Робота за кордоном: 3 історії українців про роботу у США, Канаді та Німеччині
Робота за кордоном: 3 історії українців про роботу у США, Канаді та Німеччині
Плюси і мінуси роботи в іншій країні
[ads-pc-2]
Якщо досвід роботи за кордоном − у списку твоїх планів, дізнавайся, яких труднощів і переваг слід чекати. Українці, які працюють у Канаді, США і Німеччині на власному прикладі розповідають про особливості працевлаштування у нових країнах, переваги і недоліки роботи там і нові можливості.
Робота у Канаді
Тарас Хуторний, колишній журналіст, працівник компанії з вирощування марихуани (Монктон, провінція Нью-Брансвік)
Знайти роботу
Роботу в Канаді знайти досить легко, але хорошу − непросто. Постійно потрібні люди на робітничі спеціальності, офіціанти, касири, консультанти в кол-центри, прибиральники в готелях, таксисти. Зазвичай це робота на мінімальну зарплату. Далекобійників просто «з руками відривають», але на цю професію треба вивчитися і отримати відповідну категорію водійських прав. Якщо ж ти хочеш влаштуватися за своїм фахом або просто отримати пристойну роботу, то пошуки можуть тривати півроку і довше. Це я говорю про наш Монктон (провінція Нью-Брансвік), із загальним населенням менше 100 тисяч. У великих містах з роботою простіше, тому чимало моїх знайомих-емігрантів, втомившись від пошуків, переїхали у Торонто, Отаву та Монреаль.
Є кілька шляхів працевлаштування. Наприклад, тут постійно проходять ярмарки вакансій. Сам на таке ходив, мені не допомогло, але знаю людей, які працевлаштувалися таким чином. Можна ще спробувати інтернет-сайти із пошуку роботи. Зазвичай цей варіант не спрацьовує, електронні резюме ідуть в віртуальний кошик сміття. Набагато ефективніше просто принести своє резюме туди, де ти хочеш працювати. Ще краще так зробити, якщо ти знаєш, що компанія шукає людей (оголошення по радіо, в газеті, вивіска на дверях магазину, пост знайомого в соцмережі тощо). Наприклад, на другу свою роботу я влаштувався так: знайома знайомої написала в Facebook-пост, мовляв, сил не вистачає, людей мало, доводиться працювати за трьох. Я взяв своє резюме і після робочого дня заїхав у готель, де, як виявляється, є вакансії. Мене відвели до менеджера, ми поговорили, і він відразу мене найняв.
Найефективніший спосіб знайти роботу − через знайомих. Тому ти маєш з усіма товаришувати, збільшувати свою базу знайомств, а значить бути в курсі хто-де-кого шукає. Свою першу канадську роботу я отримав завдяки знайомому. Він тривалий час працював maintenance guy (майстер на всі руки) в одному готелі, потім звільнився, але зберіг хороші стосунки з власником. Останній подзвонив моєму знайомому, мовляв, «кров з носу» потрібна людина, яка цвях забити може або паркан пофарбувати. Той передзвонив мені − наступного дня ми вже вдвох сиділи навпроти власника готеля.
Але є одне але. Щоб набрати базу знайомих, потрібен час. Його у новоприбулих емігрантів зазвичай не має. Життя тут дороге, і грошові запаси, привезені з рідної країни, швидко тануть. Тому більшість моїх знайомих ішли в агенції із працевлаштування вже через посередника отримували роботу. Спосіб досить ефективний, щоправда, є чимало мінусів. Робота зазвичай низькоплачувана, важка та ще й агенція забирає певний відсоток із твоєї зарплатні кілька перших місяців.
Особливості роботи в Канаді
Графіки роботи у Канаді для мене незвичні. Можливо, це пов’язано із тим, що я випав із своєї професії і опинився на досить екзотичній, як на мене, посаді. Зараз я працюю на заводі, що вирощує марихуану. У мене 12-годинні зміни по два-три дні поспіль, вихідні часом припадають на середину тижня, а іноді я відпочиваю з п’ятниці по неділю.
Якщо говорити про понаднормову роботу, то зазвичай компанії дуже вітають твоє рішення залишитися довше. Новоспеченим емігрантам дуже потрібні гроші, тому вони перепрацьовують. Зазвичай така робота і оплачується вище. Наприклад, якщо ти отримуєш 14 доларів за звичайну годину, то за понаднормову тобі заплатять 21 долар, тобто на 50% більше. Цифра може різнитися, бо це залежить від політики конкретної компанії. Одні рахують виплати, відштовхуючись від твоєї ставки, інші − від мінімалки. Якщо не помиляюся у нашій провінції Нью-Брансвік зараз мінімальна зарплатня становить трохи більше 11-ти доларів. Кожна провінція встановлює свій розмір мінімалки.
