Без продиху: історія фрідайвера, який занурюється без спорядження на 9 хвилин
Без продиху: історія фрідайвера, який занурюється без спорядження на 9 хвилин
«Океан ніби бере тебе в обійми і опиратися йому не можна»
[ads-pc-2]
Киянин Олександр Бубенчиков може зануритися в воду без акваланга на 9 хвилин і 3 секунди. Олександр − чемпіон світу з фрідайвінгу, рекордсмен світу, абсолютний чемпіон і рекордсмен України та сертифікований інструктор. Фрідайвінг − це підводне плавання із затримкою дихання. Мета Олександра − стати кращим на планеті в цьому виді спорту. Аліна Степанець спеціально для Inspired поговорила зі спортсменом, щоб дізнатися, як це − не дихати.
Подолати бар’єр
Я за освітою фізик, вчився в університеті ім. Шевченка і спорт, а саме плавання, до певного часу було лише захопленням. Займатися плаванням я почав пізно, в 18 років, на другому курсі університету, і я на той момент думав, що вмію плавати. Але як виявилося – ні.
Я побачив ролик, який змінив моє життя: чемпіон і рекордсмен світу, француз Гійом Нері пірнає в Блакитну діру Діна на Багамах на затримці дихання, без аквалангу.
Спочатку мені було складно пропливти за тренування 600 метрів, тож я свідомо став тренуватися з найсильнішою групою − збірною університету. Поступово я дотягнувся до їх рівня, міг пропливти 3-4,5 кілометра під час занять. У якийсь із років я навіть став чемпіоном університету на дистанції 50 метрів вільним стилем. Але серйозних результатів не було, я навіть до рівня кандидату в майстри спорту не «доплавався». Але там я познайомився з правильною технікою плавання, розвинув силу, витривалість і акватичність, тобто відчуття комфорту при перебуванні у воді. За що спасибі моїм тренерам Володимиру Насонову та Інні Глушенко. П’ять років регулярних занять дали мені гарну базу для фрідайвінга.
З ним я познайомився в кінці п’ятого курсу завдяки щасливому випадку і ліні. Влітку, на сесії, коли готуватися до іспиту зовсім не хотілося, я зайшов до свого друга Діми − він теж не поспішав вчитися і дивився відео в YouTube. Тоді то я і побачив ролик, який змінив моє життя: чемпіон і рекордсмен світу, француз Гійом Нері пірнає в Блакитну діру Діна на Багамах на затримці дихання, без аквалангу, і робить це так красиво, що я спочатку подумав, що це комп’ютерна графіка та взагалі не реально! Відео називається «Free fall».
Ми з Дімою почали шукати інформацію про фрідайвінг і тренуватися, домовилися в серпні того ж року з’їздити в Крим і спробувати попірнати в глибину. У той час, коли я був в хорошій фізичній формі, то починав із затримки дихання всього на 3 хвилини. Це був бар’єр і стіна, яку я не міг подолати. Так тривало місяць. Якось я був на канікулах на морі, і в якийсь із днів у мене був особливий настрій, я сам пішов на пляж, ліг на березі і почав тренувати дихання.
Самостійно я тренуюся тільки на суші, задля безпеки, у воді можна тренуватися тільки з напарником.
В той день мені щось відкрилося, я зміг подолати свою межу і пройти далі − я зміг затримати дихання на 4 хвилини 30 секунд. При цьому я лежав на березі, слухав шум моря і навіть не заходив у воду. Самостійно я тренуюся тільки на суші, задля безпеки, у воді можна тренуватися тільки з напарником.
Результати своїх затримок я зберігав у себе в телефоні, перший раз коли я зробив 4.30 − підписав цей результат в секундомірі «Я в шоці», вдруге, коли зробив більше 5-ти хвилин, підписав «Я в шоці2», а коли зробив близько 6 хвилин, то написав «Я вже не в шоці». Тоді я вже зрозумів принцип і освоїв як проходити далі в затримці дихання.
Блекаут на глибині
Фрідайвінг − це екстремальний вид спорту і займатися ним можна тільки з напарником або досвідченим тренером, який знає, що робити в екстремальних ситуаціях.
Але ще кажуть, що це спорт навпаки. Якщо все робити правильно, то це не стільки про екстрим, скільки про контакт з собою, про гармонію всередині себе і гармонію з навколишнім світом. Звичайно є ймовірність потонути. Але всі ці ризики перекриваються правильною організацією страховки.
