Меню & пошук

Три дні над хмарами: історія про подорож гірською Болівією

Три дні над хмарами: історія про подорож гірською Болівією

Дзеркало солончаку, фламінго і гірська хвороба


Спеціально для Inspired засновники проекту Nomads.wtf − журналістка Аня Авузяк та фотограф Денис Куцевалов − розповіли про подорож на альтиплано Болівії.


Є такі місця, від яких голова йде обертом. В прямому та переносному сенсі біля однієї з найкрасивіших лагун у твоєму житті хочеться тільки одного: лягти на каміння та заплющити очі. Тому що лагуна ця на висоті близько 5000 метрів над рівнем моря, що для звичайної людини є синонімом лиш одного гірської хвороби.

Болівійське альтиплано друге найвище плато у світі, поступається лише Тибету. Та в нашому власному рейтингу прекрасних пейзажів воно займає перше місце. Скажіть, де ще у світі лише за три дні можна побачити незліченну кількість вулканів, кольорових лагун, рожевих фламінго та безкрайнє дзеркало, на яке перетворюється солончак Уюні під час дощів?


День 0.

(2400 м над рівнем моря)

Ми вже декілька днів у Сан Педро де Атакама невеличкій оазі посеред засушливої атакамської пустелі, містечку, в якому зупиняються всі мандрівники, що хочуть дослідити найвідомішу пустелю Чилі. Але нам не пощастило: ми потрапили сюди разом з циклоном Ель Ніньо, що раз на десять років поливає зливами одне з найсухіших місць на Землі, руйнуючи місцеві дороги. За три дні подорожі Атакамою ми примудряємось побачити лиш одне туристичне місце долину гейзерів Ель Татіо. Решта зачинена через несприятливі погодні умови.

Тож ми вирішуємо, не марнуючи часу, пошукати щастя по той бік Альтиплано у Болівії. У місцевій агенції ми знаходимо два квитки у групі, що вирушає наступного дня. Подорож до Уюні краще купувати на місці, ніж завчасно бронювати онлайн. По-перше, в містах Уюні та Сан Педро де Атакама офіси агенцій, що організовують такі тури, є на кожному кроці, і у більшості з них немає представництв в інтернеті. По-друге, в офісі такої агенції вам, найімовірніше, запропонують кращу ціну, ще й додадуть знижку, якщо ви про неї запитаєте. Головне заздалегідь уточнюйте маршрут подорожі та готелі для ночівлі вас можуть заселити як у кімнату на шістьох людей у гестхаузі без душу, де електрика працює три години на добу, так і у комфортабельний чистий готель.


День 1.

(4800 м над рівнем моря)

На світанку ми вирушаємо до кордону з Чилі. Без особливих складностей проходимо контроль у наших паспортах стоять візи, які ми безкоштовно отримали за 15 хвилин у консульстві Болівії в Буенос Айресі (в іншому випадку за оформлення візи на кордоні вам доведеться заплатити $100). Одразу на прикордонній території ми змінюємо мікроавтобус на позашляховик 4х4. Пригоди починаються.

Болівія дивує нас майже одразу: в той час, як в усій південній півкулі розпал літа дороги Альтиплано вкриває сніг! Навколо вулкану Ліканкабур ми відправляємося до головного національного парку цього регіону Eduardo Avaroa Andean Fauna National Reserve. Національний парк, майже в десять разів більший за Нью Йорк, є найбільш відвідуваним в усій Болівії. І скоро ми зрозуміємо, чому.

Наша перша зупинка лагуни Верде та Бланка («зелена» та «біла» ісп.), розтягнулися біля підніжжя вулкану. Хоча з нами перетинали кордон більше сотні людей, якимось казковим чином біля лагун (та, як виявилось пізніше, повсюди у парку), наша група з 12 туристів − єдині відвідувачі.

Після кольорових лагун на нас чекають термальні джерела, де за символічну плату в $1 можна зробити фото на тисячу лайків: ти в купальнику на фоні засніжених вершин. Тут вже відчувається висота: з басейну краще виходити повільно, а при різких рухах перехоплює подих.

Але найцікавіше попереду, і після години релаксу ми підіймаємось до самих хмар на висоту 4850 метрів, де розташовані гейзери Sol de Manana. З іспанської ця місцина перекладається як «вранішнє сонце», тому що саме в ранкових променях можна побачити ці фонтани пари в найактивнішій фазі: висота струменя одного з них сягає 60 метрів. Але і зараз, по обіді, вони не менш видовищні: подекуди крізь хмари неможливо розгледіти власних рук. Але ходити між гейзерами стає зовсім важко: здається, немов на тебе поклали здоровенний камінь та змусили пробігти з ним щонайменше півмарафон.

Ми спускаємося нижче, до кінцевої точки нашої сьогоднішньої подорожі лагуни Колорада («кольорова» ісп.). Величезне озеро огорнуло високий кам’янистий схил, іншою стороною спираючись на засніжену гору.

На заході сонця воно виграє всіма кольорами від фіолетового до яскраво-рожевого. А поверхнею озера походжає безліч фламінго. Усього їх збирається до 34 тисяч, і зараз найкращий сезон для спостереження за птахами. Поволі, щоб не налякати їх, ми підходимо до води. Фламінго занурюють голову в лагуну, збираючи планктон, і, смішно квокаючи, ніби говорять між собою. Коли сонце ховається і кольори навколо сіріють, ми повертаємося до місця ночівлі.


День 2.

(4900 м над рівнем моря)

Після сніданку до нас підходить водій позашляховика, Хуго: «Як ви спали, чікос?» Нам складно відповісти, тому що спали ми недобре, та все ж краще за наших сусідів, яких нудило всю ніч. Тому ми лише посміхаємось та готуємося вирушати в дорогу. Сьогодні на нас чекає найвища частина Альтиплано…

Деколи, спускаючись із гірок, наша машина нахиляється під таким кутом, що вже навіть не страшно. Лише цікаво, за якими законами фізики автівка досі не перекинулася. Але Хуго виглядає напрочуд спокійним і постійно жує листя коки. Каже, що воно добре допомагає від гірської хвороби. Ми не жуємо нічого лише п’ємо по два з половиною літри води на день, сподіваючись, що недуга нас омине.

Аж ось перша зупинка. Ми проводимо півгодини біля сюрреалістичного Arbol de Piedra («кам’яне дерево» ісп.), брили, що стоїть на тоненькій ніжці. Одного дня вітри та ерозія зруйнують його і дерево перетвориться на звичайний камінь. Та поки це одне з місць для фотографування, куди прагнуть потрапити туристи.

Крізь позбавлені життя пейзажі ми дістаємося лагун Hediona та Canapa. І тут я нарешті знайомлюсь із гірською хворобою. Здається, ніби голова збільшилась у розмірах рази в три й от-от лусне. Замість того, щоб насолоджуватись дикою та незіпсованою природою, доводиться лежати на камінні, заплющивши очі.

Та вже за годину ми спускаємося на висоту менш як чотири тисячі метрів, в невеличке селище Алота, де нас зустрічають прикрашені кольоровими стрічками лами та кудлаті вікуньї. Марсіанські пейзажі змінюються на звичні зелені галявини, але ми радіємо, відчуваючи себе частиною саме цього, знайомого нам світу. Уже асфальтованими дорогами ми наближаємося до фінальної локації нашої подорожі солончаку Уюні.


День 3.

(3800 м над рівнем моря)

Кілька місяців на рік, з грудня по лютий, на солончаку Уюні випадають дощі й перетворюють це величезне біле поле на безкрайнє дзеркало. І цього ранку ми маємо план: зустріти на солончаку світанок, який запам’ятається на все життя. Ми вирушаємо в дорогу ще затемна. Повільно, щоб солона вода не потрапила у двигун автівки, просуваємось крізь досвітні сутінки вглиб солончаку.

Я засинаю в дорозі, і мене будить команда Хуго: «Приїхали, виходьте!» Відкриваю очі, та не можу повірити у те, що бачу. Простір навколо не має кінця. Здається, небо заповнило все навколо, і світанок жевріє не згори, а прямо під твоїми черевиками. Навколо суцільний колір, і фарби поволі переходять одна в одну, поєднуючись в неймовірну кількість відтінків. Таке просто неможливо описати словами.

Ми проводимо на солончаку півтори години, які пролітають в одну мить, та снідаємо поруч з острівцем прапорів, серед яких майорить і український.

А після, вже під яскравим теплим сонцем робимо сотні знімків, та, сповнені емоцій, відправляємось на місцевий ринок. Там, в невеличкій крамничці, я знаходжу справжнісінький скарб найтепліший светр із шерсті болівійської альпаки, зв’язаний турботливими руками місцевих чоліт.

Я сиджу в авто і мої руки гріє светр частинка гірської Болівії. От би всі ці величні пустелі, засніжені вулкани та кольорові лагуни можна було так само забрати із собою в невеличку чорну валізу!

Фото: Денис Куцевалов

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: