[ads-pc-2]

Оля Супрун, львівський блогер та архітектор, час від часу влаштовує для себе перерви в онлайн-житті, покидаючи соціальні мережі на місяць. Цього року вона знову вийшла в офлайн, а після повернення розповіла нам, як це – не користуватись соціальними мережами цілий місяць. 

У будь якого процесу є підйом, пік і спад. Те ж саме із соціальними мережами та інформаційним насиченням. Хтось від всього того відпочиває мимовільно, хтось добровільно, хтось випадково, а хтось примусово. Коли я відчуваю перенасичення інфою, то практикую так званий “місяць без соцмереж”.

Рецепт простий: попередити всіх, що тебе не буде місяць в онлайні, розлогінитися, стерти на телефоні мобільні додатки соціальних мереж, і, власне, все. Я йду в офлайн з ВКонтакті, Facebook i Twitter.

Тим не менш, часто знайомі мене звинувачують у тому, що я не на 100% покинула інтернет: “Та вона щодня світиться у скайпі”, або ж як цього року мені дорікали в тому, що я використовувала Instagram: “Хіба це не соцмережа?”. Метою моїх канікул є не повна ізоляція, а відпочинок від надмірної інформації, і якщо мені не комфортно і нудно без Іnstagram чи Pinterest, то я буду там, бо правила свого офлайну я встановлюю собі сама. Якщо потрібно, я можу зайти і на ВК щоб перевірити повідомлення. Загалом місяць пробігає досить швидко.

Якщо думаєте, що внаслідок таких канікул з’являється багато вільного часу для чогось корисного, то це не так. В момент, коли хочеться байдикувати, знайдуться інші сайти, щоб замінити соцмережі. Але часу йде на це менше, і порції інформації, яку ти отримуєш звідусіль, стають пропорційно менші. За цей період починаєш розуміти справи яких людей тобі справді цікаві, і зазвичай цим людям цікаво і чим ти займаєшся цього місяця. Бажання перевіряти стрічку зовсім згасає. Щоб знати всі новини світу, можна витрачати пару хвилин для новинних ЗМІ. А якщо якісь факти проходять повз тебе, то нічого страшного.

Найцікавішим моментом моїх канікул було повернення. Починаєш дивитись на все зовсім іншим поглядом. Виявляється, що люди постять купу всякої фігні, але ти вже не звинувачуєш їх в цьому, бо добре пам’ятаєш свою поведінку ще місяць тому. Я декілька разів пробувала щось твітити і стирала. Кожне слово пробую зважити і так відповісти на питання: “Нащо?” Але через пару тижнів це відчуття пропаде, бо слово за слово і я знову з головою у мережі.