Головний ризик у фрідайвінгу − це втрата свідомості, у нас це називають «блекаут», коли людина просто виходить за рамки своїх поточних можливостей.
Головний ризик у фрідайвінгу − це втрата свідомості, у нас це називають «блекаут», коли людина просто виходить за рамки своїх поточних можливостей. Це трапляється, як у новачків, так і у досвідчених фрідайверів, найчастіше через жадібність. Коли спортсмени сильно прив’язуються до часу, цифр, рекордів і виходять за рамки своїх поточних можливостей, тоді вони і втрачають свідомість. Фрідайвінг вчить насолоджуватися процесом і фокусуватися на поточному моменті. Якщо це робити, то результати прийдуть, як наслідок.
Сама природа заклала в наш організм дивовижні адаптаційні механізми, які допомагають людині пірнати на затримці дихання довше і глибше. Один з них − це пірнальний рефлекс. Він є у всіх ссавців, у тому числі у людини. Коли він спрацьовує, у нас, як і у китів або дельфінів, сповільнюється серце, звужуються периферичні судини, відбувається відтік крові від кінцівок і переміщення її до життєво важливих органів: серця, легенів і мозку. Організм таким чином починає витрачати кисень економніше. Для цього від людини навіть нічого не потрібно. Потрібно тільки розслабитися і не заважати − наше тіло знає що треба робити. Воно ж знає і коли необхідно закінчити занурення. Уважно слухаючи своє тіло, ви ніколи не пропустите цей момент. Ваше тіло вам підкаже.
Пірнають зазвичай з відкритими очима, під водою стільки краси, яку хочеться побачити! І для цього не обов’язково пірнати глибоко. Крім спортивного фрідайвінга є ще і рекреаційний.
Я знав, що потрібно спливати раніше, але погнався за рекордом − зробив 301 метр, і ненадовго втратив свідомість.
Коли людина не ставить перед собою мети досягти якогось певного результату або випробувати свої межі, а просто насолоджується процесом, почуттям невагомості і красою підводного світу. Фрідайвінг дуже різноманітний і багатогранний. Кожен зможе знайти те, що йому до душі.
У мене було 3 «блекаута» на початку кар’єри в 2010 і 2011 роках. Відтоді я почав уважніше слухати своє тіло і більше йому довіряти. Але в жовтні 2017-го зробив спробу повернути собі світовий рекорд в дисципліні «динаміка в ластах», який на той момент становив 300 метрів і належав поляку Матеушу Маліна. Я знав, що потрібно спливати раніше, але погнався за рекордом − зробив 301 метр, і ненадовго втратив свідомість. Звісно, результат не був зарахований.
Інформаційна довідка
У спортивному фрідайвінгу є 8 дисциплін. 3 з них в басейні і 5 у відкритій воді. Є статична затримка дихання, де результатом є безпосередньо час і динаміка, в якій не важливо скільки спортсмен пробув під водою, враховується відстань, яку він подолав. В глибинних дисциплінах час теж не враховується − має значення тільки глибина, на яку спортсмен зміг опуститися і піднятися на поверхню.
Уявіть собі, температура води 4С, повна темрява, до поверхні 70 метрів, і щось не дає мені спливти, я навіть не бачу за що зачепився.
Звичайно, зі мною траплялися екстремальні ситуації, але вони ніколи не спричиняли паніку. Одного разу я застряг на глибині 70 метрів в Соколівському кар’єрі в Житомирі. Уявіть собі, температура води 4С, повна темрява, тиск 8 атмосфер, до поверхні 70 метрів, і щось не дає мені спливти, я навіть не бачу за що зачепився. Тільки хороша психологічна підготовка і правильний ментальний настрій допомогли мені зберегти спокій, звільниться і випливти на поверхню. Страховка і безпека − на першому місці у фрідайвінгу, але, як і в звичайному житті, може статися непередбачуване. Це треба прийняти.
Прийняття − один із потужних уроків фрідайвінга. Прийняття поточних обставин і всіх варіантів їх розвитку, навіть найбільш небажаних, навіть тих, яких найбільше боїшся, дає тобі ясність розуму, грандіозну внутрішню свободу і здатність діяти. Неприйняття об’єктивної реальності і можливих варіантів розвитку подій паралізує і не дає ефективно діяти.
