Меню & пошук

Рівноправ’я, бюрократія і шалений ритм: історія українки, що прожила 5 років у Франції

Рівноправ’я, бюрократія і шалений ритм: історія українки, що прожила 5 років у Франції

Аліція Дереза, операційна керівниця BlaBlaCar в Україні, розповіла Inspired про власний досвід навчання та роботи у Франції, а також про труднощі, з якими доводиться стикатися тим, хто хоче переїхати в цю країну.


В Україні я навчалася на факультеті міжнародних відносин в університеті «Крок». В 2010 році, коли мені було 19, я поїхала за піврічною програмою обміну в Польщу на факультет міжнародного маркетингу. Я вперше вирушила жити кудись далеко, без батьків, і була просто в захваті від цієї країни. Найбільше подобалося міжнародне середовище, адже я приїхала за обміном, тут було багато студентів з усіх куточків світу. Ми наче всі були однакові, але думки і погляди були зовсім різні.

Після програми я повернулася в Україну закінчувати бакалаврат, але постійно думала, що було би круто повторити такий досвід. Пізніше я почала працювати в маркетингу і паралельно шукала варіанти навчання на магістратурі за кордоном, обирала серед недорогих опцій, але також подавалася на стипендії. В результаті я потрапила в Чехію, в університет Томаша Бати у містечку Злін.

Університет Томаша Бати в Зліні

Навчання там коштувало дві тисячі євро на рік, але я, як іноземна студентка, отримувала місячну стипендію в розмірі 200 євро від уряду Чехії. Так я могла платити університету. Паралельно з навчанням продовжувала дистанційно працювати.

Я їхала туди передусім за досвідом. Мені хотілось зрозуміти, як це − жити і навчатися в інший країні. В мене майже не було думок про те, як встигатиму водночас вчитися і працювати. Я просто знала, що інакше не зможу оплатити навчання.

У Зліні я мешкала в гуртожитку, проживання там оплачувала сама. У 2013-му це коштувало 100 євро на місяць − половина моєї стипендії. Гуртожиток був квартирного типу − дві кімнати (по дві людини в кожній), невеличка кухня і душ.


Про переїзд до Франції

У Чехії я пробула менше року. Потім подалася на програму обміну вже з Чехії у Францію. Таким чином потрапила в Ліон, на другий курс магістратури у французьку бізнес-школу Iaelyon School Of Management. Я вчилася на програмі European Business Realities і отримувала додаткову стипендію за програмою Erasmus. Там я мала змогу активно спілкуватися зі студентами з інших країн про маркетинг та бізнес, постійно порівнювала підходи до цих питань.

Чеська система освіти сповідує більш класичний підхід − багато лекцій та матеріалу на запам’ятовування. У Франції в навчанні більше свободи, а з викладачами почуваєш себе на рівних.

Фото: L-A-B-A

Мені здалося, що чеська система освіти сповідує більш класичний підхід − багато лекцій та матеріалу на запам’ятовування. У Франції в навчанні більше свободи, а з викладачами почуваєш себе на рівних. Франція загалом більш ліберальна країна, стиль життя там зовсім інший.

У Франції я також самостійно платила за проживання у гуртожитку, це коштувало 300 євро на місяць. Там я мала змогу вже не ділити з кимось кімнату, а жити самій, хоч і в зовсім малому помешканні − в кімнаті на 9 квадратних метрів! Це мінімальний у Франції розмір житла. Під час другого семестру в Ліоні я вже перебралася на квартиру, знімала там кімнату. Окрім стипендії від програми Erasmus, я все ще отримувала стипендію від уряду Чехії і продовжувала дистанційно працювати на українську компанію.

Мої роботодавці дали мені робочу візу, яку готували кілька місяців. Для французької компанії найм іноземця обходиться приблизно в п’ять тисяч євро.

Фото: L-A-B-A

Для типового студентського життя, коли економиш на всьому, моїх заробітків вистачало. Я намагалася жити на 35-40 євро на тиждень, до цієї суми входили лише витрати на їжу. Ми з подругою купували все на ринку і ділили на двох. Живучи там, я помітила, що в  Україні якість деяких продуктів краща, ніж у французьких супермаркетах. Те, що у нас можна знайти на ринку, в паризькому супермаркеті буде з позначкою «біо» і коштуватиме шалених грошей.

Щоб зекономити, я обмежувала свої витрати на подорожі, в бари ходила рідко, в ресторани − взагалі ніколи. Постійно відкладала кошти. Вирішила, що мої  витрати тут не вплинуть на здатність насолодитися Францією і Ліоном.


Про вивчення мови та адаптацію до стилю життя

Перебравшись до Франції, я з нуля почала вчити французьку. Термінової потреби в цьому не було, навчання було англійською, а оточення складалося переважно з англомовних людей. Але я подумала, що це хороший привід почати. Спершу відвідувала заняття при університеті, і вже через чотири місяці могла розмовляти. Пізніше спробувала всі можливі способи вивчення мови − з репетитором, в групі, на двотижневому інтенсиві, самостійно з відеороликами на Youtube. Зараз я говорю французською, але рівень все ще не ідеальний. Далі для покращення треба просто активно використовувати її на роботі чи в приватному житті. Подруги радили знайти хлопця-француза, але я так і не скористалася їхньою порадою, адже стосунки заводять не для мовної практики.

