Місяць навколо Балтики: як проїхати Скандинавію і вижити
Місяць навколо Балтики: як проїхати Скандинавію і вижити
[ads-pc-2]
Андрій. Тарас. 21 та 20 років. Одні з тисяч цьогорічних бакалаврів, одні з сотень українських обходисвітів автостопом. За місяць часу, з бюджетом, який прямував до нуля, ми подолали більш ніж 6600 км, повністю об’їхавши навколо Балтійське море через 11 країн півночі Європи.
Заманюєш, притягуєш. Зов твій можна було чути всюди, той нестримний спів асфальтових сирен. Ох як же глибоко він прокрадається, його пульсація доводить до нестями. Лише зібрати наплічник.
Зі Львова ми виїхали на початку серпня. За спиною 70-и літровий рюкзак з одягом, їжею та мандрівним спорядженням, в кишені 50 євро (половина з яких там так і залишилася), в душі глибоким коренем захоплення.
Пункт старту в Берліні, тому зараз шлях наш прямуватиме на захід. Добравшись до Жешува, заночували на приміському вокзалі: 5х10 метрів, стільців пара, всередині нікого. Зранку нас чекатиме автобус до Вроцлава, а поки розстелимо каремати та довіримо літньому спальнику оберігати наш сон.
Така, яку знають всі, Польща. Столиця Нижньої Сілезії. Там, де десятки гномів дивитимуться на тебе, і на інших теж.
Автобус, другий та останній, в один із аеропортів Берліну. Чи не готель хіба?
Місто, розірване режимом навпіл.
Die Wand, The Wall, Стіна.
Далі Гамбурґ. Поїхали?
В дорогу! З першою ж застопленою машиною, яка одразу ж і довезла до міста трьох тисяч мостів, ми відчули повернення на трасу, відчули, що нарешті на своєму місці. Постріл стартового револьвера дзвенить вже десь позаду.
Наша подорож насправді не про міста чи країни, вона про дорогу, людей, їх історії, знання. Про те, як вміти дихати захопленням, дивитися і бачити.
Ми вільні. Не обмежують нас дати, час, місця та гроші. Намет двомісний, а пальник газовий. Важко передбачити, що відбудеться вже за 10 хвилин, і майже неможливо, що за 2 години. Існують лише сторони світу.
Пошматований Ельбою Гамбурґ закохує симбіозом разючої історією давної та абсолютної неймовірності футуристичної архітектури. Дивуйся мною, каже місто.
Намет розкладений біля чийогось будиночка на півночі міста. Світанок, кипить вода до чаю, вариться вівсянка, фрукти. Курс на Данію.
Дощило. А стопити просто посеред автобану законно?
Данія, сяючи, розпростерла руки для обіймів. Ми були в Скандинавії, там, де й хотіли, відчували її вже навіть тут і зараз, у машині, яка мчала через двадцятикілометровий міст. Освіти нам дорогу, о всевидний місяцю, залий горизонт своїм помаранчевим сяйвом, ціле десятиліття не був ти до Землі так близько, як зараз!
Вечір. Копенгаґен. Сотня білокурих датчанів у шерстяних светрах, схрестивши ноги, сидить у парку на зеленому газоні перед полотняним екраном. Посмішки: Стівен Фрай жартує. Тут ми залишимось на ночівлю.
Ей, а ми не в Амстердамі? Безупинний потік велосипедів збиває з ніг, здіймає вгору, приводить до самих воріт проголошеної окремою країною Християнії: десятки видів марихуани на лотках вздовж вулиці, заходь, купуй, смакуй – в нас можна. А ви тут, хлопці, для чого?
Нехай продовжиться наш шлях на північ!
І холод, і дощі, до хмар лиш просягнути руку – скандинавської романтики, краси – більше, більше, ще і ще! Ми неслися західним узбережжям Швеції, купаючись в гарячих променях усміхнених облич (як же нас багато та смачно годують!) та мирній енергії тутешньої природи.
А П’єр невпинно мчав по шведській трасі, час від часу поглядаючи на свого п’ятирічного внука, який мирно дрімав на задніх сидіннях старенького Ауді. З Парижу до Осло не близько. На думці кляті данські прикордонники з собаками, які лише декілька годин тому оштрафували та конфіскували невеликий пакетик з канабісом, схованим за пряжкою пояса.
“Вам має бути соромно, пане!”. “Кому, мені? І за що ж? Та пішли вони…” – жалівся дідусь двом ще оп’янілим від пригод у минулій машині українцям, яких він декілька хвилин тому підібрав за сто кілометрів від кордону Норвегії.
У П’єра вдома ми їли італійську пасту, пили французьке вино, дискутували про автостоп 70-х, автостоп сьогодення, подорожі велосипедами навколо Європи, пригоди по дорозі до Амстердаму та Ірану. Тут вперше за багато днів у нас є ліжко!
Осло маленьке миле містечко, та справжня Норвегія, вся краса, від якої перехоплює подих, – там, де фйорди, на іншому кінці. Ми ще повернемся, я обіцяю.
Закон Швеції, Норвегії та Фінляндії дозволяє провести дві ночі на будь-якій території кожної з цих країн. Наш намет, розкладений на газоні перед входом у палац короля та королеви Норвегії, з гідністю проігнорував вранішнє буркотіння під ніс прибиральниці середніх років.
Тепер нам на схід!
Із тими п’ятьмастами кілометрами, які нас відділяли від берега Балтійського моря, весь день крізь грозу боролися разом із сімома швецькими серферами. В Стокгольмі ми затримаємось трохи довше.
В хостелі можна попросити прийняти душ; назбиравши пустих бляшанок (по 20 центів за кожну) заробиш на ланч; десятки парків, навіть цвинтар, прекрасно підходять для ночівлі.
Клякайте на коліна! Уклоніться! Іменем королівської сім’ї вам присвоєне звання бродяг!
А далі на схід лише море. Просидівши на вулиці з обписаним маркером клаптем картону лише півгодини, ми назбирали 320 крон (~40 євро), з потрібних нам на корабель 240-а.
Сьома ранку, верхня палуба, пара нашого дихання вслід затуманеним мостам і сонним вулицям, Стокгольм повільно зникав за горизонтом. Наступні 11 годин, оминаючи десятки малесеньких островів, лайнер Viking Lines все наближував і наближував до холодної Фінляндії.
Нас арештовували, допитували, ми їли зі смітника, боксували з непохитним холодом, посміхалися незнаної милості людській доброті, заглядали в шпарину до раю.
Далі буде.
Текст: Тарас Вуїв
Фото та відео: Андрій Луцик
2 коментарі