Стратися не старатися
У певний момент люди самі потягнулися до мене з бажанням навчитися. Тоді я і задумався про те, щоб стати професійним інструктором. На той момент я вже був чемпіоном і рекордсменом України, але розумів, що хороший спортсмен − не завжди хороший інструктор. Тому пішов вчитися до кращих. Інструкторський курс пройшов в травні 2012-му році в у відомого італійського водолаза, багаторазового чемпіона і рекордсмена світу Умберто Пеліццарі (Umberto Pelizzari). Навчався також у Федеріко Мана (Federico Mana), Мігеля Лозано (Miguel Lozano), Сари Кембел (Sara Campbell), Мартіна Заяця (Martin Zajac).
Мені подобається навчати так само сильно, як і пірнати. Більше того, викладання допомогло мені самому стати кращим, зрозуміти глибше багато речей. Ти ж не можеш просто «скинути на флешку» свої знання і досвід студенту.
Фрідайвінг сприяє глибинним змінам, а отримані знання і навички студенти успішно застосовують не тільки в пірнанні, а й в інших сферах життя.
Щоб їх передати, необхідно їх структурувати, осмислити, розібрати на складові і донести до учня. Він у свою чергу намагається осмислити отримані знання і зібрати їх воєдино, щоб побачити загальну картину. І ось цей момент «Еврика!», коли студент розуміє щось, що було написано між рядків, щось що більше, ніж просто сума переданих знань, − це мій улюблений момент!
Уявіть собі, що відчуває інструктор з парашутного спорту, який навчає парашутистів на землі, готує їх найкращим чином, вкладає свої знання і досвід, і згодом його студенти піднімаються в небо і настає хвилюючий момент вийти з літака. Хтось може забаритися, хтось взагалі побоятися стрибнути, ну а хтось сміливо вийде з літака, чітко виконає завдання і зробить гарне приземлення в заданому місці. Ось і я відчуваю щось подібне. Тільки у моїх студентів весь цей стрибок з парашутом проходить всередині. Ззовні вони можуть взагалі не рухатися.
Крім того люди приходять вчитися з різною мотивацією і я завжди цікавлюся чого вони очікують від курсу. Хтось приходить досягти конкретного результату в метрах і хвилинах, хтось приходить досліджувати себе і межі своїх можливостей, хтось хоче спробувати нове хобі, є люди, які приходять боротися зі страхами. В кінці курсу всі відзначають, що дізналися більше про себе і свій організм, почали краще відчувати своє тіло, більше довіряти йому, підвищили контроль над диханням, прокачали навик глибокого розслаблення і стали комфортніше почувати себе у воді. Фрідайвінг сприяє глибинним змінам, а отримані знання і навички студенти успішно застосовують не тільки в пірнанні, а й в інших сферах життя.
Фрідайвери використовують підводні комп’ютери, які показують і час і глибину занурення, але в процесі глибокого занурення на комп’ютер ніхто не дивиться. Це тільки відволікає. А ось після занурення можна проаналізувати інформацію з комп’ютера. Коли пірнаєш, вся увага повинна бути тільки на внутрішніх відчуттях, саме вони підкажуть, коли потрібно пливти вгору. Час у фрідайвінгу дуже специфічний: чим більше ти прагнеш хорошого результату, тим далі він від тебе тікає.
Океан ніби бере тебе в свої обійми і стискає все сильніше і сильніше. Немає можливості чинити опір цим обіймам. Якщо не готовий до них, краще розвернися, інакше тебе просто розчавить.
Є такий вислів «старатися не старатися», можна його застосувати до фрідайвінгу. Пригадую Володимира Дегтярьова на глибинному курсі в Дахабі. Вова добре пірнав і швидко прогресував, але в якийсь момент уперся в глибину 36 метрів і не міг її подолати. Я намагався пояснити, що необхідно зробити, щоб просунутися далі, але чим більше він старався, тим гірше виходило. Але в якийсь момент Вова зрозумів, що я йому намагаюся донести і виконав занурення. Я бачу, що він навіть пірнув по-іншому, набагато спокійніше, розслаблено, нікуди не поспішаючи. Занурення забрало більше часу, ніж зазвичай, але повертався Вова дуже задоволеним, також розслаблено і спокійно, як і занурювався. Сходив він тоді на 42 метри і перше що сказав, повернувшись на поверхню: «Навіщо ж я раніше так старався!».
Страх знаходиться в животі
Найкраще у фрідайвінгу − це відчуття. І ви їх ніколи не відчуєте, якщо не спробуєте пірнути. Мені здається, я відкрив універсальний спосіб визначити сподобається вам фрідайвінг чи ні. Якщо вам подобається розглядати поверхню води зсередини, то фрідайвінг − це для вас.
Занурення в глибину дарує особливі відчуття. Океан ніби бере тебе в свої обійми і стискає все сильніше і сильніше. Немає можливості чинити опір цим обіймам. Якщо не готовий до них, краще розвернися, інакше тебе просто розчавить. Але якщо ти розслабишся, приймеш його обійми і обіймеш океан у відповідь, занурення пройде гладко і подарує незабутні відчуття.
Іноді, коли я пірнаю, щоб не поспішати, я повторюю про себе: «Для цього занурення у мене є весь час Всесвіту». Поспіх вбиває задоволення. Тому треба вчитися не поспішати і кайфувати від процесу.
Всі техніки, яким я вчу, я використовую і сам. При чому не тільки під час пірнання, але і в звичайному житті. Наприклад, якщо я відчуваю стрес протягом дня, то виділяю 5-10 хвилин, щоб зробити техніку релаксації. Якщо немає 5 хвилин, роблю прямо на ходу або за кермом, або за письмовим столом і бачу, як на очах змінюється фізичний і психологічний стан.
Мені хочеться побити світові рекорди: динаміка в ластах (пірнання в довжину в басейні в ластах) − 300 метрів, і постійна вага в ластах (пірнання в глибину в ластах у відкритій водоймі) − 130 метрів. Хочеться зробити щось, що ніхто не робив до тебе, щось, що вважалося раніше неможливим. Фрідайвінг передбачає максимально глибоке розслаблення. Коли вдається його досягти, починаєш відстежувати зв’язок думок і фізичних напружень/затисків в тілі.
Ніякі заходи безпеки не можуть перекрити всі ризики. Я розумію, що ситуація може скластися так, що я помру.
Буває розслабляєш всі м’язи перед зануренням, а потім тобі приходить якась думка і ти починаєш її думати. В цей же момент відчуваєш, що щось в тілі напружилося. Розслабляєш це місце і думка йде. Певні думки і емоції пов’язані з певними м’язами в тілі. Страх безумовно знаходиться в животі.
Прийняти можливість смерті
Фрідайвінг, безумовно, змусив мене роздумувати над темою смерті. Вона тісно пов’язана з питанням прийняття. Коли я готуюся до якогось глибокого або небезпечного занурення, ретельно продумую і організовую страховку. Але ніякі заходи безпеки не можуть перекрити всі ризики. Я розумію, що ситуація може скластися так, що я помру. Розумію і приймаю.
Я один з чотирьох людей в світі, хто занурився і проплив Арку Блюхола в Дахабі без ласт. Звісно перед цим зануренням пройшов серйозну підготовку.
Інформаційна довідка
Блакитна діра (Blue Hole) — підводна вертикальна печера неподалік від Дахабу в Єгипті. Входить до десятки найнебезпечніших у світі місць для занурень або «Кладовище дайверів». Дурну славу Блакитній дірі створили безвідповідальні дайвери, здійснюючі занурення в цьому місці, не маючи достатньої кваліфікації і без відповідного спорядження. На згадку про загиблих у Блакитній дірі дайверів на березі створений меморіал. Проте через велику кількість таких дайверів перестали ставити «таблички» з іменами загиблих, оскільки це відлякує туристів.
Коли ми з командою обговорювали план безпеки, зійшлися на наступному: уздовж внутрішньої стіни Блюхола повісимо один трос. Уздовж нього я пірну на 55 метрів. Потім зайду в Арку, верхнє склепіння якої знаходиться на 52 метрах, пропливу крізь неї по горизонталі 30 метрів і на виході, уздовж зовнішньої стіни ми повісимо другий трос, уздовж якого я випливу. Із зовнішнього боку мене зустрінуть двоє страхуючих фрідайверів на глибині 30 і 20 метрів.
Аналогічно з внутрішньої сторони − на випадок, якщо я розвернуся. Стало зрозуміло, що на глибині, між двома тросами немає ніякої страховки. Один зі страхуючих, який повинен був зустрічати мене на зовнішній стороні сказав: «Якщо щось трапиться в Арці, я піду туди за тобою». Це, звичайно, поставило б його життя під загрозу і ситуація могла би погіршитися. Тому я сказав: «Ніхто за мною в арку не піде. Якщо щось зі мною трапитися всередині, я помру. І все». Не всі це розуміли і приймали, відповідно не всі могли бачити картину цілком. Важливо прийняти той факт, що занурення може обернутися загибеллю. Але смерть надає всьому значення, якщо б не було смерті, нічого не мало б сенсу.
Фото: з власного архіву Олександра
