[ads-pc-2]

Крим – фактично вже не Україна, як би нам цього не хотілось чути. Окупація російськими військами без розпізнавальних знаків, нелегітимний референдум під дулами автоматів та незаконне входження в склад Росії, яке не визнає жодна країна світу – це реальність останніх тижнів. Кілька днів тому ми писали власний детальний прогноз того, що очікує Крим та його жителів у найближчому майбутньому. І майбутнє півострову досить невеселе. Що ж буде з Україною? Давайте поміркуємо. 

Почнемо з поганого – його, на щастя, не так вже й багато.

Негативні сторони

На дорозі від Севастополя до Сімферополя (Reuters/Baz Ratner)

Гаряча точка. “Худой мир лучше доброй войны” – цитата Цицерона як ніколи влучна у нашому випадку. Якщо раніше присутність Чорноморського флоту РФ у Севастополі просто створювала незадоволення частини українців, а максимальною кризою у відносинах між двома сусідами був конфлікт на острові Тузла, то зараз ми маємо тотальну холодну війну між Україною та Росією. Невідомо, які майбутні плани у керівництва РФ, але навіть якщо воно відмовиться від подальшого вторгнення в Україну та анексії південно-східних областей, присутність прямого контакту з гарячою точкою, нашпигованою російськими військовими і технікою, аж ніяк не впливатиме позитивно на нашу стабільність і безпеку.

Закриття експорту і кордонів. Літо 2013 року можна вважати генеральною репетицією похолодання у економічних та політичних відносинах між Росією та Україною. Не лише українські олігархи, фабрики яких захоплюють в Росії, а заводи – націоналізовують в Криму, відчують на собі холодну війну, а й дрібний бізнес. Внутрішньоекономічні зв’язки між Кримом та Україною були нерозривні. І зараз вся ця система буде рушитись і переглядатись, від чого постраждають всі, чий бізнес був зав’язаний на півострів. Вихід з СНД, введення візового режиму між сусідами – все це сходинки до подальшого похолодання між відносинами України та Росії, яке торкнеться кожного простого громадянина та всіх сфер – від туризму до торгівлі.

Ресурси. Разом з Кримом ми втратили доступ до нафтогазоносних родовищ, розташованих на території півострову та на шельфі Чорного моря. Хоча вони одні з найменш вивчених, це не означає, що вони були безперспективні. Ну і за замовчанням ми втратили природні багатства Криму – гори та пляжі.

Люди. Найбільшою прикрістю з усіх вищенаведених є те, що в Криму залишились сотні тисяч людей, які не хочуть жити в складі Росії: це в першу чергу татари, українці і навіть росіяни, які не розділяють загального торжества справедливості з приводу розширення “русского міра”. Ті, хто хотів, евакуював себе чи навіть всю свою родину за межі республіки, проте це зробили одиниці. Зрозуміло, що взяти і просто так одного дня покинути все, що ти нажив за останні роки, і попрощатися з рідним краєм – неможливо, а у випадку кримських татар – нереально, бо саме півострів є їх Батьківщиною. Тому нашим завданням буде всіма можливими способами домогтися справедливості для цих людей.

Позитивні сторони

500px.com/vovalis

Міжнародний статус. Всеохоплююча підтримка світової спільноти дає нам впевненість у тому, що жодна адекватна країна не визнає окупацію та анексію Криму легітимною. Звісно, ніхто за нас не візьме до рук зброю і не розв’яже новий світовий конфлікт, проте запуск санкцій та початок міжнародної ізоляції Росії показує: ми не самі в цій проблемі. І навіть найбільші скептики світу уже зрозуміли, чого вартий наш сусід.

Євроінтеграція. Слово, що виїло нам мозок минулого року та стало причиною виходу перших сотень людей на Майдан, цього року не зникне з медіапростору. Навіть ледачі та недалекі люди уже зрозуміли, що Україна не в стані забезпечити власну стабільність в умовах позаблоковості та нейтралітету, маючи під боком такого небезпечного, агресивного та непередбачуваного сусіда, як Росія. Це зрозуміли всі: і бізнесмени, і політики, і військові, і прості люди. Тому політична воля нової влади та нового президента буде широко підтримана населенням: майбутнє України тепер визначено набагато чіткіше. І це майбутнє – в ЄС та НАТО.

Електорат. Дрібниця, але приємно. Разом з анексією Криму зникне півтора мільйони виборців, які голосували за Партію Регіонів та КПУ – політичні організації, що й досі несуть відповідальність за злочинні дії влади протягом цієї зими. Чи знайдуть вони спосіб уникнути відповідальності і чи зможуть вижити як структури – невідомо. Але щонайменше їхня популярність та можливості з маніпулювання різноманітними популістськими темами тепер дуже сильно підірвані.

Ресурси. Згідно заявам російської влади останніх тижнів, вона не лише не визнає нового Кабінету Міністрів та перевиборів, а й взагалі ставить під сумнів легітимність двосторонніх угод (наприклад, Будапештського меморандуму). Ми, в свою чергу, можемо поставити під сумнів угоди про газ і просто припинити його оплачувати :) Якщо ж бути більш серйозними, то конфлікт з Росією змусить суттєво переглянути ресурсну політику України. Це і відмова від російського газу (це вже почала робити і Європа), і встановлення набагато вищих тарифів на транзит російського газу, і активний запуск родовищ сланцевого газу, якого дуже вдосталь є в західних областях. Економіка врахує всі ризики цієї ситуації і вирівняється за кілька років.

Українізація. За іронією долі, спочатку – колишній режим Януковича, а потім – Росія, власними ж руками зробили неймовірну рекламу українськості. Українське – це круто, модно і цікаво. Тепер патріотизм – це не шароварщина і калина, а дзвінок на номер 565, який автоматом перераховує 5 грн. на потреби армії (за декілька днів вся країна зібрала понад 16 млн грн. – покажіть ще хоча б одну націю, яка на таке здатна). Це жовто-блакитна стрічка на твоєму одязі, яка вже не просто пафосна прикраса на 24 серпня, а ознака самосвідомості: “ця людина – своя”. Це кайдани, що впали з нашої свідомості: виявляється, люди з Одеси та Донецька можуть бути не менш крутими патріотами, ніж жителі Франківська та Чернігова, а гасло “Слава Україні” – не привид націоналізму, а код самоствердження для вільних людей, які люблять свою країну.

Національна консолідація. Напівжартома Путіна тепер називають каталізатором виникнення нової української національної ідеї. Описати її словами майже неможливо, але зрозуміти легко: всього за три місяці українці показали всьому світу і в першу чергу самим собі, якими відважними, вільними та самоорганізованими ми можемо бути. Людей, які не злякались смерті, не зупинить ніщо. Останні три місяці зацементували фундамент тої країни, про яку ми так мріяли: вільної, самодостатньої, відвертої та перспективної.

Попереду у нас дуже важкі часи: доведеться багато працювати і багато економити. Результат – туманний та невідомий. Але навіть крізь такий туман ми бачимо світло нової України – ту, про яку мріяли так давно. Тому треба працювати з впевненістю та вірою у себе: бо в людей, які ризикнули всім, що в них є, не буває програшних варіантів.