Меню & пошук

Діагноз − алекситимія: Як це − жити не розрізняючи своїх емоцій?

Діагноз − алекситимія: Як це − жити не розрізняючи своїх емоцій?

Наново познайомитися з відчуттями


У 22-річного Дмитра Музичка діагностували алекситимію – це значні труднощі у визначенні своїх емоцій і емоцій інших людей. Як він з цим живе, які проблеми виникають і як він їх вирішує розпитали для Inspired.


У мене не буває сильної радості або сильного горя, в основному все рівно.

Я ходив до психотерапевта, в якийсь момент мені сказали, що у мене алекситимія. Це коли людина блокує в собі емоції, не сприймає їх і не може висловити. Раніше її часто плутали з затяжною депресією.

Іноді це допомагає, тому що мене неможливо розлютити, вивести з себе. Але мені дуже важко будувати комунікацію з людьми. В основному, мене сприймають, як пофігіста, думають, що мені нічого не цікаво. Коли я слухаю когось, то я не захоплююсь і не дивуюсь, просто слухаю. Людей це відштовхує. Я навіть не вмію контролювати свій голос: я говорю спокійно, а людям здається, що я тисну. Важко спілкуватися, коли до кінця сам не розумієш свої почуття, а тим більше почуття співрозмовника.

Є певні маркери, які допомагають із розумінням емоцій інших людей. Наприклад, якщо людина говорить грубо – значить вона злиться. Якщо у людини сльозяться очі – значить вона засмучена. В таких випадках у мене є тактика. Я або якийсь час не чіпаю співрозмовника, або намагаюся змінити тему розмови. Якщо такі емоції сталися з моєї вини, то з’ясовую що я зробив не так, чому з’явилася така реакція.

У мене швидше за все це набуте, як і у більшості з таким діагнозом, коріння цієї проблеми з дитинства. Складні ситуації стали причиною того, що я став закриватися і менше показувати себе, тому що так було комфортніше. Десь у віці 3 років я пережив втрату близької людини. Я не впевнений до кінця, що саме це стало причиною, але це однозначно вплинуло.

У підлітковому віці я вперше звернувся до психолога. Вона використовувала метод психодрами, тож запропонувала мені зіграти чиїсь емоції. Це був шок.

В школі мені складно давалося спілкуватися з однолітками. Навіть у підліткому віці, коли я перший раз викурив сигарету, спробував «траву», або вперше напився – це не викликало ніяких піднесених відчуттів, жодного емоційного задоволення. В сім’ї мене намагались чимось зацікавити, не розуміли чому я такий інертний. Тоді ж у підлітковому віці я вперше звернувся до психолога. Вона використовувала метод психодрами, тож запропонувала мені зіграти чиїсь емоції. Це був шок, надскладне завдання! У мене у самого немає емоцій, як я можу відтворити чиїсь емоції? Я сходив до неї лише один раз, а потім на тиждень ще сильніше закрився в собі, ні з ким не спілкувався.

Пам’ятаю, що у дитинстві мав дивне відчуття: якщо зараз мені добре, це значить, що скоро все буде дуже погано. Мені не було комфортно ані в «добре», ані в «погано». Мені було комфортно тільки в «нормально».

Було ще декілька спроб знайти фахівця, який мені допоможе. Один з них поставив мені діагноз алекситимія. Я злякався, подумав, що це вирок, кинув ходити до нього. Але три місяці тому, я все ж таки усвідомив, що такая особливість заважає мені жити. І знову пішов до психотерапевта, але іншого. Ось уже три місяці ми працюємо з нею, і я бачу результати.

Вона навчила мене, що емоції можна відчути в тілі. Якщо спостерігати за реакціями організму, то можна зрозуміти емоції. Ось у мене починає сильніше битися серце, пітніють долоні, підвищується температура тіла – значить, я злюся; у мене стрибнув адреналін, стукіт серця вдарив у вухах – так я відчуваю, що мені стало страшно.

Ми прийшли до висновку, що, можливо, за допомогою психотерапії я зможу зрозуміти свої емоції, втім попереду багато роботи і процес буде тривалим.  За 4 місяці я відкрив в собі лише маленький спектр емоцій.

Я навчився штучно показувати емоції, щоб мати вигляд живої людини. Виробив у собі звичку посміхатися. Ніхто не любить працювати чи дружити з роботами.

В основному, терапія – це розмова і самокопання, я згадую моменти, під час яких закривався в собі. Намагаюсь відтворити у пам’яті ситуації, коли я щось в останній раз відчував. Для мене емоції – це тілесні відчуття, які підв’язуються з чимось, чого я не можу зрозуміти.

Для мене було відкриттям, що якщо я відчуваю дискомфорт, пов’язаний з якимись діями іншої людини, то можна просто про це сказати і попросити більше так не робити. Наприклад, людина дуже близько сидить біля мене. Раніше я терпів годинами і думав: «Боже, будь ласка, відсунься від мене». По мені не видно, що я відчуваю, оскільки ані вербально, ані тілесно я не виражаю жодних емоцій. Поки я не пішов до психотерапевта я не розумів, що можна вибудовувати кордони.

Я навчився штучно показувати емоції, щоб мати вигляд живої людини. Виробив у собі звичку посміхатися. Ніхто не любить працювати чи дружити з роботами. Я впевнений, що спочатку у мене була така усмішка, ніби я хочу когось вбити, але з часом я навчився. У мене навіть сміх якийсь час був беззвучний. Коли я вже почав спілкуватися з дуже відкритими людьми, я зрозумів, що потрібно видавати звук.

Сильної радості я не відчуваю, для мене нормально – це вже добре. Коли я був маленький, то відчував радість від подарунків на Новий Рік або на День народження. Але це напевно востаннє, коли я щось таке відчував. Я розрізняю тільки три стани: я спокійний, я злий і я втомлений.

За 4 місяці терапії я зрозумів, що це не смертельна проблема. Що люди бувають різними, просто я саме такий. Можливо терапія поверне мені розуміння своїх емоцій, можливо ні – це не настільки важливо. Я не поставив собі за мету ходити до психотерапевта, щоб отримати спектр емоцій, які відчувають інші. Скоріше, я ходжу до психотерапевта, щоб навчитися з цим жити.

Я отримав зарплатню, яку я хотів, але в моєму стані нічого особливо не змінилося. Досягнення – це просто досягнення, я не зупиняюся, щоб святкувати свою перемогу.

Мені хочеться досягти успіху. Для мене це означає працювати над такими продуктами, які будуть глобально змінювати життя людей. Мене це мотивує. Я ставлю цілі і досягаю їх. Але я дізнався від психотерапевта, що зазвичай, коли люди чогось досягають, то радіють цьому. Але не я. Наприклад, я заробив достатньо грошей, щоб купити собі дорогий макбук. Я навіть думав, що відчую радість. Але цього не сталося, він просто у мене з’явився.

Я отримав роботу, яку начебто хотів, але не отримав емоцій. Я отримав зарплатню, яку я хотів, але в моєму стані нічого особливо не змінилося. Досягнення – це просто досягнення, я не зупиняюся, щоб святкувати свою перемогу.

Щодо розчарування чи суму, то деякі ситуації викликають тепер уже зрозумілу мені злість. Але ця злість минає через 20 хвилин. Я зрозумів, що розізлився і все, думаю: «Ну ок, перебудую плани».

Стосунки з дівчиною будувати також дуже складно. Я ніколи не зрозумію, що відчуває партнер. Мені потрібно пояснювати конкретно і по факту, а не чекати, щоб я здогадався про все сам, це з царини фантастики.

Кажуть, що при алекситимії у людини може бути розвинена логіка. Мені подобається робота, де потрібно аналізувати багато інформації. Але ще кажуть, що при алекситимії у людини погано розвинена фантазія. Але з самого дитинства і до сьогодні я люблю фантазувати. В школі я дуже багато грав в рольові ігри, особливо по мотивах Гаррі Поттера, і згодом захотів створити власну. Я вигадав сюжет, тексти, діалоги і дії персонажів, але їх треба було оформити, щоб на гру приходили гравці, тож я самостійно навчився комп’ютерному дизайну.

Сталося найгірше, хтось помер і всі плачуть. Я намагаюся вести себе нормально, але можу і жартувати, тому що не відчуваю, що момент для цього не вдалий.

З найріднішими часто бувають конфлікти. Наприклад, сталося найгірше, хтось помер і всі плачуть. Я намагаюся вести себе нормально, але можу і жартувати, тому що не відчуваю, що момент для цього не вдалий.

