«Що за нісенітниця!»: як вислухати думку опонента і поставити правильні питання собі та йому
«Що за нісенітниця!»: як вислухати думку опонента і поставити правильні питання собі та йому
[ads-pc-2]
Щоб бути здатним зрозуміти людину та її думки, потрібно бути чесним у намірах, ясно мислити, вміти ставити точні запитання і коректно інтерпретувати відповіді (навіть якщо вони тобі не близькі). Це ключові ідеї французького філософа Оскара Бреніф’є, який подорожує світом і проводить навчальні семінари звертаючи увагу учасників на те, наскільки рідкісними у нашому житті є справжні діалоги.
Оскар Бреніф’є − директор Паризького інституту практичної філософії, майстер простих і влучних, інколи незручних запитань, що підштовхують людей до пошуку важливих відповідей.
Нещодавно у Києві та Дніпрі завдяки ініціативі освітнього проекту «Майбутні» відбулася серія семінарів Оскара Бреніф’є для управлінців, власників бізнесів, викладачів та батьків. Учениці його школи філософії та одна з організаторок зустрічі поділилася з inspired деякими ідеями свого вчителя.
Правильні питання
Чесна розмова з собою та іншими дозволяє зрозуміти свої бажання, називати їх правильно і рухатися в напрямку їх досягнення. Розглянемо це на простому прикладі: ти усвідомив, що хочеш з’їсти помідор, пішов в магазин, попросив помідор, правильно називаючи його саме помідором, отримав його, з’їв і став щасливим.
У житті це виглядає дещо складніше. Уявіть, що ти хочеш помідор, а тому вирішуєш його дістати і з’їсти. У цій історії поки що все добре. Але фінал може бути різним. Ось кілька можливих сценаріїв:
- Ти відкусив помідор. Виявилося, що він − вишня. Тебе спіткало розчарування. Адже на вишню у тебе алергія. Як реакція, у тебе виникає бажання навчитися ставити помідору (або собі) такі запитання, які б допомогли достеменно визначити чи помідор він насправді.
- Ти відкусив помідор. Виявилося, що він − вишня. Ти відчув радість від вишневої несподіванки. Вперше у житті. Тепер ти запитуєш себе: невже я все своє життя брехав собі про свої бажання? Невже забороняв собі бути щасливим? Невже я щоденно ходив за сто кілометрів за помідорами замість того, щоб з’їсти вишню?
- Ти спробував відкусити помідор. Виявилося, що ти не можеш кусати. Тоді тебе починає мучити запитання: як же мені навчитися братися у цьому житті тільки за те, що я здатен робити?
- Ти дійсно хочеш помідор. Ти його береш. Але несподівано тебе штовхають позаду, і помідор падає. Ти ставиш собі питання: як не збожеволіти від того, що я втратив те, що дійсно хотів і навіть мав?
Виявляється, що наші запитання не завжди розуміють. Помічаємо, що часто, ті хто «відповідають» на них, насправді вимовляють набір слів, який не дає нам відповіді.
У якийсь момент життя ми всі розуміємо, що нам треба вчитися ставити запитання щоб не розчаруватися у світі та собі. І ми починаємо це робити, але інколи зустрічаємо на шляху проблеми. Виявляється, що наші запитання не завжди розуміють. Деякі з них відверто ігнорують. Помічаємо, що часто, ті хто «відповідають» на них, насправді вимовляють набір слів, який не дає нам відповіді.
Стає очевидно, що треба тренуватися бути уважним до мови, аналізувати кожне слово і конструкцію. Працювати над тим, щоб власні запитання та твердження були чітко, ясно і лаконічно сформульовані, і вдосконалювати аналіз відповідей наших співрозмовників. Так шанси бути зрозумілим та отримати відповідь на своє запитання значно підвищуються.
«Так» або «ні»
Під час моїх семінарів я часто ставлю питання комусь зі слухачів:
– Ти впертий?
– Ем…
– Просте запитання. Ти впертий?
– Ем… Так, але…
Жодних «Так, але». Ти або впертий, або не впертий. Або мертвий, або живий.
Учасники семінарів часом критикують мене за це. Говорять, що світ не настільки простий. У ньому немає чорно-білого.
Але обрати одну відповідь дуже важливо. По-перше, це тренування сміливості. Сказати «так», або сказати «ні» − означає заявити свою позицію, яку далі, найімовірніше, доведеться захищати. Чітко висловити свою позицію означає свідомо наразити себе на конфлікт. Саме тому так багато людей цього не роблять.
Навичка чітко говорити «так», або «ні» − це крок до відповідальності. Дуже легко ухилятися від відповідальності, якщо наші слова та фрази більше схожі на шум, ніж на думку.
По-друге, навичка чітко говорити «так», або «ні» − це крок до відповідальності. Дуже легко ухилятися від відповідальності, якщо наші слова та фрази більше схожі на шум, ніж на думку.
По-третє, щоб розпочати мислити − необхідно почати. Щоб стрибнути − потрібен шмат землі для поштовху. «Так», або «ні» − це точка, з якої починається мислення. Після того, як людина на неї стала, вона може рухатися далі: розвивати цю думку, ускладнювати її, наводити приклади, спростовувати, поліпшувати, врешті відмовитися від неї. Людина «ні так, ні не так» знаходиться у позі напіввкопаного в землю, який старається підстрибнути до неба.
З ким ми насправді розмовляємо?
Якщо провести аналіз компаній, у яких ми знаходимося, сварок, які ламали нам стосунки, і людей, з якими нам комфортно, то можна помітити просту закономірність − найчастіше ми комунікуємо з тими, чиї погляди подібні до наших. Люди, які думають інакше нас бісять. Якщо у наших родичів погляди на життя прямо протилежні нашим, ми не розмовляємо з ними або сваримося до кінця життя.
Більшість людей не веде діалоги, не хоче зрозуміти інших. А просто щоденно шукає підтвердження своїх поглядів, використовуючи для цього друзів, колег, коханих, соціальні мережі. Це більше нагадує парні монологи.
Ми щоденно втрачаємо багато цікавих людей, якщо відмовляємося приймати той факт, що їх точка зору можлива.
Для тих, хто хоче думати і вести діалог, подолати цю звичку − це ще один виклик. Виявляється, для цього потрібно натренувати здатність чути найбільш неприємну відповідь на своє запитання. А після − зберігати контроль над собою, ясність розуму і здатність поставити наступне запитання. А не просто розвернутися і піти, або зам’яти тему. Потрібно розвивати гнучкість розуму і беземоційність. Навіщо?
- Інколи ідеї, у які ми віримо і яким слідуємо впродовж багатьох років, перестають працювати у нових життєвих обставинах. Новий етап життя приносить нам нові погляди. Як правило, це відбувається болісно. Якщо свідомо розвивати гнучкість розуму − цей процес відбувається набагато легше.
- Ми щоденно втрачаємо багато цікавих людей, якщо відмовляємося приймати той факт, що їх точка зору можлива. Ми робимо світ бідним і розділеним. Звужуємо його до проекції нас самих.
Важливо прийняти і максимально глибоко пропрацювати ідеї протилежні до тих, які близькі тобі. Наприклад, людям, схибленим на думці оточення, корисно було б зрозуміти життєву позицію затятого гедоніста.
Намір розмови − інтерес до людини, теми, питання, завдання. А не спосіб задовольнити власну потребу в увазі, владі, любові, або висловити своє ставлення.
У реальності такі «операції з думками» виглядають як сцени боротьби. Адже замість того, щоб просто подумати про ще одну можливість у житті, люди починають відчувати себе переможеними, бідними і дурними. Їм здається, що над ними чинять насилля. А насправді просто допомагають зрозуміти думку близьку іншій людині.
У моїй практиці був випадок, коли після 15 хв роботи з моїм учнем, у нього вийшло прийняти одну з таких неприємних для свого світогляду думок. А коли він це усвідомив, то оторопів і вигукнув: «Як у тебе вийшло привести мене до цього? Щойно за 15 хв я прожив суперечку зі своїм батьком, яка відбувалася усе життя. Тільки зараз я його зрозумів».
Чому, щоб думати потрібно «стати мертвим»?
Щоб почати думати, потрібно «померти». Намір розмови − інтерес до людини, теми, питання, завдання. А не спосіб задовольнити власну потребу в увазі, владі, любові, або висловити своє ставлення до співрозмовника. Щоб бути здатним на це − потрібно вбити у собі свої потреби.
Не можна дозволяти собі прив’язаності або симпатії. Як тільки нам «симпатична» або близька якась думка, ми перестаємо бачити інші. Втрачаємо об’єктивність, перестаємо аналізувати.
У момент мислення потрібно відпустити увесь свій попередній досвід, який навчив тебе чомусь. Якщо ти вже встиг щось зрозуміти, або гірше того, щось точно знаєш, − твій процес мислення давно і безповоротно завершений. Потрібно «вбити себе» і відпустити попереднє життя щоб продовжити пошук.
Не можна дозволяти собі прив’язаності або симпатії. Як тільки нам «симпатична» або близька якась думка, ми перестаємо бачити інші. Втрачаємо об’єктивність, перестаємо аналізувати. Потрібно «вбити себе», щоб стати абсолютно незалежним, почути безліч думок і зробити важливі для себе висновки.
