Меню & пошук

На граничній швидкості: 5 історій про українок в мотоспорті

На граничній швидкості: 5 історій про українок в мотоспорті

«Ми всі займаємось мотоспортом не завдяки, а всупереч».


Як це бути мотогонщицею? Аліна Степанець познайомилась з єдиною в Україні жіночою мотокомандою. І разом з ними провела сезон мотоперегонів.


«Завтра знову виїжджати на трек. Все перевертається в середині. Навіщо я це роблю? А раптом розіб’юся? Навіщо я постійно ризикую життям?»

Ми сиділи з Рімою пізно ввечері в оновленому парку на Оболонській Набережній. Був початок літа 15 червня.

Рімі Сакуа 24 роки. (Ріма – арабське ім’я, перекладається як біла антилопа). Вона професійна мотогонщиця. Ріма хвилюється. Вже завтра, 16-го червня починається Чемпіонат України з шосейно-кільцевих мотоперегонів – SBK UA. Це змагання на спеціально підготовленій трасі з шосейним покриттям. Цього року усі етапи чемпіонату проходять на автодромі «Чайка». Ще 8 років тому українських дівчат-мотогонщиць в професійному спорті  було лише четверо. Але вже завтра вперше за всі роки мотоперегонів, в класі «Lady» на стартову решітку виїдуть аж 9 мотогонщиць. Ріма одна з них.


Ріма Сакуа, номер 99, власниця мотосервісу, Spirit Racing Team

«Скільки я себе пам’ятаю, завжди цікавилася автомобілями, мотоциклами, велосипедами. В 7 років я виїхала на картинг і розбила губу. Мама заборонила мені сідати за кермо. Але вже в 9-му класі я горіла цим: не витрачала гроші на обід, їздила в автобусах зайцем, тільки щоб назбирати на 10 хвилин картингу раз на місяць. Я росла в Донецьку, у нас там є терикони, ми з них на веліках з’їжджали. Таке творили!

Десь в 12 років я у кореша, поки він цілувався зі своєю дівчиною, угнала «Яву». Завести її і поїхати мені розуму вистачило, а от зупинитися було важче. Я цілий вечір їздила містом, поки не додумалася, як передачу опустити.

Колись взяла у друга «Дельту» – це мопед з педалями. Але виявилося, що педалі були зламані. Я дзвоню йому і питаю: «А як мопед завести?». Він каже: «Ну, дивись, ставай поряд і біжи, витискай зчеплення, а тоді застрибуй». І я, тримаючи телефон, біжу, витискаю, стрибаю, відпускаю зчеплення і … «Ну що їде?» запитує друг. «Ну як сказати? Бігла я швидше!» відповідаю йому.

Коли мені було 14, я одного дня прийшла додому і заявила мамі: «Купую скутер, якщо ти не дозволиш ставити його в гаражі, то я його на стоянці буду залишати, я вже домовилася». Мама зрозуміла, що питання вирішене і каже: «Навіщо тобі ця «табуретка», якщо можна нормальний мотоцикл взяти?» Я не повірила своїм вухам! Це мені мама каже? Справа в тому, що у мене був брат, на 12 років старший. Він дуже любив мотоцикли, не один раз потрапляв в серйозні аварії, через це пересів на 4 колеса, але … все одно розбився в автокатастрофі.  

Перші перегони, в яких я мала взяти участь, просто не відбулися. Багато спортсменів,  приїхали до Києва, оплатили готель, перевезли техніку. А на треку на Чайці розлили смолу, і не змогли швидко усунути її

Мама пообіцяла допомогти мені з купівлею спортивного мотоциклу. Це були часи, коли спорбайк наживо я бачила може раз на місяць влітку у місті, і потім ще три роки згадувала про кожну таку «зустріч». Я погодилася почекати і віддати свою частину грошей, коли настане час.

Але зараз я розумію, що вона просто відтягувала цей момент. Ставила мені умови, я їх виконувала, але вона висувала нові. Тоді я не витримала: «Так що? Тримай слово!»

І мама висунула останню умову: «Ми поїдемо до професіонала. І після тренування, якщо він скаже, що ти безрозсудна, то ти забуваєш про це назавжди! Згода?»

Тренером був Ігор Ковалевський. Я проїхалася на мотоциклі, він глянув. А тоді не встигла я встати, як Ігор вже йде до мами: «Так, Альбіна, нам потрібен шкіряний комбінезон, мотоцикл на 600 кубів та шлем, ми будемо займатися спортом!»

Я почали тренуватися на мотоциклі Ігоря. Допомагала мамі на роботі, і в 2012 році купила мотоцикл, на якому їжджу досі.

Саме Ігор Ковалевський просував заснування жіночого класу в рамках Чемпіонату України.

Перші перегони, в яких я мала взяти участь, просто не відбулися. Багато спортсменів, серед них і я, приїхали до Києва, оплатили готель, перевезли техніку, що не дешево. А на треку на Чайці розлили смолу, і не змогли швидко усунути цю перешкоду. Ми так і поїхали додому «ні з чим». Було дуже прикро.

Коли після усього ми поїхали на штрафмайданчик забирати мотоцикл, то я заклякла. Від нього не залишилось майже нічого. А в швидкій нам сказали: «Дивно, що ви взагалі вижили».

Я готувалася на наступний рік, перегони були заплановані на 1 червня, а 26 квітня я потрапила в ДТП на мотоциклі в Донецьку.

Я була пасажиром, водій їхав спокійно. А далі я пам’ятаю як посеред дороги стоїть Рено Кенго і нам нікуди дітися. Якийсь дідусь вирішив чи то розвернутися, чи то повернути, і зупинився посеред траси. Пам’ятаю як верещать гальма, а далі нічого, тільки звук. Я була без екіпіровки, тільки в дешевому шоломі, який розколовся на три частини. У мене не було переломів, але зчесалося дуже багато шкіри і навіть м’язи. Перші 5 діб мені не було на чому спати рука підв’язана, плеча немає, цілим був тільки живіт, але на нього не можна було перевернутися, тому що не згиналася нога. Я лежала тільки на спині, а вона була вся зчесана і прилипала до простирадла. Водій був в мотокостюмі, але зламав одну ногу, а іншу вивихнув.

Коли після усього ми поїхали на штрафмайданчик забирати мотоцикл, то я, м’яко кажучи, заклякла. Від нього не залишилось майже нічого. А в швидкій нам сказали: «Дивно, що ви взагалі вижили».

Але я робила все, щоб в серпні виїхати на трек. Коли сіла на мотоцикл, то зрозуміла, що в мене не працює рука. Я натискала зчеплення через біль, і виходило все одно з затримкою. Це був 2013 рік.

Потім почалася війна, труднощі з фінансами. Вирішила переїхати до Києва. Треба шукати роботу, помешкання. Спорт дорогий. Працювала менеджером в мотосалоні, займалася продажем мотозапчастин, була особистим водієм, зараз відкрила свій мотосалон. Все життя крутиться навколо мотоспорту. Все для нього».


Спортсмени об’єднуються у команди, щоб було простіше все організувати. Мотоцикли треба тримати в «боксі», тобто гаражі. Їх треба постійно обслуговувати. На 34 мотоцикли треба 2 механіка. 

На Оболонській Набережній вже стало зовсім темно, ми допивали свою каву. Не зважаючи, що завтра кваліфікаційний заїзд – перші перегони в сезоні, Ріма ще не збиралась спати. Через невирішені справи і нерви.

4 роки назад вона разом з Марією Богатирьовою та Юлією Цуцкогіною заснували першу в Україні і єдину жіночу команду Spirit Racing Team. Всі дівчата з одного міста – Донецька. Маша та Ріма почали займатися в один той самий рік, в одного і того самого тренера.

На треку вони одна для одної головні суперниці, за межами перегонів – партнерки по команді. Суміщати це не завжди просто. Пізніше Юлія перейшла в іншу команду, а до Spirit Racing приєдналася Анна Самородова.

Ріма пояснила мені, що спортсмени об’єднуються у команди, щоб було простіше все організувати. Мотоцикли треба тримати в «боксі», тобто гаражі. Їх треба постійно обслуговувати. На 34 мотоцикли треба 2 механіка. Також команді легше привернути увагу спонсора, ніж одному спортсмену. Крім того, це обмін вміннями. У Маші був досвід, у Ріми технічні знання.

«Зараз знімаю квартиру на Чайці. Все поруч. Заїзд об 11.00, команда збирається о 8.00. Десь з центру буде їхати директор нашої команди Олександр Бондар. Я вас зконтактую».


Ми підїжджаємо до бокса, відкриваємо двері і бачимо хлопців, що лежать на імітованих спальних місцях. Це техніки, які всю ніч готували байки до змагань

З Олександром ми домовились зустрітися біля метро «Політехнічний інститут» о 7.30. Він приїхав на Porsche Cayenne, вийшов з авто, щоб відкрити мені двері.

«Аліночко, дуже приємно познайомитися. Зараз ми заїдемо на заправку і купимо всім кави. Яку ви п’єте? А Ріма попросила купити їй щось поїсти, але головне – без цибулі».

Олександр стрункий охайний чоловік трохи за 40 – генеральний директор страхової компанії «Мега-Поліс». Дівчата звернулись до нього з пропозиції саме страхового спонсорства. Але Олександр загорівся ідеєю жіночої мотокоманди, спочатку приїхав на тренування, потім на перегони, і затягнуло. Він став допомагати і психологічно, і організаційно, і фінансово. Маючи досвід керування великою компанією, Олександр зберігає спокій навіть в найекстримальніших ситуаціях. Так у жіночої команди Spirit Racing з’явився директор.

Ми підїжджаємо до бокса, відкриваємо двері і бачимо хлопців, що лежать на імітованих спальних місцях. Це техніки, які всю ніч готували байки до змагань.

– Скільки ви спали?

– А? Що? Я ліг о 6-тій.

– Де Ріма? Де Маша? Де Аня? Нам уже треба збиратися, дуже швидко!

До бокса одна за одною підтягуються пілотеси.

Мотоцикли стоять на грілках. Це спеціальні пристрої, які підключаються до розетки і намотуються на колеса. Гаряча гума добре зчіплюється з асфальтом, тому газувати зі старту можна швидше.

– Дівчата, розбирайте бургери та каву і хутко збиратися! Де список?

Олександр відкидає задні сидіння Порше, накриває їх спеціальною накидкою:

– Ось так машина. Хто б міг подумати, що на Порше можна перевозити багажі, використовувати, як вантажне авто практично. А тут все так продумано! До деталей!

Від бокса до трека лише сотня метрів. О 9.00 годині ми уже в спеціальному місці для команд, яке називається поддок. Тепер все вивантажують. Сьогодні кваліфікація, це значить, що кожна спортсменка їде стільки кіл, скільки вважає за потрібне. На кожному мотоциклі прикріплено пристрій, який фіксує момент перетину ним фінішу. Враховуються результати найшвидшого кола. Від цього залежить, в якому порядку спортсменки стануть на стартовій решітці в самому заїзді. Крім того до заїзду допускають тільки тих пілотес, які відстають від лідера не більше ніж на 25 відсотків.

Погода хмарна. Це добре для перегонів. Головне, щоб не було дощу. Бо тоді треба «перевзувати» колеса, тобто міняти на них гуму на «дощову». А це довго. До заїзду вже не встигнути.

Мотоцикли стоять на грілках. Це спеціальні пристрої, які підключаються до розетки і намотуються на колеса. Гаряча гума добре зчіплюється з асфальтом, тому газувати зі старту можна швидше. Саме тому перед кожним стартом є «прогрівочне коло». Це значить, що спортсмени їдуть у своєму темпі. На стартовій позиції кола чекають останнього, і вже тоді судді дають гоночний старт.

І ось Ріма, Маша і Аня вже на старті. Нервують усі. Кваліфікація почалася.

Найшвидше коло проїхала учасниця Дар’я Розумова за 1 хвилину 30 секунд і 796 мілісекунд. Даша − дворазова чемпіонка України в класі «Lady».


Дар`я Разумова, номер 91, підприємиця, команда SP Moto Racing Team

«Я займаюся мотоспортом вже третій сезон, з 10 мотоперегонів в жіночому класі в 9 я фінішувала першою. Мотоцикл я подарувала собі на 21-річчя. Він був стареньким, але наближеним до спортивного. Я жила в Дніпрі, але півтори роки тому переїхала до Києва, щоб більше тренуватися. Все це не легко. Я розриваюся: розвиваю свій бізнес в Києві (віртуальний клуб), мотоспорт, ще потрібен час на особисте. Намагаюся сконектити все в одне життя.

Раніше я їздила на спортивному мотоциклі по місту. Було все: зіткнення з машинами, переверталася з заднього колеса, падала. На треку легше. Тепер у мене є тренери, вони підказують, як обходитися з мінімумом травм. Я впала лише одного разу на тренуванні, але тоді сильно забила руку, довелося довго відновлюватися.

Тепер уже мій спортивний мотоцикл не підходить для міста. На ньому немає ні фар, ні поворотників, ні стоп-сигналу…  Іноді беру мотоцикл у друзів і залюбки їжджу вулицями. Але мої рідні не одразу дізналися, що я купила собі мотоцикл. Сказала сім’ї тільки коли я зрозуміла, що від цієї «наркоманії» вже не відмовлюся. Через пару років дідусь зізнався, що був мотоциклістом. Але дітям і онукам ніколи про це не розказував, щоб, не дай боже, ніхто не сів на мотоцикл.

Тренуватися виходить тільки перед етапами чемпіонату, в інший час треба на мотоспорт заробляти. Але намагаюся 2-3 рази на тиждень ходити до тренажерної зали. Працюю над силовими вправами. Мотоцикл – це дуже важка штука. А я хочу вийти на подіум не тільки в жіночому класі, але і в збірному. Зараз виступаю в класі STK-600. Щоб перемогти чоловіків – треба багато сил. Проте і дівчата у нас в класі дуже сильні. Вони міцно піджимають. А також дуже хочеться виступати в Європі. Але це дорого. Проте скільки б це не забирало часу і сил, я без цього не можу, без перегонів я відчуваю себе неповноцінною».


Тим часом цікавлюся показниками дівчат з команди Spirit Racing Team. Найкраще коло Ріми в першій кваліфікація 1 хвилина 35 секунд 362 мілісекунди, у Маші – 1 хвилина 33 секунди 994 мілісекунди. А от Аня відстає – час її найкращого кола більше ніж 2 хвилини. Але цьому є пояснення. Коли Аня починала, то їхала швидше, але одного року під час змагання вона сильно травмувалася при падінні.


Аня Самородова, номер 100, підприємиця, команда Spirit Racing Team

«Ми боролися з Рімою за третє чи друге місце. Я зрозуміла, що ми їдемо в одному темпі. Але Ріма швидша по прямій, а я на поворотах. Я «сиділа на колесі» за нею, зрозуміла її траєкторію і атакувала. Подумала, що мені потрібно відірватися, тому що вона мене зараз накатить (прим. дожене), а на ще одну атаку мене може не вистачити.

Я відриваюсь і потрапляю в той швидкісний режим, який я, на той момент, не вміла контролювати, я тоді на треку їздила місяці три від сили. Я впала, було дуже боляче, хоча я цього не показувала.

Це був перший раз в моєму житті, коли я подумала не про мотоцикл, а про себе. Розуміла, що треба негайно піти з траси, інакше на мене наїдуть інші гонщиці. Перевірила чи відчуваю ноги, чи нічого не зламала, все було на місці. Але встати сама не змогла через зміщення хребця. Мене піднімали і виносили з треку. Я довго ходила в басейн, прокачувала спину, щоб почати нормально спати. Є люди, які щось ламають, воно заживає і вони живуть далі. Моя травма принесла мені постійний дискомфорт і страх.

Найбільша боротьба зараз іде з самою собою. Є два шляхи досягнення хорошого результату: перший –  швидко і у відбійник. Я його вже пробувала, мені не сподобалося. І другий – це поступово, акуратно, але до мети.

Іноді мені здається, що я працюю тупо на мотоспорт. Раніше це для мене було шалено дорого, зараз трохи легше.  Один вікенд (прим.− кваліфікація і заїзд, які відбуваються відповідно по суботах та неділях) це близько 350 доларів. Техніки, гума, бензин, внесок. А за кордоном етапи стартують від 1500 євро. Добре, що нам допомагає Олександр, без нього було б ще важче.

У мене немає батька, а мама вчителька. Навіть коли я просила кишенькові гроші, то у нас їх не було. Тема фінансів була закрита. Я багато працювала, в 11 років роздавала листівки. Працювала 2 роки лижним інструктором. Коли було 18, купила собі мотоцикл. Мама змирилася з моїм вибором відтоді, як я почала вчити людей їздити на мотоциклі, і цим заробляти на життя. До того сварки були мало не щодня».


Наступного ранку ми знову були на треку. Спортсменки на стартовій решітці, суддя піднімає прапор, мотори ревуть.

Виявилося, що жовті прапори підняли через падіння гонщиць. Одразу дві пілотеси в цьому заїзді не змогли фінішувати

Кожен чемпіонат сам обирає кількість кіл. В чемпіонаті України жінки їдуть 12 кіл, це приблизно 20 хвилин.

Основне правило в мотоперегонах – правило обгону. Винен завжди задній. Пілот, який їде ззаду, відповідає за безпеку здійснення маневру, щойно він виходить на корпус вперед, саме той, хто опиняється позаду, має уникати зіткнення.

Біля траси здіймаються жовті прапори – це означає, що на треку небезпечна ситуація. Гонщики повинні знизити швидкість. Обгін заборонений до місця, де суддею на дистанції буде піднято зелений прапор.

Виявилося, що жовті прапори підняли через падіння гонщиць. Одразу дві пілотеси в цьому заїзді не змогли фінішувати: Тетяна Даниленко під номер 666 та Анна Бондаренко 68 номер. Дівчата не отримали серйозних травм. Перегони не зупиняються, гонщиці пересуваються самостійно, а персонал чемпіонату допомагає прибрати мотоцикли з дороги.

Першими приїжджають Дар’я Разумова, Марія Богатирьова та Марго Трегубова. Ріма фінішує четвертою. Марія заїжджає на поддок, встає з мотоцикла, знімає шолом. Завжди спокійна, зараз вона дуже збуджена і сяє від щастя.

– Я її обігнала? Так? Встигла? Перед самим фінішем!!! Я її випередила, випередила Марго!

– Так, так, ти друга – підтверджує команда.

Ріма та Аня теж задоволені заїздом. Всі втомлені і дуже щасливі. Маша піднімається на п’єдестал, а Олександр, директор команди, кричить мені:

– Аліно, бачите, бачите, заради чого це все? Це ж неймовірно, це ж такий сплеск адреналіну!

Перший рік я не розглядала це як спорт. А потім, навпаки, вирішила виїжджати на мотоциклі тільки на трек, але не в місті. Дуже багато знайомих так поїхали і не повернулись.

Наступний етап усього лише через 3 тижні. За цей час треба встигнути і відпочити, і перевірити мотоцикли, і заробити гроші на новий етап, і потренуватися. А в когось є ще й сім’я. У сьогоднішньої переможиці, Маші Богатирьової є маленький син.


Марія Богатирьова, номер 67, режисер відеомонтажу, Spirit Racing Team:

«Я сіла на мотоцикл 14 років тому. Сама собі його купила. Я самоучка, як навчилася, так і їздила. Але в місті потрапляла в різні пригоди невеликі аварії, зіткнення. Серйозно не постраждала, але все ж вирішила піти до тренера. Перший рік я не розглядала це як спорт. А потім, навпаки, вирішила виїжджати на мотоциклі тільки на трек, але не в місті. Дуже багато знайомих так поїхали і не повернулись.

