[ads-pc-2]

Середа, середина робочого тижня, 3 вересня, близько сотні поціновувачів-хіпстерів – саме так зустрів мене клуб Sentrum. Організатори обіцяли вхід з 20:00, але навіть півгодини потому його все ще перегороджують охоронці. Як потім стало зрозуміло – концерт акуратно потіснили на годину вперед. Фани слухняно чекають. О 21:15 концерт-хол відкриває свої двері. Бармени радісно зустрічають відвідувачів, пропонуючи суміш горілки та red bull – судячи з усього, фірмового коктейлю. До початку виступу Cepasa – гордості української електронної музики, як скромно зазначили організатори, – ще більше години. Цього та 20 хвилин надзвичайно нудного виступу Павла Ленченка (справжнє ім’я музиканта) якраз вистачає для того, щоб усі, хто весь цей час стояв на сходах біля клубу, встигли потрапити всередину, а бармени – закінчити виконувати одноманітні замовлення відвідувачів. З кожним новим треком Cepasa, в натовпі чутно все більше невдоволених вигуків, фанам вже набридає чекати.

Виконавши 5 пісень, в акпомпанементі найнуднішого вокалу, який мені доводилось коли-небудь чути та передбачуваних електронних ритмів, Cepasa змінюють джазові мотиви Майлза Девіса, що лунають з динаміків. Здається, вони краще підходять в якості «розігріву». Техніку востаннє перевіряють, в залі відчувається закономірне напруження. По незрозумілим обставинам фотографів відтісняють – знімати виступ Darkside під сценою заборонено. Півтори тисячі людей в доволі тісному клубі – це вам не жарти. Тим не менш, проштовхуюсь і стаю у імпровізований третій ряд, намагаюсь комфортно розміститись зі своїм немалим рюкзаком. Затуляю кільком людям нормальний вид на сцену, але я вже не почую обурень – на сцені з’являються Ніколас та Дейв під бурхливі оплески фанів. З’являються у хмарі диму. Як зазвичай.

«Freak Go Home», здається з цього треку розпочинались всі концерти колективу, які мені доводилось бачити. Darkside грають його неперевершено, виправдовують ним усі довгі очікування та взагалі які-небудь недоліки організації. Дейв віртуозно грає хаотичні акорди поки Ніколас семплує фразу «Go Home». А потім починається щось магічне і надзвичайне. Півторагодинний концерт – суміш музики, світла та диму. Мурашки по шкірі в якості підтвердження неймовірності всього навколо та буря емоцій. Хтось просто стоїть з закритими очима, ніби перебуваючи на межі трансу та нормального сприйняття реальності, хтось все ще не може повірити, що його кумири в кількох метрах, інші – просто насолоджуються, дико танцюючи у ритмі «The Only Shrine I’ve Seen» та підспівуюючи Ніколасу щоразу, коли він бере до рук мікрофон.

Перший концерт Darkside завжди розриває усі шаблони. Сотий раз переслуховуєш «Paper Trails» та «Metatron» і не можеш зрозуміти, як можна буде танцювати під ці тянучі та розмірені треки. Коли ж чуєш їх вживу, та ще й вдвічі розтягнутими – розумієш, наскільки змістилися пропорції музичного насичення. Від повільного і спокійного початку пісня швидко переходить до своєї кульмінації, враження від якої тільки підсилюється стробуючим світлом після чого музиканти починають імпровізацію – психоделічні мотиви змішані з елементами шугейзу та пронизливими стакато-акордами, що інколи навіть перевершують оригінальні треки.

Передостаннім, після слів подяки, Darkside виконують «Gone Too Soon», опублікований близько тижня тому. Київський концерт стає одним із перших і водночас останніх, хто почує цей трек наживо – попереду лише 4 лайви. Такий собі невеличкий дисонанс. Пришвидшений темп, імпровізовані соло Дейва, темний та м’який тембр голосу Ніколаса – кожна пісня, виконана музикантами на концерті звучала в рази цікавіше ніж в плейлисті лонгплею. Ще хвилин 10 і музика переходить усі рамки швидкості ритму. Встояти на місці неможливо. Гучність все збільшується і збільшується, змушуючи усі внутрішні органи рухатися в такт. Слухати стає нестерпно для вух, але Darkside не зупиняються. Яскраве світло ста прожекторів сліпить так, що неможливо дивитися на сцену. Під акомпанемент стіни білого шуму та палких вигуків фанів музиканти покидають сцену. Ще кілька секунд – і тиша. Момент, якого чекаєш вже кілька хвилин і водночас волієш, щоб він ніколи не наставав, а концерт продовжувався і далі – саме з таких контрастів та оксиморонів був зітканий цей вечір. Зал вибухає оплесками, які не закінчуються кілька хвилин. Далі кілька спроб викликати музикантів на біс, але робочі, що цинічно починають збирати апаратуру, чітко дають зрозуміти, що останнє слово вже було сказане.

Вже за першу ночі, близько сотні поціновувачів-хіпстерів жваво діляться враженнями та планують завершення цього дикого вечора – саме так проводжає мене клуб Sentrum. Хтось запрошує поїхати на афтерпаті в Closer, дехто просто іде гуляти нічним Києвом на хвилі емоцій. Вражень хоч відбавляй і перекривати їх чимось ще просто не хочеться. Викликаю таксі та їду додому. В голові крутяться одні і ті ж питання. Чи не піар хід ці новини про розпад? Вони навмисно спланували такий нудний розігрів, щоб звучати ще крутіше? Коли чекати сольний концерт Ніколаса? Чому київський концерт відбувся без участі сценографа Children of the Light, що супроводжує Darkside останнім часом? Відповідей поки що немає, але я точно знаю одне: цей вечір запам’ятається надовго.