боку та бродять тепер десь тут, по долині. А туристів тут не буває, раз на рік лише приїздять сюди колишні жителі цих місць, подивитися, пожуритися.

Справа у тому, що історичні перипетії  20-го століття торкнулися й цих віддалених гірських країв. Після другої світової війни тут, по Сяну, провели польсько-радянський кордон. І це стало причиною виселення кількох селищ, що несподівано для себе опинилися у прикордонній контрольованій зоні. Тисячі жителів розселено, будівлі (включаючи старовинні церкви) демонтовані, район закритий для відвідування.

Ми пройшлися вздовж кордону зарослою тропою, де раніше проходила центральна вулиця села Дідьова. Від поселення залишилися лише кілька хрестів на цвинтарі (дати поховань до 1936 року), кам’яні мости, немов ацтекські розвалини, та фруктові дерева, здичавілі за 70 років яблуні та груші. Подумати тільки – хтось їх садив коло хати, хтось збирав врожай кожного серпня. Цілі сади, що тепер поступово змішуються з місцевим корінним рідколіссям вільхи, верби, смерек.

На четвертий день нам вдається заглибитися у нейтральну смугу. Бурий від іржі купол видно здалеку, він чудово виглядає у ранковому світлі на фоні темних гірських лісів. Підходимо до церкви неіснуючого села Соколики, яка дивом збереглася дотепер. В ній було влаштовано спостережний пункт прикордонних військ, про що нагадують численні написи ДМБ на стінах. А від села не залишилося нічого, минуле розсипається в повітрі та заростає кропивою.

Дикі місця. Чим менша кількість людей, тим більше диких звірів довкола. Згадується Алтай. На шляху нам зустрілися маленька гадюка, сірий вовчок (схожий на білку родич миші), ведмежі сліди, величезні орли вилися в глибокому небі. Тут хазяйнують саме вони, а ще ящірки та коники в густій траві. Звільнені від людської діяльності території живуть своїм життям Землі.

Далі був 10-кілометровий шлях залізничною гілкою Сянки-Турка-Львів, по шпалах йти не дуже приємно, але можна пристосуватися. Не зручний, але найкоротший шлях до Ужоцького перевалу. «Тут у нас Сибір, доріг-стежок немає зовсім», – каже бабуся, що йде вздовж рейок нам назустріч – «ще й електричку відмінили сьогодні».

Під кінець дня прогулянка селом Яворов, доброзичливі жителі зовсім не лякаються об’єктивів нашої фототехніки. Буремне надвечір’я, туман загортає верхи та низовини. Зранку буде море роси, можна буде вмиватися травою.

Полонина

Подолавши кілометрову відмітку по вертикалі, по межі Львівської та Закарпатської областей виходимо на Верховинський вододільний хребет, починається наша перша по-справжньому гірська ділянка маршруту. Ось і перша вершина – Дрогобицький Камінь (1186 м), зі стільцем на вищій точці.

Ми всі скучили за цими видами. На полонинах все так же просторо та вітряно. А ще високо та сонячно. І хочеться іти та й іти, не дивлячись на спуски та затяжні підйоми, крокувати до самого обрію. А на обрії гори перетинаються з небом і не відрізнити одне від іншого.

Земля ще зеленіє, але вже починається зміна кольору на бежевий серпневий. На верховинних сінокосах трудяться селяни, грузять вози, пасуть корів, збирають чорницю. Хлопець розповів про джерела на шляху – «ген там, за лісочком під горокою, бачите?». От і добре, обід буде з водою.

Відмічаємо джерела на мапі, проходимо перевал Руський Путь (1217 м) з хрестом – тут пролягав старовинний торговий шлях через Карпати. Зустріли польських туристів. Вирішуємо ночувати на хребті, на самому краєчку прірви, під вершиною з тюркською назвою Нондаг. Маємо восьмилітровий запас води – вистачить на вечерю, сніданок та завтрашній перехід.

В вечірньому небі спалахнуло надзвичайне видовище, фотографіями не передати. Сонце впало прямо на вершину Гострий Верх, від цього в повітря здійнялися рожеві та лілові фарби, силуети застиглого гірського моря стали чіткішими. Ця ніч, мабуть, була дуже зоряною, але ми не зустрілися з нею, бо лягли спати в сутінках. Засинаємо та просинаємося разом з краєвидами.

Довгий день

Шостий день експедиції вмістив в себе дуже багато – і ранішній траверс Буковецького хребту, і сходження на вершину Пікуй (1408 м), і спуск в долину Латориці, і колоритні села на шляху. А якщо сухими цифрами, то ми здолали 28 кілометрів.

Пікуй, вища точка Львівської області, на вершині бетонний стовп, розписаний автографами туристів.

У селі Котельниця збереглися старі дерев’яні хатини, карпатська автентика. Взагалі, скрізь бачимо біля нових будівель з металопластиковими вікнами столітні сараї-зруби та старезні господарські прибудови.

У Нижніх Воротах до нас приєднався Михайло, хлопчина на червоному велосипеді. Розповідав нам про своє село, про спійманого ним величезного вужа, показував старовинне військове кладовище та церкви, православну та католицьку, що стоять зовсім поруч. На виході з села ми подякували екскурсоводові та подарували листівку з Одеси.

Коли кілометраж долає відмітку 25, вмикаються якісь нові мотиваційні механізми. Ти просто йдеш, тримаючись ритмів дихання, пульсу та кроків. 50 хвилин йдеш, 10 хвилин перепочинок. Майже впадаєш у такий пішохідний транс. Голова звільняється від думок, відчуття тілесного дискомфорту притуплюється. Ти йдеш і ніби вся планета прокочується під твоїми кроками. Ти вдивляєшся у світ та вимірюєш його власною ходою. Це дивне та невимовне відчуття дороги.

На фініші дня нас чекала панорама з перевалу Менчил (618 м) – маленькі багатоповерхівки містечка в долині надавали ще більшої величності та монументальності  горам масиву Боржава. Велике треба роздивлятися здалеку та в порівнянні із малим.

Наразі експедиційна команда відпочиває у Воловці. Пройдено десь близько чверті шляху, попереду ще багато цікавого. Завтрашній день починається з набору кілометрової висоти. Дорога йде на південний схід, вимальовуючи карпатську діагональ нашого маршруту.

І ми готові до продовження.

Партнери еспедиції: компанія МТС, інтернет-партнер зв’язку в горах; фонд Вікімедіа-Україна; магазини спортивного одягу та туристичного спорядження Red Point, Marson та Саммит.

Далі буде