У 2011 році на жіночий клас назбиралося 4 людини: я, Таня, Марина та Олена. Ніхто з цих дівчат вже не займається мотоспортом. Потім кілька років жіночий клас взагалі не могли зібрати. Я виступала в класі з чоловіками, чотири роки їздила повноцінно майже кожний заїзд. У 2015 році у мене народився Максим. У 2016-му була спроба виїхати за моєю оцінкою невдала, 2017-ий рік я пропустила. І ось цьогоріч виїхала знову. Гонка для мене один з елементів власного зростання. Гонка, в якій ти нічого для себе не відкрив  це невдала гонка, незважаючи на те переміг, чи ні».


Через три тижні ми збираємось на тому ж місці на 2-ий етап чемпіонату. Але цього разу в перегонах бере участь не 9, а 8 мотогонщиць. Оксана Федоренко приходить лише як глядачка, з перев’язаною рукою. А у інших пілотес в руках плакати: «Ксюша, возвращайся!». Нещодавно на тренуванні вона дуже невдало впала.


Оксана, номер 131, тренер к боксу, кікбоксингу, фітнесу та TRX.

«У мене батьки займаються мотокросом. Я сама спортсменка. Їжджу на малокубатурному мотоциклі по місту вже 10 років. Але в мотоспорт вирішила прийти тільки цьогоріч. У мене не було нічого – ні мотоцикла, ні фінансів на нього. Але раптом все склалося, мій знайомий просто дав мені готовий трековий спортивний мотоцикл для чемпіонату. Ріма допомагала тренуватися взимку, давала свій пітбайк (це маленький мотоцикл для тренування взимку на картингових трасах). І ось в першому етапі я виїхала і показала приголомшливий результат, найкраще коло 1 хвилина 29 секунд. Всю гонку ми «бодалися» з Рімою. Я приїхала 5-ою. Боротьба до останнього кола, до останнього повороту. Круто, коли суперник не здається, і ти не здаєшся. Класно, коли розумієш, що зробила все можливе, і якщо обігнали, значить є куди рости.

У мене були всі шанси «стати на тумбочку» (прим. на п’єдестал) вже в другому етапі. Але на тренуванні я допустила велику помилку погано прогріла гуму. Було холодно і мотоцикл скинув мене, наче кінь наїздника. Я сильно вдарилася об землю. У мене декілька переломів, закрита черепно-мозкова травма. Мені ще треба робити операцію на ключиці, покласти пластину, штучні зв’язки. Звичайно, що це все важко. Але я не шкодую, що змагалася. Якщо повернути все назад, я би знову виїхала на трек, і просто би не допустила таких помилок. А те, що дівчата зараз виїхали з плакатами на підтримку, то це просто неймовірно приємно. Це момент, який я буду згадувати все життя!»


Оксана сідає на трибуну до глядачів, а 8 пілотес зриваються зі старту. Першою їде Дар’я Разумова. Над треком знову здіймаються жовті прапори. Падіння однієї з гонщиць Анни Бондаренко. Дівчата збавляють темп, але перегони продовжуються.

– А чи не можуть її дискваліфікувати за таку поведінку? Це ж небезпечно не тільки для неї, але і для вас?

– Нічого проти правил вона не робить.

Друге падіння – Марго Трегубова. Марго спочатку намагається піднятися і знову сісти на мотоцикл, але потім дає знак, що їй потрібна допомога. Маршали піднімають червоні прапори, заїзд перервано. Марго пересувається самостійно, втім за нею приїздить швидка допомога.

Якщо заїзд треба зупинити, і пілоти при цьому вже проїхали більше 75% траси, то перегони вважаються завершеними. Враховується результат кола, яке гонщиці завершили до інциденту. Якщо відсоток подоланої траси менше, то відбувається рестарт. На стартові позиції спортсменки стають в порядку, якому були на момент зупинки заїзду.

Приймають рішення про повторний старт. Фінішують 6 пілотес. На першому місці Дар’я Розумова, на другому – Марія Богатирьова, а на третьому – Ріма Сакуа.

На третьому етапі вона поламала руку, лікарі не рекомендували їй сідати за кермо. Проте дівчина сіла, фінішувала і навіть посіла 4 місце

Маша і Ріма піднімаються на п’єдестал тепер уже разом. Командою вони збираються за кавою, до столика підходять і інші пілотеси.

– Є дуже агресивні дівчата, вони так небезпечно їздять.

– Після народження сина я вже вдвічі більше думаю про свою безпеку… Та і до його народження я не дуже хотіла падати.

Мова про декількох пілотес. Я здогадуюсь, що це і Анна Бондаренко під 68 номером. Дівчині 16 років. Саме її профіль на рекламі чемпіонату.

На кожному з пройдених етапів вона розвиває швидкість, з якою не може впоратися, і тому падає. Поговорити з нею мені жодного разу не вдалося. Я запитую у дівчат:

– А чи не можуть її дискваліфікувати за таку поведінку? Це ж небезпечно не тільки для неї, але і для вас?

– Нічого проти правил вона не робить.


На третій етап 22 липня виїжджають ті самі 8 пілотес. Знову падіння. Першою з керуванням не може впоратися… 68 номер – Анна Бондаренко. Потім на глядацькому повороті втрачає керування Юлія Цуцкогіна. Вона самостійно встає і покидає трек, прибирають і техніку. Заїзд зупиняють і відбувається рестарт. Дар’я Разумова безумовно лідирує, на жодному з колі суперницям її не вдається випередити.

У Маші на старті перегрівся мотоцикл, вона втрачає багато часу і вже не встигає відвоювати призове місце, фінішує п’ятою. А ось Ріма отримує в заїзді 2 місце, вириваючи його у Марго Трегубової.

Хто знайде гроші – поїде тренуватися у Европу, наприклад, в Іспанію. Інші будуть тренуватися на картингових трасах на маленьких мотоциклах – пітбайках, які не розвивають такої швидкості, але розвивають саме ті групи м’язів, які потрібні в мотоспорті


Четвертий етап відбувся без падінь і рестартів. Фінішували всі пілотеси, в тому числі і Аня Бондаренко. На третьому етапі вона поламала руку, звичайно, лікарі не рекомендували їй сідати за кермо. Проте дівчина сіла, фінішувала і навіть посіла 4 місце, чим здивувала багатьох.  Маша приїхала третьою, а Ріма п’ятою. На фільнальний етап чемпіонату – 23 вересня – виїхали тільки 6 пілотес. Дехто з фінансових причин, на нього вже просто могло не вистачити грошей.

Перші місця розподілись так: 1 – Дар’я Разумова, 2 – Тетяна Даниленко, 3 – Ріма Сакуа. По балах за всі етапи Ріма вийшла на друге місце – і стала віце-чемпіонкою України.

Дівчата відганяли сезон і хоч за вікном зовсім тепло скоро мотоцикли доведеться поставити в гараж на всю зиму. Хто знайде гроші – поїде тренуватися у Европу, наприклад, в Іспанію. Інші будуть тренуватися на картингових трасах на маленьких мотоциклах – пітбайках, які не розвивають такої швидкості, але розвивають саме ті групи м’язів, які потрібні в мотоспорті. Будуть тренуватися вночі, тому що криті картингові траси вдень і ввечері заробляють, вночі за помірну плату дають нею користуватися спортсменам.

Ріма каже, що мотоспорт нікому з пілотес не по кишені, крім того  виснажує фізично:

«За вікенд чемпіонату я втрачаю 3 кг. Під час перегонів на треку ти не відпочиваєш ні секунди, тобі треба усім тілом скеровувати мотоцикл. Напружується все – від п’яток до маківки. Трек на Чайці весь в латочках, якщо потрапити на поганий асфальт, то тебе просто «розструсить» і треба знову стабілізувати мотоцикл. Місцями швидкість на треку розвивається до 240 кілометрів на годину. Чайка пристосована для автоперегонів, тому там стоять відбійники, для мотоперегонів, навпаки, мають бути зони вильоту. Відбійники мотоциклістам не друзі. Але ми всі займаємось мотоспортом не завдяки, а всупереч, бо без цього просто не можемо».

Фото: Олександр Бондарь, а також з особистого архіву героїнь

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: