Меню & пошук

В Манчестер на навчання: історія українки, яка переїхала у Велику Британію

В Манчестер на навчання: історія українки, яка переїхала у Велику Британію

Мультикультурність, навчання вночі та смартфон для виживання


Ольга Малиновська розповіла Inspired про власний досвід вступу в університет Манчестера, складнощі проживання, лайфхаки по заощадженню грошей та спроби зрозуміти різні акценти одногрупників.


Ольга Малиновська

Я майже не пам’ятаю свій переліт до Манчестера, так само як і не пам’ятаю свої перші дні тут. В той момент здавалося, що все це скоріше сон, аніж реальність, а зранку я прокинуся у своєму домі, нафарбуюся, зустрінуся з кращою подругою на каву і ми разом підемо на пари, скаржачись одна одній на недосипання. Та кожного ранку, коли я розплющувала очі, на мене дивилося сіре англійське небо, а за вікном йшли нові студенти, нового, для мене, університету.

Мій переїзд задля навчання на магістерській програмі Манчестерського університету  у Великій Британії був запланований приблизно з пів року тому. Звичайно, плани переїзду почали зароджуватися значно раніше, проте я до останньої миті не знала в якій саме країні бачу своє майбутнє. Взимку, коли відтягувати далі вже не було можливості, я склала список університетів, навчання в яких здавалося мені найбільш цікавим. Далі був довгий період зборів, написання, підписання та подачі документів, який проходить кожен, хто планує навчання закордоном.


Про вступний період та підготовку документів

Загалом, відбір студентів до Європейських ВНЗ відбувається, на мою думку доволі суб’єктивно: усе, що тобі потрібно –  IELTS, мотиваційний лист, резюме та декілька рекомендаційних листів від професорів або роботодавців, якщо працюєш більше року. Я й досі не дуже розумію, чому обрали на програму саме мене, адже конкурс великий – 8 людей на одне місце. Найвагомішим є мотиваційний лист, адже ти не тільки висвітлюєш свої попередні досягнення, але й описуєш цінності, які сповідуєш. При цьому бажано аби вони співпадали з цінностями, які культивуються університетом.

Мене підвело те, що хтось з співробітників, коли заповнював мій профіль, забув поставити відповідну галочку, тому система університету не бачила мене як майбутню студентку.

Так склалося, що IELTS я складала двічі, за проханням приймальної комісії, аби підвищити свій результат. При цьому на програму мене взяли ще до другої перездачі. На додаток до цього я складала GMAT – міжнародний іспит з математики та аналізу, який є обов’язковим для вступу в більшість бізнес-шкіл. Хоча Манчестерська школа цього не вимагала, він був підтвердженням моїх здібностей та серйозності наміру навчатися саме на менеджменті. З моменту подачі документів до отримання остаточного результату пройшло приблизно два-три місяці.   

Окремим питанням для мене постало отримання візи, адже усім відомо, що англійський візовий центр не дуже охоче надає українцям право на в’їзд та перебування в цій країні. Загалом усе  було остаточно вирішено приблизно за тиждень-два до мого відльоту.

Манчестер, Велика Британія

Про життя в гуртожитку

Де-юре, університет зобов’язується надавати місце в гуртожитку для іноземних студентів, які не є громадянами країн, що входять до Європейського Союзу. Де-факто, мене підвело те, що хтось з співробітників, коли заповнював мій профіль у системі, забув поставити відповідну галочку, тому система не бачила мене як майбутню студентку.

Я отримала пропозицію стосовно одного з гуртожитків університету, і перш, ніж прийняти, почала гуглити та читати відгуки тих, хто там жив. Свого жаху від того, що там побачила, не можу передати словами.

Виявилося це, коли я написала листа з питанням про затримку надання кімнати. Тут слід зазначити, що я взагалі дуже багато писала до університету, адже жоден з кроків не давався мені з першого разу. Після листа з вибаченням від них, я нарешті отримала пропозицію стосовно одного з гуртожитків університету, і, звичайно, перш, ніж прийняти, почала гуглити та читати відгуки тих, хто там жив. Свого жаху від того, що там побачила, не можу передати словами. Я була готова жити у маленькій кімнаті з мінімальною кількістю меблів, проте жити там разом з равликами, мишами та пацюками аж ніяк не хотілося.

Тоді я почала шукати ще. Як виявилося, у Манчестері окрім університетських гуртожитків є ще приватні, що зазвичай (але далеко не завжди) трохи дорожчі, ніж перші, проте пропонують значно кращі умови проживання. Тож,  з невеликою доплатою, я позбулася свої потенційних домашніх тварин, і отримала хорошу кімнату. Наразі я маю свою особисту ванну та спальну кімнати, а кухню ділю з ще трьома студентами.


Про життя завдяки смартфону

Найжахливіше, що з тобою може статися в Манчестері – це втрата мобільного телефону, адже майже все потребує використання мобільних додатків: пральна машинка, всі розрахункові операції, підключення до університетського вай фаю, мобільний оператор та, навіть, для тесту в класі ти маєш мати відповідну, установлену на телефон, програму. Другою необхідною для існування річчю тут є банківська картка, адже далеко не у всіх магазинах приймають готівку, та й через інтернет тут купувати все, особливо усі види квитків, є значно швидше та зручніше.

Зі свого попереднього досвіду я не дуже довіряла пошті, як виявилося не дарма. Перша картка загубилася десь на шляху до моєї поштової скриньки, а другу я отримала ще через два тижні.

Отримати картку у відділенні банку неможливо. Ти маєш записатися в спеціалізований офіс банку на певний час, прийти туди з пакетом документів, заповнити декілька форм і почекати ще десь з тиждень доки картка буде надіслана поштою. Зі свого попереднього досвіду я не дуже довіряла пошті, як виявилося не дарма. Перша картка загубилася десь на шляху до моєї поштової скриньки, а другу я отримала ще через два тижні. Загалом аби налагодити своє повсякденне життя мені знадобився приблизно місяць, та й досі виникають певні питання, які б ніколи не виникли у звичному мені середовищі.


Про навчальний процес

Більшість мого часу тут займає навчання. За чотири роки в Могилянці, що також включали пів року в Вестерні (університет недалеко від Торонто), я навчилася ефективно розподіляти час, багато працювати та недосипати вночі. Проте це не можливо порівняти з тим, що я маю зараз. В Манчестерському університеті я здобуваю ступінь магістра з менеджменту, при тому, що моя бакалаврська програма стосувалася соціології.

Моя теперішня програма передбачала можливу зміну спеціальностей, та є зорієнтованою на таких студентів як я. Але за рік нам намагаються надати приблизно такий же обсяг знань, що я здобула за попередні чотири. Вже на першому тижні навчання нас змусили визначити стратегію розвитку Ryanair та підготувати звіт про фінансове позиціювання невеличкої компанії. Для мене все це неймовірно цікаво, але і складно, особливо коли маєш шукати в інтернеті значення як мінімум двох термінів з одного речення. Як і в українських ВНЗ, тут є поділ занять на лекції та семінари, але бали студенти мають можливість отримати лише за групові роботи або екзамени, що пишуться наприкінці семестру.

В університеті організована велика кількість різних студентських груп, що об’єднуються за інтересами. Тут кожен може знайти щось для себе: від вигулу собак на вихідних до інвестування коштів та аналізу роботи фінансової біржі.

Перед своїм приїздом я мала намір продовжувати працювати дистанційно, проте зараз розумію, що зовсім не маю на це вільного часу. Натомість в університеті організована велика кількість різних студентських груп, що об’єднуються за інтересами. Тут кожен може знайти щось для себе: від вигулу собак на вихідних до інвестування коштів та аналізу роботи фінансової біржі. Особисто я долучилася до всесвітньої волонтерської організації Enactus, де разом з ще вісьмома дівчатами намагаємося запустити стартап, який би допомагав маргіналізованим жінкам Манчестера отримувати додатковий дохід. Таким чином я знайшла де і як отримані знання миттєво застосовувати на практиці, хоча й не отримую за це фінансової винагороди.


Про щоденні витрати

Стосовно фінансової складової – я думала, що ситуацію буде значно гіршою. Економити тут можливо майже на всьому, особливо на їжі. Якщо купувати все на тиждень вперед та готувати власноруч, можна розраховувати приблизно на 40 фунтів (прим.– 1465 грн) в тиждень, натомість бургер в кафе обійдеться  в середньому від 5 до 12 фунтів. Єдине в чому я не можу собі відмовити –це кава. Проте й тут є свій секрет:  в бібліотеках після десятої вечора кава в автоматах безкоштовна. Так я почала вчитися вночі.

Ціна життя тут дуже пов’язана з цінністю часу – хочеш швидко і без зусиль, плати більше.    

Більшість брендів мають знижки від 10 до 30 відсотків для студентів, хоча й одяг тут відносно не дорогий. З власного досвіду, найдорожче мені обійшлися квитки до Лондона і назад. На дорозі туди я намагалася зекономити  рушила автобусом, а не поїздом, бо залізниця у Великій Британії дорога. Навіть літаком від Манчестера до Лондона часом дешевше, ніж потягом!  Загалом, моя подорож на автобусі мала тривати 6 годин, але через аварію на трасі, вона зайняла більше 9. Від тоді я заріклася користуватися автобусами. На противагу від Лондона до Манчестера потягом усього дві години, при цьому ціна квитків дуже залежить від часу, після 10 вечора можна знайти студентський квиток менше ніж за 20 фунтів, але якщо їхати між 5 та 7, заплатиш більше 100. Так, я зрозуміла, що ціна життя тут дуже пов’язана з цінністю часу – хочеш швидко і без зусиль, плати більше.    


Про вихід із зони комфорту

Та, певно, що наше життя у більшій мірі формують люди, які нас оточують, аніж певні матеріальні блага. Тут Манчестеру є що тобі запропонувати. Друге за розміром після Лондона місто в Англії є найбільш багатокультурним. Це ж стосується і мого університету, у нашій групі зі ста студентів лише троє народилися в Англії. Більшість є вихідцями з Китаю та Індії, але можна знайти людей і з інших куточків світу: Америка, Європа, Африка, Азія.

Різноманітний культурний та історичний бекграунд моїх нових знайомих передбачає з мого боку обережність у жартах. Треба завжди думати чи не ображу я когось ненароком.

Мультикультурність  це надзвичайно цікаво, проте слід бути готовим до всього. По-перше, акцент. Англійською мовою говорять всі, питання в тому як саме. Після досвіду навчання в Канаді я думала, що навчилася розпізнавати різні акценти та сприймати людей на слух незалежно від їхньої вимови. Але одногрупницю з Нігерії я не розумію досі, як би не намагалася. Найтяжче виявилося переступити через свою невпевненість та почати говорити нерідною мовою. Близько місяця я спочатку будувала речення у себе в голові, а лише потім наважувалася сказати вголос. Та з часом цей бар’єр зник.

По-друге, різноманітний культурний та історичний бекграунд моїх нових знайомих передбачає з мого боку обережність у жартах. Треба завжди думати чи не ображу я когось ненароком. І це тоді як вдома сарказм був однією з основ мого спілкування з друзями!

З іншого боку, ти починаєш спілкуватися з людьми, з якими б ніколи не заговорив удома. Тут йдеться про російсько- та україномовні групи спілкування. Люди починають спілкуватися лише з тієї причини, що народилися в одній країні або ж мають спільну рідну мову. Хоча, я розумію, що ми насправді настільки різні, що доля б ніколи нас не познайомила, якби ми залишилися в рідних містах.

Я зрозуміла, що формує щоденний досвід людини, яка наважилася жити закордоном – це вихід із зони комфорту. Про складнощі та користь цього явища вже багато написано, проте жодна прочитана на цю тему стаття не опише усю повноту цього відчуття. Я ніколи б і подумати не могла, що здатна на те, що роблю і чого досягаю в Манчестері. Для мене це стало своєрідним поштовхом для особистого розвитку.

Підписуйся на наш Telegram-канал, щоб не пропускати найцікавіші історії    

   

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: