Моменти Революції Гідності на світлинах українських та іноземних фотографів

[ads-pc-2]

До Дня Гідності та Свободи Inspired попросив фотографів, які знімали під час Майдану, поділитися важливими для них світлинами. Публікуємо фотографії, що показують трагічні та мирні моменти Революції Гідності.

Для мене це фото символізує якійсь переломний момент: коли протестувальники і всі ми подолали свій страх перед силовиками. Коли внутрішня потреба свободи перемогла фізичний страх побиття чи навіть смерті.

Протягом декількох днів не згасало полум’я на барикадах на Грушевського. Протестуючі постійно підкидали нові шини та коктейлі Молотова. Київ, вулиця Грушевського, 23 січня, 2014. Це одна з моїх улюблених фотографій, вона є символічною. Перше, що ви бачите це прапор України, прапор, що у вогні. Це неначе відродження нової України з вогню, і барикади на задньому плані посилюють це відчуття. Це апокаліптичні образи. Люди з шинами біля вогняної стіни та сотні тих, що стоять позаду, прапори, будинки на задньому плані, чорно-сине небо та яскраве полум’я.

 

Ця фотографія для мене дуже символічна, оскільки вона була зроблена в ніч з 20 на 21 листопада 2013 року о 00-42хв. І, власне, з цього епізоду почався протест проти режиму Януковича і боротьба за Європейське майбутнє України. З цього моменту почалася Революція Гідності. Згодом буде багато історичних епізодів та фотографій, як прекрасних так і страшних. Ця боротьба триває досі і я дуже сподіваюсь, що історія це не забуде ніколи, бо фотографія не забуває.

Я зробив це фото увечері 18 лютого. Коли ходиш серед натовпу, то бачиш окремі деталі, окремих людей. Це ж фото мені подобається за те, що на ньому видно весь Майдан, весь масштаб подій, які відбувалися.

 

Мій Майдан, мій як фотографа – дуже про людей. Розбираючи згодом гігабайти кадрів, я була здивована: більшість фотографій – це не батальні сцени, не анекдоти з повсякденного життя протестувальників, не пафосні патріотичні агітки. Це дуже людяні портрети – людей, а пізніше – собак, які приєдналися до них. Фото, де людина раннього сірого ранку озирається на порожню барикаду, я знайшла в архіві відбракованих знімків (у кожного фотографа такий є) через два роки після Революції Гідності. Коли емоції і спогади були свіжими, це фото не здалося мені примітним. Але воно абсолютно точно передає мої відчуття сьогодні. Думаю, кожен з нас озирався ось так на свої спогади про ту зиму і питав себе: а що це взагалі було з усіма нами? Я до сих пір шукаю відповідь на це питання.

 

Це мій Майдан, я його саме так відчуваю.

 

Для мене, це образ боротьби людини з системою.

 

18.02.2014 вулиця Інститутська. У це важко було повірити, вони виглядали як герої якогось американського фільму жахів. Але кров була справжня і це було не кіно. Батько і син.

 

---

Зображення зроблене всередині будівлі міської адміністрації, яку демонстранти захопили як місце для сну, їжі, медичної допомоги та просто для зігрівання. За цим зображенням немає конкретної історії, окрім того, що воно створене рано вранці, приблизно о 6:45 ранку, коли багато людей все ще спали. Я обрав цей образ, оскільки він показує щось, що сильно відрізняється від драматичних картин вогню і льоду на барикадах, які знайомі всім, і, можливо, допомагає показати інші аспекти революції. Врешті-решт, протести досягли свого через мільйони маленьких внесків та жертв людей, не тільки тих, які протистояли Беркуту.

 

Спочатку, хотів надати світлини з вогнем, які для більшості є зрозуміліми маркерами Революції Гідності та викликають рефлексії, сповнені жалю і гордості. Проте крапля кольору в царстві монохрому, що захищав «беркут» та внутрішні війська, сьогодні для мене більше ілюструють те, за що ми боролися. Ми боролися за колір в нашому житті. Альтернативи та можливість обирати. Це те, чого ми досягнули. Решта, як і раніше залижить він нас самих.