Бачив чимало канадців, які беруть понаднормову роботу і навіть працюють у свої вихідні, але загалом вони мені здаються досить лінивим народом. Таке враження, що вся економіка цієї успішної країни витягує завдяки наполегливій праці емігрантів. Канадці ж, якщо є можливість не працювати, охоче нею користуються. Піти з роботи раніше, примножити свої довгі вихідні за рахунок ще одного дня (я на лікарняному!) − це досить поширене явище.
Плюси і мінуси
В Україні я працював журналістом, моїм головним інструментом заробляння грошей була мова. Коли я їхав у Канаду, я розумів, що ця сторінка життя перегорнута. Я не володію англійською настільки добре, щоб створювати нею якісний інформаційний продукт, тому мене чекали (і дочекалися!) нові професії. За два роки у Канаді я встиг попрацювати у двох готелях − maintenance guy та housekeeper. Зараз працюю в компанії із вирощування марихуани в sanitation team. Ми готуємо кімнати під рослини, щоб вони були чистими, миємо-чистимо усяке устаткування. Зараз мій головний робочий інструмент − шланг. Звісно, це незвично і важко, якщо порівнювати з офісною роботою.
Разом із тим, працюючи в Канаді навіть на досить низьких позиціях, ти можеш жити по-людськи: власний будинок, автомобіль, меблі, техніка, якісна їжа − усе це доступно. Щодва тижня тобі приходить зарплатня, а також електронний документ, де розписані усі твої податки (їх тут багато і вони чималі). Ти знаєш скільки у тебе забирає грошей держава і твоя провінція, і відповідно − очікуєш нормальних доріг, хороших бібліотек, доглянутих парків. Зазвичай ці очікування справджуються. Я як страшний сон згадую в Україні ці сірі зарплати в конвертах, податки з мінімальної зарплатні, хоча ти отримуєш в рази більше, або маніпуляції компаній із СПД, щоб платити поменше. З іншого боку − в Україні якщо і платиш податки чесно, то геть не зрозуміло, куди вони йдуть. Це неприємне відчуття, що ти обманюш власну державу, а вона − тебе, нарешті, зникло. У Канаді є правила гри, і вони виконуються.
Фото: Тарас Хуторний
Робота у США
Микита Сафроненко, Director of Business Development (Пало-Альто, Каліфорнія)
Я розпочав свою подорож до США ще в школі коли поїхав на півроку за обміном у штат Іллінойс. Повернувшись в Україну, шукав найближчий до американських стандартів виш в Україні, і ним виявилася Києво-Могилянська Академія. Це були часи Міністра освіти Табачника, коли Могилянка була у великій опозиції до міністерства. Ті часи були романтично цікаві, але тодішня система хотіла або зламати, або усунути студентів-активістів. Тож після прикрого випадку з тітушками родина вирішила, що безпечніше буде відправити мене на інший континент. Тому я поїхав навчатися в Чикаго, а згодом перевівся в Сан-Франциско. Після закінчення університету імміграційна політика США дозволяє ще рік проходити практику, і я скористався цією можливістю.
Знайти роботу
Першу роботу знайти було важко, бо в Сан-Франциско та Кремнієвій Долині конкуренція шалена майже в усіх сферах. Усі компанії хочуть наймати здебільшого магістрів або людей з великим досвідом. Тому спочатку я проходив майже безоплатну практику в одній з впливових маркетингових компаній як SMM-ник. Проте всі роки мого студентства я займався локальними справами Майдану в Сан-Франциско та громадською організацією Ukrainian American Coordinating Council. Це не була робота, але це був і є шалений досвід в організації різного роду вуличних протестів, концертів та пікніків. Тож згодом мене запросили в Сакраменто для організації найбільшого в Каліфорнії фестивалю до Дня Незалежності України. В Україні в той час продовжувалася війна з Росією і я не бачив особливих перспектив після повернення на батьківщину. Тоді мені довелося прийняти дуже важке рішення, але все ж таки тепер я розумію, що воно було тим, що змінило моє життя на краще, бо своєю діяльністю можу допомогти Україні набагато більше, ніж з України.
Особливості роботи і життя у США
Зараз я працюю в Business Development і допомагаю компаніям та інвесторам знайти спільну мову, вийти на американський ринок та знайти іноземних партнерів. Зарплатня у моїй сфері вимірюється фіксованою ставкою від 60 до 120 тисяч доларів на рік, плюс комісія від підписання контрактів. Проте в цій сфері все залежить від бізнес-оточення і того, як вдало людина вміє будувати довгострокові відносини.
За ці гроші ви зможете отримати досить гарний рівень життя на одну людину. Проте якщо ми говоримо про сім’ю з одним годувальником, то це мінімум, на який сім’я зможе прожити. Бо сфера послуг, особливо для дітей, дуже дорога в порівнянні з іншими регіонами.
Кремнієва Долина − це вершина кар’єрної гори, і люди переїжають сюди, щоб дуже наполегливо працювати, будувати кар’єру і йти до своєї мети. Більшість людей працює тут не покладаючи рук вдень і вночі, бо конкуренція дуже велика, а мільйонерами хочуть стати, напевно, всі хоча б для того, щоб купити невеличкий будинок або квартиру-студію. На додаток до цього, стартап-культура не дозволяє розслаблятися перші кілька років, поки буде вирішуватися його доля.
Щодо зарплат, то вони в середньому одні з найвищих у світі, але й витрати вже декілька десятків років найвищі у США. Податки в Каліфорнії теж найвищі серед штатів, проте люди все одно їдуть саме сюди. По-перше, через клімат, де кожен зможе знайти саме ту температуру і вологість, яка йому до вподоби. По-друге, через інфраструктуру та громаду, яка є однією з найбільш інноваційних у світі. І наостанок, це культура відкритості та розуміння.
Поживши в Сакраменто, яке знаходиться всього в 160 кілометрах від Сан-Франциско та Долини, я побачив зовсім інші пріоритети − сім’я, стабільність, оптимізація витрат. Це лише моє враження від життя в обох регіонах штату Каліфорнія.
Проте існує дуже проста істина: американська спільнота поважає тих, хто наполегливо працює. Неважливо, де і ким, головне, що працює і платить податки.
Плюси і мінуси
Моя робота полягає у вмінні слухати та домовлятися з дуже різними людьми. Як на мене, існує дуже багато плюсів, а те що іноді люди називають мінусом, я рахую за випробування. Серед таких випробувань − робота з дуже різними культурами з усього світу. І звичайно, рівень англійської мови у всіх різний.
А ось плюсів − хоч відбавляй. Для мене найцікавішим плюсом є люди з якими я спілкуюся, адже це реальний зріз найбільш прогресивного шару людства в наш час. Це інноватори, творці чогось, про що людство дізнається тільки через декілька років. Серед інших плюсів − це філософія «Заробляй більше − витрачай більше», яка допомагає йти до моєї мети. А також зв’язки, які допомагають мені розвиватися як в бізнесі так і в особистому плані.
Я б дуже сильно радив всім українцям та й не тільки почитати книгу Дейла Карнегі «Як здобувати друзів та впливати на людей». Слідуючи принципам цієї книги, можна радикально змінити своє життя та стати успішнішою людиною, ніж ви могли собі уявити.
У якийсь момент свого життя в Кремнієвій Долині я працював у Google та Facebook. В багатьох випадках вони є прикладом того, до чого має прагнути кожен стартап та кожна компанія. Проте навіть у них є багато труднощів і випробувань. За своє життя вони змогли створити бачення ідеального робочого місця з яскравими та зручними офісами, безкоштовними снекбарами, триразовим харчуванням, фітнес-центрами, пенсійними програмами та медстрахуванням. Зрозуміло, що зазвичай у постійних співробітників (FTE) зарплатня одна з найвищих в Долині. Проте не так багато людей знають, що ту «останню стадію соціалізму» (в гарному сенсі цієї фрази) неможливо було побудувати без «контрактників». А «контрактники» − це саме ті люди, які працюють по 8 годин на день з 30-хвилинною перервою та денною нормою у своїй роботі. Їх зазвичай близько половини від усієї корпорації. На жаль, в багатьох випадках вони змушені самі платити за медичне страхування та не мають пенсійної програми. Попри те, що вони мають доступ до деяких будівель і безкоштовних обідів, їх навмисно намагаються ізолювати від FTE, щоб мінімізувати ризики витоку інформації та оптимізувати витрати. Про різницю в зарплатах між контрактниками та постійними працівниками я розказувати не можу, але те, що вона може бути суттєва, це факт. Контрактники не мають майже ніяких прав та впливу на корпорацію, бо є найнятими на короткостроковий термін через третю компанію. А це означає, що в будь який момент корпорація може припинити чи не продовжити контракт з тою чи іншою людиною без попередження.
Робота в Німеччині
Інна Мельник, івент-менеджерка (Берлін)
Я приїхала у Берлін трохи більше 5 років тому з колишнім чоловіком. Він айтішник, шукав роботу в Європі, і його запросили в один з берлінських стартапів. Я поїхала з ним і так я опинилася в Німеччині, не знаючи німецької.
У Києві я закінчила магістратуру політології в Могилянці. Починала працювати у сфері маркетингу, але переїхала в Берлін через рік після того, як закінчила університет, тому в мене не було великого досвіду роботи в Україні.
