Працювати 18 годин на тиждень і заробляти 40 доларів на годину

---

[ads-pc-2]

Майк – випускник факультету політології Києво-Могилянської академії та Тель-Авівського університету. Два роки тому він спакував валізу і взяв квиток в один кінець у Китай, де почав викладати англійську мову дітям. Майк розповідає Inspired про те, чому на уроках в Китаї треба влаштовувати шоу та як стати затребуваним викладачем, працюючи всього 18 годин на тиждень.

За проханням героя ми не розкриваємо його особу

Про переїзд

Я викладаю англійську мову в Китаї вже два роки, але раніше ані в Україні, ані за кордоном цим не займався. У мене немає спеціальної педагогічної освіти, але для того, щоб офіційно викладати англійську мову, потрібно мати сертифікати TESOL або TEFL. Звісно, коли я тільки переїхав до Китаю, цих сертифікатів у мене не було. Та й викладати англійську я почав випадково. Їсти хотілося, а це був найпростіший  спосіб заробітку для мене, бо я добре володію англійською та розмовляю без акценту.

Закінчивши політологію в Києво-Могилянській академії, я розумів, що ця сфера мене не цікавить і взагалі в Україні мені тісно. Тому я вирішив поїхати на навчання в Ізраїль. Там я провів два роки, вивчав мову в університеті та працював на різних роботах: був і прибиральником, і тілоохоронцем, і кухарем в ресторані, і баристою. Я планував закінчити університет в Тель-Авіві, підтягнути мову і залишитися жити в Ізраїлі. Але згодом на роботі я почав спілкуватися з одним палестинцем і зрозумів, наскільки до них несправедливо ставляться в Ізраїлі. І в цей час я побачив на Фейсбуці, що двоє моїх однокурсників з Могилянки зараз живуть в Китаї. Я написав їм, і вони одразу ж запросили мене приїхати в Гуанчжоу. Довго не роздумуючи, я купив квиток, роздав усі свої сковорідки, тарілки і решту непотрібного хламу, зібрав 18-кілограмову валізу і полетів у Китай.

Про адаптацію

Після прибуття в Гуанчжоу, перший час я жив у друзів. Вільної кімнати для мене, звісно, не було, тому довелося попервах ділити ліжко із одним з приятелів. Мене запевнили, що в Китаї є багато варіантів працевлаштування, і обіцяли підтримати. Але вже через п’ять днів друзі оголосили, що вирушають у Шанхай відкривати стартап з якимись чуваками. У мене повний ступор – я сам у незнайомому місті, в чужій країні, без роботи, без знання мови і з культурним шоком.

Знайомі поїхали, але залишили мені свої підробітки – викладання англійської мови в садочках, молодшій школі та персональні уроки. У мене не було жодного розуміння що відбувається навколо, я не знав до кого звернутися, не орієнтувався в місті, не мав місцевого номера телефону. Але у мене не було іншого вибору, окрім як почати працювати 7 днів на тиждень на тимчасових роботах, проводячи класи з англійської мови. Щодня я прокидався я йшов на роботу о 8 ранку і повертався додому о 10 вечора.

Перші півроку я працював на повну, шалено ненавидів Китай і мріяв скоріше звалити. Тому через шість місяців знову спакував речі, і переїхав у Берлін. Але там класно лише тусуватися і ходити на вечірки, жити у Берліні я не схотів.  Потім ще була спроба осісти знову в Ізраїлі, але зрештою, я усвідомив, що на диво мене тягне назад у Китай, тож я купив квиток в один кінець.

Я зрозумів, що ця країна, зовсім не така, якою я побачив її, приїхавши вперше. Це був Китай очима моїх друзів. Тепер мені треба було роздивитися Китай своїми очима.  Я знову влаштувався вчителем англійської мови, але цього разу зменшив навантаження і взяв менше класів. Ось тоді Китай мені сподобався, я щодня був в приємному шоці, пізнаючи щось нове про цю країну. А в лютому цьогоріч навіть почав вчити китайську мову.

 

 

Про викладання

Китайці  – дуже стримані люди, які не дозволяють собі зайвих емоцій, а всіх іноземців, особливо із Заходу, вони сприймають як розкутих веселунів. Тому в Китаї уроки англійської мови для дітей мають бути з пісеньками та приколами. Навіть батьки учнів, на моє питання яким має бути процес навчання, відповідали – «веселим». Це головна задача вчителя.

Урок зазвичай починається з розігріву – warm-up, коли ми співаємо якусь пісеньку. Після цього, якщо діти почуваються не дуже розкуто, починаються icebreakers – криголами, а подальший хід уроку залежить від того, чого хочуть батьки. А більшість з них націлені на результат. Ми вчимо з дітьми слова та словосполучення, при цьому треба обов’язково гратися, стрибати, бігати. На кожному занятті мені доводиться вигадувати щось нове та скакати, як навіженому.

Коли мені пропонують черговий молодший клас, я відповідаю, що втомився бути Леді Гагою, організовуючи півторигодинні шоу. Я вже старий для цього.

Зараз я намагаюся займатися не лише із малюками, серед моїх учнів і  10 річні, з якими ми працюємо за підручниками. Викладаю також для підлітків і навіть для дорослих студентів за 30 років. Їм англійська потрібна для бізнес-цілей або подорожей.

Про зарплатню і графік роботи

Більшість іноземців, які приїжджають у Китай на проживання, прагнуть тут добре заробити. Наприклад, за викладання англійської мови в Україні платять 10-11 доларів на годину, а в Китаї – від 28 доларів на годину. Якщо працювати фултайм з 8:00 ранку до 17:00 вечора в дитячому садочку або початковій школі, можна отримувати близько 2000 доларів на місяць. При цьому середні витрати складають десь 1200 доларів щомісячно. І це за умови, що ти не економиш, харчуєшся в кафе та ресторанах, ходиш у спортзал чи басейн. Зазвичай у іноземців тут більші запити. Якщо деякі китайці можуть заробляти 500 доларів і вважати, що це нормальна зарплатня, то для іноземців 2000 доларів – це той мінімум, на який можна комфортно жити в Китаї.

Для себе я вирішив, що принципово не працюватиму повний робочий день у школі, це зобов’язує весь час бути на місці. У Китаї обідня перерва триває з 12:00 до 14:00, але відійти від класу хоч на крок не можна. Та сама історія коли у дітей тиха година, вони сплять, а вчитель поруч. Мене такий варіант не влаштовує, тому я самостійно складаю свій графік та працюю в різних місцях. Маючи часткову зайнятість, можна заробляти більше, а працювати менше.

На роботі я максимум 18 годин на тиждень, а моя зарплатня стартує з 40 доларів на годину. Справа в тому, що я тут вважаюся дорогим викладачем. Згідно з легендою, яку я для себе придумав і успішно всім розповідаю, я з Нью-Йорка, маю педагогічну освіту та рік стажу в початковій школі в Америці.

Про освіту

Батьки в цій країні дуже вимогливі до своїх дітей і очікують від них просто неймовірних результатів. Діти тут прокидаються о 6:30 ранку, а лягають спати після 23:00. Протягом дня вони ходять на уроки, відвідують додаткові курси, потім роблять домашнє завдання, і так до ночі.

Також батьки тут дуже довго утримують дітей, щоб вони могли отримати хорошу освіту. Це вважається інвестицією в майбутнє. Хоча дорослим дітям, які вже мають роботу, батьки часом також допомагають фінансово.

Про ставлення до іноземців

Багатьом молодшим учням страшно на уроках із вчителем-іноземцем, особливо якщо до цього, людину зі шкірою іншого кольору, бачили лише по телевізору. На перших заняттях діти часто плачуть.

У великих китайських містах, чужинці – вже давно не екзотика, а ось у маленьких містечках чи у сільсікій місцевості всі показуватимуть пальцями і витріщатимуться.  У Гуанчжоу протягом певного часу я жив поруч з місцем, популярним серед китайських туристів із різних куточків країни. Тому мене часто зупиняли і просили довзолу сфотографуватися зі мною.

Одного разу під час одного з моїх перших походів у місцевий ресторан, до мене підійшов офіціант і почав гладити мене по руці зі словами «Ммм… волосся на руці, дуже круто», показуючи мені великий палець. Спершу я закляк і не знав як на таке зреагувати. Схожа ситуація пізніше сталася і з моїм перукарем, але мене це вже не здивувало.

Про особливості життя в Китаї

Життя в Китаї дуже комфортне для іноземця. Я вже не пам’ятаю, коли востаннє тримав у руках готівку, вся оплата відбувається в електронному вигляді. Додаток WeChat має функцію гаманця. До нього можна підв’язати банківську карту і за все розраховуватися за допомогою смартфона. Навіть кожен продавець у маленькій крамничці має WeChat, бо готівку з собою ніхто не носить. Усі покупки я роблю онлайн, тож мені не потрібно їздити по місту з пакетами.

Я розумію, що не повернусь в Ізраїль, у якому все в три дорога, а нормальну зарплату отримати важко. Так само не повернусь в Україну, бо щоб мати такий заробіток, який я отримую в Китаї, потрібно працювати на чотирьох роботах одночасно. Розуміння цього стимулює мене вчити китайську мову, щоб далі розвиватися тут.

Я думаю про те, щоб вступити на магістратуру на спеціальність з ухилом на Китай в європейський або китайський університет. Але також я розумію, що моє соціальне життя – сім’я, друзі, знайомі – в Україні, Ізраїлі чи Німеччині. В цьому плані мені дуже складно, тому кожного разу, коли закінчується семестр, я намагаюся з’їздити в Європу чи повернутися додому. Але з іншого боку, вже недовго залишилося до того часу, коли Китай стане першою економікою світу. Безглуздо їхати з країни, яка знаходиться на такому підйомі. Тому зараз я читаю багато книг з підприємництва, і з часом хочу спробувати розвинути власний бізнес.