[ads-pc-2]

Увага практично всіх українських та багатьох закордонних медіа в ці дні прикута до подій, що розвиваються навколо Євромайдану. Проте, не зважаючи на величезні потоки інформації, які щодня надходять у ЗМІ, чимало того, що варте уваги, залишається непоміченим.

Наприклад, історії звичайних людей, які своїм власним прикладом доказують нам, що таке бути справжнім героєм. Що ним може стати будь-хто, незалежно від соціального статусу чи професійного спрямування. Ми зібрали ці 5 історій, аби розповісти вам про цих чудових людей.

---

Дзвонар з Михайлівського собору

24-річний Іван Сидор, аспірант Київської богословської академії, прокинувся у ніч з 10 на 11 грудня від шквалу телефонних дзвінків та SMS: йому телефонували з України, США, Італії, Польщі та інших країн. Жінки плакали та просили бити в усі дзвони: на Євромайдані спецпідрозділи Беркуту пішли проти своїх громадян і почали штурм. Іван одразу зателефонував наміснику Михайлівського монастиря Агапіту і отримав згоду на набат: до самого ранку він разом з іншими хлопцями, що приєднались, бив у дзвони, закликаючи Київ прокинутись та встояти проти свавілля. Востаннє таке відбувалось 800 років тому, під час захоплення столиці ханом Батиєм.

І не подумайте, що я не хочу похвалитися цим… Хочу! Бо про це потрібно розповідати… Чого соромитись, або про що мовчати?

Правдивий машиніст метро

Машиніст Віталій Замойський, попри робочі інструкції, скористався спецзв’язком у вагонах метрополітену на червоній лінії, аби розповісти людям правду. Всю ніч з 10 на 11 грудня він провів за переглядом трансляції подій з Євромайдану, де Беркут намагався штурмом взяти площу та оточити протестувальників, і як ніхто інший знав, що насправді там відбувалось. Сівши за кермо потягу метро, він включив гучномовці у вагонах та закликав людей вийти на майдан і підтримати тих, хто там знаходився. І люди дійсно почали виходити на ст. м. Театральна. Після сюжету СТБ з Віталієм провели “роз’яснювальну роботу”, але, на щастя, не звільнили.

Одиночний протест

Коли вас тисячі, і вас ігнорує влада – це одне. А коли ви один у полі воїн – це зовсім інше. Троє різних людей з різних міст України вдалися до непопулярного, але сміливого кроку – одиночного протесту.

Зима. Маленьке 100-тисячне містечко Сміла в центрі України. На єдиній площі протестує всього один чоловік з плакатом “Майдан, я с тобой. Я – Смела”. Один із сотні тисяч не злякався і знайшов в собі мужність стояти вже третій день на морозі. Він розповідає, що до нього підходять люди, пропонують гроші і каву, підтримують, але проходять повз. Люди досить активні, але вийти на майдан все ж побоюються. Кілька разів його намагались побити представники Партії Регіонів, які були настроєні агресивно. Люди фотографують його і розповідають, що цілими сім’ями їдуть на Євромайдан у Київ. Він щасливо посміхається і передає привіт Донецьку: “Їм там важко, а тут ще нічого”.

Олександр Фомберг, начальник юридичного управління Луганської обласної ради, спочатку брав участь у судових засіданнях щодо заборони мирних зборів у Луганську. На одиночний протест у масці Ґая Фокса під пам’ятник Тарасу Шевченку в Луганську він вийшов одразу, щойно дізнався про розгін мирного мітингу на Майдані Незалежності “Беркутом”. Ніхто, крім рідних, ідею вийти на протест не підтримав. Простояв там із пів на першу ночі до десятої ранку 1 грудня, тобто до того часу, коли зберуться учасники луганського Євромайдану. У ніч на друге грудня Олександр протестував лише до третьої години ночі, і зранку поїхав підтримати столичний Євромайдан, узявши відпустку на два тижні.

Наступного дня після силового розгону Майдану на 30-хвилинну мовчазну одиночну акцію протесту в Запоріжжі вийшов студент Запорізького національного технічного університету Дмитро Стеценко. Свій зовнішній вигляд хлопець пояснює тим, що свідомо хотів спровокувати студентів замислитися: на знак того, що влада закриває народу очі на правду, зав’язав їх синьо-білою стрічкою. Сам він був одягнений у камуфляжну форму з написом “Беркут”, а в руках тримав плакат “KEEP CALM AND OBEY”, що з англійської перекладається як “Мовчи та підкоряйся”.

Ще зі школи мене вчили, що найстрашніші злочини відбуваються не там, де люди “за” чи “проти”, а там, де людям все одно. Хай краще мене 100 людей обізве дурним, але хоч один задумається

Волонтер Ліза

Загін волонтерів, які працюють на кухні Євромайдану, а це цілих півтори тисячі людей, було названо на її честь. 27-річна Ліза Шапошник, безробітна дівчина з Донбасу, з дитинства є інвалідом легкої форми ДЦП. В інтерв’ю УП.Життя вона розповіла про історію свого життя, непрості взаємовідносини з матір’ю, яка не розділяє її переконань, та бажання залишитись на Майдані. До Києва, у пошуках кращого життя, вона потрапила буквально напередодні революційних подій, а в ніч кривавого розгону майдану, 30 листопада, ледве встигла втекти від Беркуту: врятували скляні куполи Глобусу та невідомий хлопець, що допоміг вибратися з місця події.

На другий день вона не витримала і попросилася у волонтери, хоча розуміла, що зі своєю інвалідністю не зможе багато чого зробити. Спочатку дівчина була на розносі їжі та чаю, але там руки просто не витримували, тому пішла на кухню – нарізати лимони та готувати чай. Її відданість справі так вразила оточуючих, що комендант штабу спротиву вирішив назвати групу волонтерів саме на її честь. Хоча сама Ліза себе героєм не вважає: за словами дівчини, їй в радість трудитися разом з іншими.

Я ніколи навіть уявити не могла, що зможу бути комусь потрібною і корисною. Я наче знову народилась – але не хворою, а здоровою

Пожертва пенсіонерів

Пенсіонери з Івано-Франківська, Михайло Кравчук та його дружина, Мирослава Калина, пожертвували 10 тисяч гривень на потреби Євромайдану. Коштів, яких вистачить на відправку 70-ти людей до Києва, стареньким не шкода, хоча на ліки вони щомісяця витрачають близько 800 гривень, а пані Мирослава прикута до ліжка. В лютому дідусю виповниться 90 років, і він щиро вірить, що доживе з дружиною до того моменту, коли Україна стане країною вільних людей.

Після появи матеріалу про цей випадок в ЗМІ чимало людей в соцмережах висловили думку, що не варто було брати пожертву від франківських пенсіонерів. На сторінці Типового Франківська навіть ініціювали збір коштів, аби повернути ці гроші стареньким, а на сайті MaidanHelp – закликали привітати їх з новорічними святами, надіславши вітальну листівку чи просто фото з Майдану зі словами подяки.

Фото-cover: Євген Безусов