Після захисту диплому я потрапила на роботу в офіс компанії BlaBlaCar у Парижі. Мої роботодавці дали мені робочу візу, яку готували кілька місяців. Для французької компанії найм іноземця обходиться приблизно в п’ять тисяч євро.

Через певний час я почала розглядати варіант повернення в Україну. Париж − надзвичайно шумний мегаполіс. Тут завжди кипить робота, на вулицях багато людей. У якийсь момент мені здавалося, що такий ритм життя − не для мене. Весь час, що прожила в Парижі, я була в стресі. На щастя, в київському офісі BlaBlaCar відкрилася позиція, я запропонувала свою кандидатуру і в 2018 повернулась додому.

У Франції типово було бачити чоловіка в костюмі з коляскою. Гендерні стереотипи французам не притаманні, у них здорові партнерські стосунки.

У Франції я жила саме в часи Євромайдану, тому мене активно розпитували, що в нас відбувається, переймалися. Я пояснювала, що в Україні відбуваються певні зміни, і це добре. В Чехії ставлення було більш нейтральним, адже там навчається і працює багато українців. У Франції людей з України меньше, втім там усі про неї знають. Я ніколи не чула питань типу «де це?».

Франція, зі свого боку, суто на побутовому рівні часто викликала у мене безліч питань. Наприклад, мене вразило, як багато чоловіків на вулицях гуляли із дітьми. П’ять років тому, коли я їхала з України, бачила, що в нас турбота про малечу лягає в основному на матір. У Франції типово було бачити чоловіка в костюмі з коляскою. Гендерні стереотипи французам не притаманні − в сім’ї працюють обоє, жінки в ресторані платять за себе, турбота про дітей і дім спільна − це здорові партнерські стосунки. Думаю, в Україні ми також до цього скоро прийдемо.

фото: BlaBlaCar

Коли до мене в гості прилітала мама, її надзвичайно вразив один випадок. Ми гуляли містом під час фестивалю і побачили, як легко вулицями пересувалася людина на електричному візку. Мені здалося, що людина була повністю паралізована, вона не ворушила тілом, але управляла візком і пересувалася в натовпі, ніхто не тикав на неї пальцем, і вона мала змогу, без допомоги збоку, насолодитися фестивалем на рівні з іншими.

Французи підкреслено люблять свою країну, культуру і мову, не розуміють, чому вона не може бути такою ж поширеною, як англійська.

Франція взагалі максимально відкрита і мультикультурна країна, мене часто питають, «чи там багато афрофранцузів». Але я не розумію: що значить багато, відносно чого багато? Вони там просто є, і більшість із них − громадяни Франції, бо народилися і живуть там. Французи підкреслено люблять свою країну, культуру і мову, не розуміють, чому вона не може бути такою ж поширеною, як англійська. В Україні часто можна почути фразу «це тільки у нас може так статися», коли йдеться про щось погане. У Франції такого ви не почуєте ніколи. Французи щиро впевнені, що вони найкращі, і завжди намагаються донести це у спілкуванні з іноземцями.


Про стереотипи та труднощі

Є певні стереотипи про Францію, і деякі підтвердилися для мене. По-перше, круасани справді смачні! По-друге, французька мода справді лаконічна, але вишукана. Мені здалося, що головними кольорами в гардеробі французів є чорний, темно-зелений і темно-коричневий. Мені, із любов’ю до жовтого, рожевого і зеленого, було спершу некомфортно. За три-чотири роки у Франції я зрозуміла, як це працює: прості стримані кольори, лаконічні фасони і природність − основа французької повсякденної моди. Французька жінка, навіть із мінімальним макіяжем і в розтягнутому светрі, вміє виглядати дуже жіночно.

Тим, хто хотіли би переїхати до Франції, раджу бути готовими, що там стиль спілкування, зокрема і по роботі, зовсім не такий, як в Україні. Там ніколи не скажуть напряму те, що думають. В Україні скажуть «це не годиться, перероби», а у Франції ця ж думка прозвучить як «ти дуже класно зробив, але якщо ти не проти, давай внесемо деякі правки, тільки якщо тобі не важко». Із часом я звикла до такої комунікації і сама стала так говорити. В Україні ця риторика не працює, і я розумію, чому.

Якщо плануєте пожити у Франції, будьте також готові до бюрократичних тяганин − у цій країні майже всі документи досі пересилаються виключно поштою, і не електронною. Щоб, наприклад, скористатися медичною страховкою і відшкодувати візит до лікарні, треба заповнити форму і надіслати її поштою в страхову компанію. Щоб відкрити банківський рахунок, треба мати контракт на роботу і оренду квартири. Але щоб отримати контракт на оренду квартири, треба мати рахунок у банку! На щастя, мені допомогли на роботі, компанія BlaBlaCar надала мені квартиру на певний час.

Треба готувати себе до того, що буде важко. Потрібен час для адаптації, не лише організаційно, щоб зрозуміти, як правильно платити податки чи користуватися транспортом. Складно бути далеко від рідних та друзів, звикнути до іншої мови та культури. Але якщо віддати певний час вивченню Франції, то ви зрозумієте, що всі ці незручності − не дарма.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: