Меню & пошук

Від «знай своє місце» до «знай свої права»: історії дівчат, що змінили мізогінічні погляди на феміністичні

Від «знай своє місце» до «знай свої права»: історії дівчат, що змінили мізогінічні погляди на феміністичні

Спеціально для Inspired Анна Кириченко записала історії двох дівчат, що змінили свої погляди  − від підтримки негативних стереотипів про жінок та їхню роль вони перейшли до феміністичних поглядів про рівність між чоловіком та жінкою.


Марія Чорна, історикиня, 23 роки, Київ

У підлітковому віці у мене було подвійне уявлення: з одного боку я знала, що є кар’єра, яку треба будувати, що я хочу закінчити університет. Але з іншого боку я вважала, що всі жінки мають хотіти народити дітей, мають бути тендітними, вдягатися красиво та вишукано.

У старшій школі з однокласницями я часто обговорювала інших дівчат, по суті, це був слатшеймінг (прим. − критика поведінки та сексуального життя жінки).  Я і сама страждала від таких пліток, але це мені не заважало пліткувати про інших. Тоді я була переконана − якщо дівчина в 16 років змінила два-три хлопця, то вона шльондра. А от я буду з одним єдиним і на все життя, мовляв, тільки так правильно. Зараз я розумію, що цю внутрішню мізогінію виховувало в мені абсолютно все. Зокрема, на такі уявлення впливали оціночні судження моїх батьків.

via GIPHY

Лише нещодавно я зрозуміла, що плітка про одну «непристойну дівчинку», яку мені розказували в школі, насправді була історією про зґвалтування. Скільки разів ми з однокласницями з цього сміялися, скільки це переповідали! Тепер я шкодую про це.

Я щиро вважала, що не всі професії пасують жінкам, мовляв є такі, що суто чоловічі.

В підлітковому віці мені подобалося, коли мій характер називали мужнім або чоловічим. Я щиро вважала, що не всі професії пасують жінкам, мовляв є такі, що суто чоловічі. Наприклад, я любила науку і літературу, мені завжди хотілося бути письменницею, але писати як чоловік. Тоді здавалося, що жінки пишуть якусь белетристику і плаксиві романи, а вся жіноча література − це Джейн Ейр. Я ж натомість хотіла наслідувати Гемінгвея, і чітко відділяла себе від свого ж стереотипного уявлення про жінку. Мабуть тому що думала, що я всім бабам баба.

via GIPHY

І при цьому я була критична щодо своєї зовнішності, як і до зовнішності інших дівчат. Зараз дивлюся на старі фото і не розумію, чому була такою строгою до себе.

Серед моїх улюблених фільмів в той час були стрічки де головний герой страждає за своєї однією богинею і прагне її прихильності. Але зараз особливо соромно згадувати наскільки я фанатіла від фільмів з Адріано Челентано − у нього всюди був типовий герой, що постійно принижував і кепкував з жінок. Мені здавалося, що це ідеал стосунків. Тільки зараз я розумію наскільки токсичними були відносини у його героїв на екрані.

via GIPHY

Колись я ходила винятково з макіяжем, і лише на підборах, але з часом усвідомила, що ніхто не буде показувати на мене пальцем чи сміятися, якщо я вийду з дому в кросівках, і не нафарбована

Важко сказати коли саме я стала мислити інакше, але пам’ятаю як на першому курсі послухала новий альбом Beyonce − BEYONCÉ, де була її пісня «*** Flawless».  В ній після першого куплету звучала промова нігерійської письменниці Чімаманди Нґозі Адічі про те що таке бути феміністкою. Там були слова, які врізалися в мій мозок: «We raise girls to see each other as competitors, Not for jobs or for accomplishments, which I think can be a good thing. But for the attention of men».  (з англ. − Ми виховуємо в дівчатах суперництво між собою, але суперництво не в кар’єрі чи досягненнях, що я думаю було б непогано. Ми виховуємо суперництво за увагу чоловіків).

Це був момент прозріння, я усвідомила що це дійсно так. Коли я поділилась своїми думками з бабусею та дідусем, вони з мене просто посміялися. Але для мене це було очевидно.

Поступово я навчилася любити себе, можливо не на всі 100%, але хоча б не критикувати за те, що я якось не так виглядаю. Колись я ходила винятково з макіяжем, і лише на підборах, але з часом усвідомила, що ніхто не буде показувати на мене пальцем чи сміятися, якщо я вийду з дому в кросівках, і не нафарбована.

via GIPHY

Аналізуючи своє коло спілкування, я розумію, що знайшла багато нових друзів завдяки своїм поглядам, але разом із тим, деяких втратила. Ми не сварилися, я просто могла прочитати щось недолуге в їхніх постах в Facebook і відмітити для себе, що цій людині більше не напишу. Сексизм − це така штука, яку якщо один раз побачив, то «розбачити» вже не можна.


Альона Барановська, 22 роки, продюсерка, Рівне

У дитинстві я уявляла себе «Чудо-жінкою». Мені завжди хотілося бути дуже класною, кмітливою, впевненою, непохитною, вміти за себе постояти.

В початковій школі я не розуміла чому всі ці хлопчачі смикання за волосся, крадіжки пеналів і штовхання дівчат називали симпатією. Мовляв, радій, значить ти цьому хлопчику подобаєшся.  В середній школі за виховання стосунків між хлопцями і дівчатами бралися вчителі. Пам’ятаю, як наша класна керівниця розповідала про стосунки зі своїм чоловіком, ставлячи себе у приклад і наводила цитати з книги «Чоловіки з Марсу, жінки з Венери».

via GIPHY

Якщо в школі були якісь наукові змагання і турніри, то в команду обов’язково брали хлопців. Вчителі вважали, що вони своєю впевненістю і розумом можуть принести перемогу.

Всі пояснення конфліктів у класі зводились до того, що дівчата емоційні, істеричні, багато говорять, але часто кажуть розумні речі. Хлопці  ж мають бути мужніми і хоробрими чоловіками, а ми, дівчата, повинні давати їм це відчувати. І боронь боже зайвий раз провокувати їхню запальну натуру.

Якщо в школі були якісь наукові змагання і турніри, то в команду обов’язково брали хлопців. Вчителі вважали, що вони своєю впевненістю і розумом можуть принести перемогу. Це сприймалось як належне, проковтувалось, з вчителями неможливо було сперечатися конструктивно.

via GIPHY

Окрім школи на мене також впливало  телебачення − всі ці «Моя прекрасна няня», «Клон», «Флорісьєнта» тощо. Стереотипи про те, якою має бути жінка і чоловік в цих серіал квітнули буйним цвітом. Героїні були дуже гарні, але не надто розумні. Або ще один сценарій – заможні хлопці рятували від злиднів та репутаційних втрат беззахисних, талановитих, скромних дівчаток. Таких собі «попелюшок», які приїхали з провінції підкорювати столицю.

Коли наша команда не змогла домовитись про сценарій для виступу на першому курсі, я сказала своєму одногрупнику, що дівчата «часом тупі».

В університеті мені здавалося, що навколо мене багато розумних, харизматичних хлопців, з якими вкрай важко конкурувати інтелектуально. Ще зі школи пам’ятала, що для виграшу команді потрібні хлопці − у них холодний розум, креативні думки і нестандартний підхід – мовляв, ідеї які можуть запропонувати вони, дівчатам в голову не прийдуть. Коли наша команда не змогла домовитись про сценарій для виступу на першому курсі, я сказала своєму одногрупнику, що дівчата «часом тупі».

via GIPHY

Про фемінізм на той момент я мало що знала. Моя подруга Маріам завжди емоційно намагалася пояснити користь цього руху, але я не сприймала її серйозно. Думала що фемінізм зводиться до FEMEN − дивних оголених жінок, які борються незрозуміло за що. При цьому, я любила фільми про класних дівчаток, що відстоюють свої права. Моєю улюбленою героїнею була Ксена принцеса-воїн.

Наскільки іншим було б життя жінок тепер, якби не кардинальні методи, якими користувались наші попередниці, щоб домогтися змін

Розуміння в чому ж полягає фемінізм прийшло поступово. Середовище перестало бути герметичним, як у школі, навколо мене постійно відбувалися дискусії на різні теми.  На другому курсі в Києво-Могилянській академії були вибіркові дисципліни і мені приглянувся курс  зі «скандальною» назвою: «Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух», який викладає Тамара Марценюк. Коли хлопці-одногрупники запитували, навіщо я туди записалась, я іронічно відповідала, що я прийду, послухаю, і розкажу їм там, чому їхній фемінізм – це повна маячня.

На перших парах я була налаштована атакувати, але з часом мій запал обернувся в протилежну сторону. На семінарах мені подобалося те, що нам нічого не нав’язували, а просто давали інформацію для ознайомлення, піднімали різні питання. Я читала усю літературу, навіть додаткову, дивилась рекомендовані фільми. Мені дуже сподобалися стрічки «Янголи з залізними щелепами», «Посмішка Мона Лізи», «Суфражистка», «Зроблено у Дагенхамі».

via GIPHY

Завдяки цьому курсу я почала  придивлятися до світу, в якому зараз живу. Наскільки іншим було б життя жінок тепер, якби не кардинальні методи, якими користувались наші попередниці, щоб домогтися змін! З’явилася повага і усвідомлення того, наскільки багато сил і роботи вкладено в боротьбу за рівні права.  

Я навчилася не сприймати на власний рахунок всякі зауваження і коментарі, адже це позиція конкретної людини, яка не має на мене впливати.

Раніше я не помічала сексизму, але тепер в мені спрацьовує чутливий радар. Я чітко його бачу, і розумію чим він спричинений, адже сама колись була такою. Я навчилася не сприймати на власний рахунок всякі зауваження і коментарі, адже це позиція конкретної людини, яка не має на мене впливати. Повністю ігнорувати такі моменти вдається не завжди. Особливо, коли опиняєшся в новому колективі, де мене можуть сприймати не серйозно. Часом доводиться докладати певних зусиль, щоб домогтися поваги.

via GIPHY

Не з усіма теоріями фемінізму я згодна, для мене це нескінченна тема для дискусій. Багато  хто каже, що фемінізм – це ідеологія, я вважаю, що фемінізм це − стиль життя, спосіб дивитися і сприймати різні ситуації. Фемінізм це спроба зробити життя жінок комфортним і дати їм усі можливості проявити себе.

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: