Меню & пошук

«Якщо лікар не відчуває біль пацієнта − він поганий лікар» − Генрі Марш

«Якщо лікар не відчуває біль пацієнта − він поганий лікар» − Генрі Марш

Про біль хірурга, що втрачає пацієнта, та про радість батька, що власними руками рятує сина.


Всесвітньо відомий нейрохірург та письменник Генрі Марш розповів Inspired про вміння встановлювати контакт із пацієнтом та переживати його біль, а також про складнощі для українських хірургів.


Генрі Марш − провідний британський  нейрохірург, піонер нейрохірургічної допомоги для України. Автор книг «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» та «Ні сонце, ані смерть. Зі щоденника нейрохірурга», що вийшли в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева». Кавалер Ордену Британської імперії.

У Великій Британії, як і в більшості європейських країн, на відміну від США, майбутні лікарі зі старшої школи потрапляють одразу в медичну школу. Тож коли вони стають лікарями, їм усього 22-23 роки. У США система дещо інша: спершу вступають в медичний університет, а потім здобувають післядипломну освіту. Тож у Штатах лікарями стають десь в 28-29 років.

Я не одразу обрав шлях медика, спершу я вчився в Оксфордському університеті на курсі «Політологія та економіка». Моєю спеціальністю була радянська політика. Я здобував освіту в цій сфері в 70-их роках минулого століття. Скоро я зрозумів, що мені значно цікавіша медицина, тож поміняв профіль і пішов у медичну школу.  Я примудрився при цьому закінчити свій курс з політології та економіки, тож повноцінним хірургом, на відміну від своїх колег, став лише в 30 років. Задоволений, що склалося саме так. В хірургії по-справжньому складно не оперувати, а вміти приймати правильні рішення і комунікувати з пацієнтами та їх родинами. Думаю, в 30 років мені це вдавалося краще, аніж у 20.

Я зробив тисячі операцій на мозку, але свою першу операцію не забуду ніколи. На моєму столі опинився молодий хлопець із проламаним черепом.

Я хотів займатися саме хірургією, але мені не подобалося те, що я бачив в операційних. Всі ці маніпуляції в області черевної порожнини мене не надихали. Натомість нейрохірургія мене зачарувала, це було прозріння! Майже ювелірна праця на мозку під мікроскопом. Це було хвилююче, екстремально, драматично! Я ніколи не шкодував, що обрав цю спеціальність, хоч і не усвідомлював, як боляче часом буває нейрохірургам, коли операція завершується трагічно. Я намагаюся показати цю сторону лікарів читачам у своїх книгах.  Не думаю, що медики часто говорять про це в голос, або на сторінках книг. Але біль від помилки, від страху і сорому за невдалу операцію неможливо глибокий. І якщо лікар не відчуває цього болю і болю пацієнта − він поганий лікар.


Про операцію на мозку свого тримісячного сина

Я зробив тисячі операцій на мозку, і пам’ятаю далеко не кожну, але свою першу операцію не забуду ніколи. На моєму столі опинився молодий хлопець із проламаним черепом. Я тоді врятував йому життя і почувався героєм! Але з роками це блискуче відчуття тріумфу проходить.

Я був першим хірургом у Європі, хто зробив операцію на мозку пацієнту, який лишався при свідомості. Запозичив техніку виконання у американських колег.

Після успішної операції я почуваюся скоріше щасливчиком, тому що знаю, що в моїй кар’єрі були погані операції, коли я не зміг допомогти.

Я був першим хірургом у Європі, хто зробив операцію на мозку пацієнту, який лишався при свідомості. Запозичив техніку виконання у американських колег. Я зробив сотні таких операцій і кожного разу дивуюся, на що готові піти пацієнти, якщо знають, що це допоможе.  Як тільки пацієнт заходить у кабінет, я маю встановити із ним довірливі відносини. Це стало простіше з часом, я вже маю певну репутацію, тож пацієнти стали довіряти мені, навіть не знаючи мене. Зазвичай я посміхаюсь і намагаюся жартувати, навіть якщо ситуація жахлива. Уважно слухаю кожне слово пацієнта, ставлюся до його думки з повагою.

Мені випало оперувати мого власного сина, коли той ще був зовсім маленьким, усього тримісячним. Тоді у нього виявили пухлину мозку. Це сталося на початку моєї кар’єри хірурга, і я прийняв рішення, що саме я проведу операцію. Все пройшло добре, він вижив. Я отримав безцінний досвід як лікар і як батько. Відтоді я став краще розуміти, як почуваються батьки, діти яких потрапляють на мій операційний стіл. Я часто ділюся із ними, що сам пережив подібний досвід, саме це дозволяє мені встановити із ними кращий контакт.


Про те, як інтер’єр лікарні впливає на одужання

Я завжди наголошував на тому, що сам вигляд лікарні має особливе значення, він впливає на стан пацієнта, може заспокоїти, або навпаки − залякати . В Україні зайвих грошей на оформлення інтер’єру в кабінетах нема, але на це варто звернути увагу. Якось мені вдалося зібрати благодійних коштів для однієї з британських лікарень і перетворити її плаский дах на сад із квітами і лавками. Для пацієнтів критично важливо почувати себе комфортно, бо лікарня − це своєрідна в’язниця, і перебування в ній може спричинити більше стресу, аніж сама операція.  

Якось я був в одній приватній клініці в Одесі, і помітив там цікаве оформлення − велику кімнату без вікон, в якій мають перебувати амбулаторні пацієнти. Одну з чотирьох стін повністю, від стелі до підлоги, заклеїли фотошпалерами із деревами. Здається, це дрібниця, але кімната зовсім змінилася. Це чудова ідея, я запозичив її у вас, і тепер в моїй лікарні в Лондоні буде така сама стіна.


Про складнощі в українській хірургії 

Саме зараз збираю інформацію для наступної статті про Україну. Хочу підтримувати згадку про вас на шпальтах газет настільки довго, наскільки це можливо. Тут війна, а британські  медіа пишуть лише про Дональда Трампа.

Вперше я приїхав в Україну в 1992 році. Сюди мене привіз один британський бізнесмен, який сподівався продавати тут медичне обладнання.  Мене він попросив провести кілька лекцій для українських колег в Інституті нейрохірургії в Києві. Тоді я зустрів українського хірурга Ігоря Курілця, чудового спеціаліста, дещо егоїстичного, але талановитого. Ми спілкувалися і дружили 20 років, але зараз не бачимося. Тепер я працюю тут із молодими хірургами. Я щоразу повертаюся в Україну, бо маю тут безліч друзів і знаю, що можу бути корисним.  Часом я бачу тут дуже складні випадки, коли для порятунку потрібні тисячі доларів, і надії на одужання майже немає. Я намагаюся допомогти порадами та рекомендаціями.

Перш усього, українська медицина страждає від нестачі фінансування. Мої колеги в Україні залежать від виплат пацієнтів і не можуть покладатися на зарплатню.  Звідси і корупція, вона глибоко вкорінена в українському суспільстві. Командна робота тут ускладнена, на всіх етапах виникають проблеми. Від нестачі медикаментів і устаткування до елементарної підтримки від колег.

Сам я оперував у російських клініках кілька разів. Але мені важко співпрацювати із російськими колегами, вважають їх дещо зарозумілими, пихатими. Все ж вони не позбулися імперських амбіцій.

Я пишу статті в британські медіа і саме зараз збираю інформацію для наступного матеріалу про Україну. Хочу підтримувати згадку про вас на шпальтах газет настільки довго, наскільки це можливо. Тут війна, а британські  медіа пишуть лише про Дональда Трампа. Вважаю, що потрібно нагадувати, яку роль в цій кризі відіграє Росія. Сам я оперував у російських клініках кілька разів. Але мені важко співпрацювати із російськими колегами, вважають їх дещо зарозумілими, пихатими. Все ж вони не позбулися імперських амбіцій. У Великій Британії давно відмовилися від ідеології колонізаторів, у Росії ж досі є люди, які ніби лишаються в 19 столітті і розглядають решту світу як потенційні землі для підкорення.

Окрім статей, я пишу книги і видав вже дві − «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» та «Ні сонце, ані смерть. Зі щоденника нейрохірурга». Ці книги не лише для лікарів. Вони про життя, про складність вибору. Я хотів би, щоб прочитавши їх, люди зрозуміли, що лікарі страждають не менше за пацієнтів. Дехто думає, що ми ніби роботи, механічно виконуємо свою роботу і давно звикли до смертей. Але правда в тому, що хірурги переживають радість за кожну вдалу операцію, і відчувають глибокий біль за кожного, кому не вдалося допомогти.

Фото: Нікіта Мєкєнзін

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: