[ads-pc-2]

Віза до США для багатьох здається такою ж недосяжною, як верхівка Евересту.

Допоки ми не дійшли до посольства – самі вважали це чимось захмарно складним, тому вирішили поділитися своїм досвідом у її здобутті.

Коли ти вперше починаєш збирати інформацію та занурюєшся у Маріанську впадину тематичних форумів, настрій стрімко псується. Безліч ображених повідомлень від тих, хто отримав відмову, формує враження, що Нобелівську премію дістати значно простіше, аніж американську наклейку до паспорта.

Усі “великі” навколосвітні подорожі гинуть у Південно-Східній Азії. Безмежні простори Тихого океану здаються нездоланними. Щоб потрапити з одного його берегу до іншого, майже завжди потрібно мати американську візу. Ми не планували довго стирчати в Штатах, тому звичайна турвіза з коридором перебування в країні 3-6 місяців нас цілком влаштовувала. В Україні ми отримати її ніяк не встигали, тому вирішили спробувати щастя в Бангкоку. Посольство США – одне з найбільш лояльних у світі в плані подачі документів. Отримуй хоч в Буркіно-Фасо, головне причину поясни.

Отже, перша стратегічна порада: якщо у вас є можливість – не подавайтеся на візу в Україні. Статистика відмов у нас одна з найвищих навіть на пострадянському просторі.

За 2013 рік:

РФ – 10,2% (незначне зростання, в 2012 – 9,6%)

Україна – 32,7% (зростання, в 2012 – 26,9%)

Білорусь – 20,7% (невелике зростання)

Казахстан – 8% (невелике зростання)

Молдова – 33,6% (невелике зростання)

Азербайджан – 9,4% (падіння)

Грузія – 38,3% (суттєве зростання)

Краще обрати Казахстан або будь-яку іншу зручну країну з низьким відсотком відмов, проте при цьому варто розуміти, що співбесіду ви будете проходити англійською мовою. Зараз, після подій Євромайдану, ситуація повинна була б змінитися в ліпшу сторону (наприклад, турвізу подовжили з п’яти до десяти років). Проте це непевно.

Сам процес подання простий до зухвальства: заповнюєте анкету на сайті (галочками підтверджуєте те, що ви не повія і не спонсоруєте терористів), обираєте дату співбесіди, оплачуєте на пошті візовий збір і завантажуєте фото. Це обов’язкові кроки. Всі інші документи – це вже чистий розгул вашої уяви. Головне – довести відсутність у вас імміграційних намірів. А як ви це будете робити – залежить тільки від вас.

Ми спершу морочили собі голову дистанційно, намагалися здобути довідки з банку і думали-гадали чого б ще такого притащити в посольство. Врешті-решт на місці в нас прийняли рівно три папірця: лист від головного редактора Inspired, листа від головного редактора в’єтнамського журналу (з котрим ми познайомилися в Сайгоні по каучсьорфінгу) і рекомендаційний лист від одного відомого українського благодійного фонду. Все було роздруковано на принтері, без усіляких вензелів та мокрих печаток. Тобто все те ж саме я, за наявності бажання, могла би надрукувати за 20 хвилин. На довідки з банку і про нерухомість всім, було начхати.

Ми, як слухняні дівчатка, вирішили нічого не вигадувати і розповісти офіцеру правду-матінку про навколосвітню подорож. І ось друга дуже важлива порада: ліпше б ви не брехали. Американці – нація, котра не сприймає брехню на генетичному рівні і не пробачає жодного чітерства. За списування на екзамені у них реально можна вилетіти зі школи і університету, заплямувавши свою репутацію на все подальше життя. Навіть не намагайтеся думати що ви хитріші і розумніші за «тупого американця». Не дарма він займає цю посаду і кожного дня протягом декількох років через нього проходять десятки таких розумників. Способів вивести брехуна на чисту воду – безліч, аж до читання міміки та жестикуляції. Можна проколотися на будь-якій дрібничці, а в стресовій ситуації, якою по суті і є співбесіда, шанси на провал різко зростають.

Якщо все ж таки ви зважитеся ліпити легенду то продумайте кожну її деталь та гарненько відрепетируйте.

Ми говорили правду, проте вирішили попередньо спробувати здогадатися як може піти розмова і повернути її в потрібну нам сторону. Тому на співбесіду ми прийшли в своїх комбінезонах. І поки нас здивовано розглядала черга сіро-чорних грачів в ділових костюмах ми весело пурхали навколо немов дві жовті канарки. Вочевидь, що перше ж питання було про наші комбінезони, за котре ми й вчепилися. «Шили самі, а жовтий то пшениця, а синє то небо, а разом вони утворюють наш прапор і ми дуже пишаємося Україною і журимося щодня за вкраїною милою і, до речі, дивіться які в нас ще футболочки з Шевченком та Гоголем…». Весь наш вигляд казав за нас самих як ми тісно пов’язані зі своєю країною.

Порада номер три: намагайтеся не видавати, що насправді ви нервуєте та переживаєте, посміхайтеся що є сил і ввічливо розповідайте те, що офіцер хоче від вас почути. Співбесіда триває в середньому від 2-х до 10-ти хвилин. Рішення приймаються на рівні автоматизму. «Так» чи «ні» залежить більше від того, як ви виглядаєте і як говорите аніж від того, що за папірці ви там з собою притягли. Все, що ви говорите повинно об’єднуватися логікою в одне ціле що має вселити в офіцера впевненість в тому, що ви не захочете залишитися жити в США. Немає жодних рецептів успіху, проте для себе я вивела деяку формулу з позитивного настрою помноженого на помірний пофігізм та поділене на чіткі відповіді на питання «Навіщо тобі треба в Америці, чому саме туди і що змусить тебе з неї поїхати».

Ми, дві симпотні мандрівниці без дітей та шлюбів прийшли в посольство з трьома куцими папірцями в яскравих комбінезонах і отримали мультивізи на п’ять років. А хтось, хто стирчав в черзі в костюмі-трійці з величезнім пресом документів отримав відмову. Америка це, дійсно, країна рівних можливостей, головне вміти ними скористатися.

І наостанок чудова інструкція до дії від Вінського:

http://awd.ru/kak-poluchit-vizu-usa/

http://forum.awd.ru/viewtopic.php?f=326&t=85885