Одного разу я написав у себе в фейсбуці, що у мене алекситимія. Після поста до мене підійшов викладач курсу, де я навчався, і сказав, що у нього подібна ситуація, що він хотів би дізнатися про це більше, і що з цим можна робити. Ми поговорили 15 хвилин. Багато людей тоді мене висміяло. Вони писали в такому ключі: «Ха-ха, надумав собі, начитався в інтернеті». Я здивувався, бо це писали люди, які на мою думку були не байдужі до теми психології та психотерапії. Але я, принаймні, не засмутився.


Дмитро Дудалов

практичний психолог в методі позитивної терапії та екзистенційному аналізі

Алекситимія – це свого роду оніміння. Людина не розуміє, що з нею відбувається на емоційному рівні. Один з яскравих показників, це коли оточуючі можуть дати кращу оцінку емоціям людини, ніж вона сама. До того ж це не психотерапевти, а пересічні звичайні люди в побутових ситуаціях.

По-перше, треба розібратися з термінологією, що таке емоція, почуття, настрій. Візьмемо для прикладу страх.  «Я боюсь йти на співбесіду» – це емоція. «Я боюсь людину, яка буде проводити це інтерв’ю» – це почуття. «Я боюсь зробити якийсь зайвий крок в житті» – це настрій.

Найчастіше причиною алекситимії є те, що в дитинстві або в зрілому віці була якась травма, втрата, шок; психіка відключила зв’язок емоцій з мозком, щоб не було дуже боляче. Спрацював психологічний захист. Є різні випадки, але у більшості людей зв’язок можна відновити. В середньому це 1-2 роки терапії. Залежить від випадку і від самої людини. На це потрібні зусилля. Тому що людині треба буде дуже часто включати усвідомленість. А цей стан дуже дорогий по калоріях. Наш природній механізм захисту під назвою «лінь» буде чинити спротив. В стані спокою мозок споживає 10% калорій, а в стані усвідомленості 25% калорій.

Частіше в нашому соціумі присутня блокада лише кількох емоцій. Наприклад, злості та смутку. Злість допомагає стати на захист чогось, в такому стані кров приливає до широких м’язів. Якщо виникає злість, є ймовірність того, що скоро буде агресія. Тому є люди, які відключили зв’язок цієї емоції з мозком і не можуть її ідентифікувати, адже злитися – це нібито погано. І друга табуйована емоція – це смуток. На заході популярною моделлю поведінки є тяга до успіху. Цей тренд приходить і до нас, він нав’язує позитивне мислення. Потрібно постійно показувати, що ти веселий, хороший, класний, добрий, оптимістичний.

Щоб відновити зв’язки потрібна психотерапія. Усвідомлення того, що стало причиною психологічного захисту, згадування ситуацій і перепроживання їх.

Але є ще поради, як легше переносити цю особливість:

  1. Концентруватися на плюсах від того стану, що є зараз.

До мене часто приходить людина з симптомом, як з проблемою, а виходить з симптомом, як з можливістю.

Щоб зміни відбувалися легше – треба прийняти те, що є. Для цього треба побачити різні сторони ситуації. Як саме зараз можна цими перевагами скористатися. Ця техніка називається позитивною реінтерпретацією. До мене часто приходить людина з симптомом, як з проблемою, а виходить з симптомом, як з можливістю.

      2. Друга порада – навчитися з цим жити.

Щоб комфортніше було жити з цією особливістю, можна завести словник станів. Спочатку на аркуш паперу записати всі емоційні стани, які можете згадати, не ділячи їх на емоції, настрій чи почуття. Чим довший буде цей словник почуттів, тим краще.

Є IQ і EQ(емоційний інтелект). Перший крок отримання знань – це когнітивний процес, проходження інформації через наш мозок – через IQ, і потім ми це обробляємо на рівні емоційного інтелекту, використовуємо у власному досвіді, переживаємо. Знання вважаються засвоєними повністю, коли вони пройшли через емоцію, через рівень емоційного інтелекту.

Людям, які відчувають проблеми з ідентифікацією своїх емоцій, я раджу читати багато літератури про емоції, щоб дізнатися про них і вчитися розрізняти їх у інших. Тобто використовувати свій IQ. Один мій колега поділився зі мною випадком із практики –  його пацієнтка не відчувала жодних емоцій, і відновити цю здатність їй так і не вдалося, через фізіологічні причини. Але завдяки своєму інтелекту ця жінка змогла навчитися наслідувати інших людей, і таким чином вона зробила своє життя і життя тих, хто її оточує, комфортнішим.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: