[ads-pc-2]

Ми продовжуємо нашу рубрику Життя в стилі, яка виходить за підтримки Somersby Ukraine, і розповідаємо вам про нових крутих людей, стиль життя яких надихає та мотивує. Сьогоднішня героїня – Настя Голобородько, автор кулінарного блогу Spoon! та food editor сайту Be In Trend. Вона розповіла нам про свої улюблені місця у світі, знайомство з кулінарією та мотивацію до самовдосконалення. 

– Привіт, розкажи про те, як гастрономія стала близькою для тебе темою?

– Важко сказати, коли настав той момент, коли я зрозуміла, що гастрономія – моє. Але я пам’ятаю перший крок. Я працювала в інвестиційній компанії, ми продавали і купували величезні ділянки землі під комерційну і некомерційну забудову. В Київ із Солікамська приїхав Армен Петросян, засновник та видавець міських газет, керівник проекту “Жить интересно!”. У Армена в цілому спостерігається талант розкривати людей безпосередньо в процесі розмови.

Йому першому я, здається, сказала що те, чим я займаюсь, не цікаво взагалі-то зовсім. Він спитав, що цікаво. Якимось чином я дійшла до думки, що мені потрібно завести блог про їжу. Я тоді зовсім не вміла писати і не уявляла, як створюють блоги і для чого. Але через два тижні з’явився Spoon, а з компанії я згодом пішла. І повністю присвятила себе вивченню всього, що “гастро”. Я і зараз не пишу на інші теми: лише їжа, кулінарія, здорове харчування, частково спорт, але лише в суміжних темах, що стосуються раціону або підтримки здоров’я. Писати про фільми, театри чи техніку – не до мене. Але в кулінарії я відчуваю себе цілком упевнено.

– У багатьох з нас були страви, які ми в дитинстві ненавиділи, але в дорослому віці почали їсти без проблем. Чи є такі страви в тебе, якщо не секрет?)

– Я в дитинстві зовсім не любила рибу. Їм її лише років з 15-ти. Але нещодавно зі мною поділились чудовою думкою: I don’t eat fish when I can’t see a sea. Морепродукти в місті на березі і морепродукти в Києві – дуже різні, і як би ти сильно не любив їх, факт залишається фактом.

– Чи було у тебе в школі якесь прізвисько?)

– Я вчилась у двох школах плюс музичній, але в жодній не було ніяких прізвиськ. Або я не знаю про це. Можу спитати на Facebook в однокласників :)

– Які твої дитячі мрії вже збулися?

– А що таке дитячі мрії? Бажання в 4 роки, в 7, в 12? Вони ж такі різні. Із загального – я багато подорожую. Це так.

– Чи можеш ти пригадати якийсь момент із свого життя, який би ти могла назвати “поворотним”?

– Звісно, і не один. Кожен з них – це певне важке рішення або крок, але не обов’язково з негативним забарвленням. Просто іноді приходить час змін.

– Ти багато подорожуєш не лише по світу, а й по Україні. Як вважаєш, чи є у нашій країні достойні виробники та компанії, продуктами та напоями яких хочеться обов’язково пригостити іноземця, що заїхав в гості?

– Так, я із задоволенням поведу гостя в ресторан української кухні. Причому, в залежності від гостя, з соломою, солохою, настойками і варениками і сільським духом або з видом, подачею та історією. Обидва варіанти мають право на життя, обидва можуть розкрити історію і показати кухню.

З українськими товарами ще простіше. Їх багато хороших. В цілому, я вважаю, що Україна, як аграрна країна, може похвалитись вибором продуктів і цілком втерти носа багатьом сусідам, особливо в сезон. Гостей обов’язково варто повести на ринок і показати цей процес: як проходить жвава торгівля, ряди з овочами і фруктами, м’ясом та домашнім молоком. Багато іноземців у захваті від хлібу, особливо темного – чорного, гречаного. В захваті від того, як пахнуть і які на смак овочі і фрукти в сезон.

– Що найбільше тебе вразило під час гастро-туру у Францію? Можливо, вдалося розвіяти якісь міфи, що супроводжують французьку культуру?

– Під час гастро-туру у Францію здивувало те, що все було так, як я очікувала. Такі ж лялькові містечка, маленькі сімейні ферми, культура в цілому і культура їжі, вихована століттями: обов’язкова ранкова випічка, що б не сталось – обід рівно в 12, класичні еталонні страви регіону, за право називати “своїми” яких бореться кожне місто, безкінечні виноградники. Варто відзначити, що Гасконь, куди ми їздили, далеко не найбільш туристичний регіон, окрім центру – Тулузи – там особливо нічого більше і не відвідують, тому домовлятись про візити в невеликі фермерства або ресторанчики доводилось з наполегливістю. Але мої друзі – кулінарна школа у Франції – дуже допомагали мені з комунікацією.

– Повертаючись до теми подорожей: в якій з країн тобі жилося найкомфортніше? Чи змогла б переїхати туди назавжди?

– Мені дуже комфортно в Азії. Я дуже люблю Індію, але не південь, не Гоа – але жити і працювати там я навряд чи б змогла довго. Але про таку любов неможливо не сказати. Наприклад, у Варанасі я практично розчиняюсь. Там відбувається щось неймовірне. Але місце, про яке ви спитали, для мене зараз Таїланд. Я вважаю, що цього року я поїду туди знову на зимовий період, уже втретє. На Самуї мене влаштовує все: клімат, море, різноманіття фруктів і морепродуктів, якщо казати про раціон – половина стріт-фуду (інша половина – нездоровий deep fried).

На острові я відчуваю себе прекрасно, чудово виглядаю, перебуваю в розкішному настрої, дуже продуктивно працюю. Плюс там цікава багатонаціональна тусовка – від давно проживаючих експатів до нещодавно переїхавших молодих сімей, які працюють через інтернет. Різних вікових категорій.

– Що мотивує тебе залишатись в чудовій формі та займатись спортом?

– Це просто те, що приносить мені задоволення – і процес, і результат. Процес скоріш навіть більше, що б я не робила – йога, біг чи навіть зал. Тому хоча б час будь-якої активності кожного дня – це святий час, коли будь-яка робота може зачекати. Іноді можуть вмикатись бажання гарних форм або спортивний змагальницький дух, але це опційно. А до питання мотивації в цілому, завжди хочеться процитувати відомого дизайнера: “Як мотивувати себе щось робити? Та ніяк, залишайтесь в жопі”. Вибачте :)

Але все приблизно саме так і працює. Коли займаєшся улюбленою справою, хобі, собою, проводиш час з близькими, родиною, у тебе горять очі і серце, додаткова мотивація не потрібна. Ти не витрачаєш час на нісенітниці, швидко приймаєш рішення. Знайомишся з класними людьми, з якими у вас спільні інтереси.

– Що для тебе означає «жити на повну катушку»?)

– Давайте перефразуємо трохи: не зовсім моя фраза, по темпераменту не підходить. Повноцінно я живу кожного дня.