Знайти роботу
Перший час у мене не було вибору, ким працювати. Я не говорила німецькою, тому це автоматично закривало для мене 90% вакансій у сфері маркетингу, які б могли мене зацікавити. А на ті, які були доступні без знання німецької, конкуренція була дуже велика.
Я завжди шукала роботу в інтернеті, ніяких знайомств у мене не було, ніхто не міг мені навіть нічого порадити. Тому я просто розсилала резюме на вакансії.
Перша моя робота в Берліні, на якій я пропрацювала півтора року, була в кол-центрі Booking.com. Я працювала з російськомовними клієнтами і в цей час інтенсивно вчила німецьку. Коли я відчула, що вона піднялася на достатній рівень для працевлаштування, вирішила шукати роботу у сфері, яка трохи більше достойна моїх мізків. Вирішила почати розвиватися у сфері івентів, але через відсутність досвіду, починала з самого низу − дуже низькооплачуваним практикантом у маленькому івент-агентстві з поганою німецькою. Я стажувалася там 4 місяці, бо компанія працювала у фешн-сфері, що досить специфічно для мене. Тому після цього, маючи досвід на Berlin Fashion Week, я змогла влаштувати в більше агентство, де я пропрацювала 2,5 року. Нещодавно я змінила роботу і тепер працюю івент-менеджером у великій компанії, що займається біотехнологіями і генетичними дослідженнями.
У Берліні всі процеси під час влаштування на роботу тривають дуже довго. Якщо в Україні ти сьогодні відправив резюме, завтра тобі передзвонили, післязавтра у тебе співбесіда, а ще через два дні тобі пропонують роботу, то тут між тим, коли ти надіслав резюме, першим дзвінком, пройде тижні два. Потім тобі запропонують пройти перше телефонне інтерв’ю ще через тиждень. Усі процеси дуже розтягнуті в часі, але для німців це норма, що рекрутинговий процес може тривати навіть два місяці.
Особливості роботи у Німеччині
У цій країні є таке поняття як Feierabend, що означає вільний вечір. З моменту, коли годинник показав 6 вечора, починається святий недоторканий час, коли ніхто не має права тебе чіпати, ніхто не може попросити тебе залишитися довше на роботі− у тебе є вільний час, сім’я, хобі. У Німеччині люди дуже цінують свій вільний час, це особливо важливо для старшого покоління.
Зрозуміло, що бувають такі періоди, коли роботи багато, але якщо ти працюєш понаднормово, це компенсується. У різних компаніях різні регуляції: хтось оплачує понаднормову роботу за більшим тарифом, хтось дозволяє додати цей час до відпустки. Але якщо ми говоримо про молоді стартапи, там може бути понаднормова робота.
Соцпакет у Німеччині дуже хороший. Наприклад, у своїй компанії я маю 29 днів відпустки − і це тільки робочих − а загалом майже 6 тижнів на рік.
Плюси і мінуси
Для себе я бачу в основному плюси, адже в Берліні є набагато більше можливостей для розвитку: такої кількості посад у моїй сфері я би не мала в Києві, не кажучи вже про інші українські міста.
Серед мінусів − дуже повільний ріст зарплати. В Україні простіше підійти до начальника і домовитися про підвищення, не проходячи стільки кіл пекла. А в Берліні тобі можуть просто сказати: «Так, я з тобою згоден, ти заслуговуєш на підвищення, але мій бюджет на цей рік вичерпано». Або тебе можуть просто направити до іншої людини.
В івент-сфері суттєвий ріст зарплати може бути, якщо переходиш з івент-агентства у велику корпорацію. Наприклад, з моменту мого переходу моя зарплатня зросла на 25% − це дуже багато для Німеччини.
Але треба мати на увазі, що чиста платня (з вирахуванням податків і страхування) залежить від податкового класу. Податок може становити від 25 до 60% від загальної суми. Тут дуже складна податкова система: існує 6 різних податкових класів − це залежить від того, чи я одружена, чи я маю дітей, чи я мати-одиначка, чи я маю додатковий бізнес, окрім основної роботи. Потім податкова вираховує податки з моєї зарплатні залежно від мого податкового класу, пакету медичного страхування, пенсійного страхування тощо.
Зараз у мене зарплатня вище середньої по Берліну (офіційна середня зарплатня в Берліні за 2018 − 41184 євро в рік без вирахування податків) і за рахунок цього я можу собі дозволити собі знімати житло сама без сусідів. Оплата оренди займає у мене 30-35% від доходу. Звісно, я б хотіла платити за житло менше, але загалом для мене це комфортно. Мені лишається достатньо грошей для того, щоб добре харчуватися, сходити з друзями в ресторан, подорожувати і щось відкласти. Я почуваю себе дуже вільно.
Фото: Інна Мельник
