Як стати програмістом, дизайнером, діджеєм і журналістом без освіти

---

[ads-pc-2]

Якщо університетська освіта вже встигла тебе розчарувати або ти розумієш, що працюєш не в тій професії, ще можна все змінити. І для цього не обов’язково знову повертатися в університет або йти на курси. Front End Developer, дизайнерка, діджей і журналіст та технічний директор розповідають, як стали професіоналами завдяки самоосвіті.

---

Я закінчив бакалаврат і магістратуру у сфері політології, але вже на магістратурі усвідомив, що не хочу працювати дослідником, експертом чи радником, оскільки я б не отримував від цього задоволення. А хотілося працювати і насолоджуватися процесом.

Зараз я працюю веб-розробником, але час від часу підпрацьовую дизайнером і розробником мобільних застосунків. З дитинства я любив малювати або вигадувати щось з нічого. Наприклад, коли сидиш із друзями у купі піску, і ви з нічого будуєте цілі міста. В якомусь сенсі я відчув, що світ діджиталу – це такий собі пісок, де ти можеш втілити свої ідеї. Звичайно, як і будь-якій роботі, є формальні рамки і рутина, але у порівнянні з іншими сферами, я відчуваю себе вільним.

Як навчатися

Я навчався сам, почав цікавитися програмуванням ще наприкінці бакалаврату. Тоді я змушував себе пройти дуже популярний курс Гарвадського університету CS50 на платформі edX, бо вступ у програмування з гуманітарної дисципліни – це ще ті муки. Незважаючи на те, що в мене мало що виходило, мені було дуже цікаво. Тоді я і зрозумів, що можна рухатися в цьому напрямі далі. На магістратурі я почав проходити курси основ програмування мовою Python на різних освітніх платформах (edX, Сoursera, Prometheus, Khan Academy), бо це найлегша мова для початківців. А за декілька місяців вирішив спробувати веб-розробку і почав вчити HTML/CSS/Javascript. В нагоді стали тьюторіали на різних онлайн-платформах з публікаціями та блогами, де люди покроково створювали онлайн-додатки, і я багато навчився саме покроково повторюючи їхні дії.

В будні я витрачав на навчання по одній-дві години, і по 4-5 годин на вихідних. За 4-5 місяців я вже міг зверстати придуманий мною сайт і додати анімацію. Тому в кінці першого року магістратури я почав думати про пошуки роботи в цій сфері.

Як прийти у нову професію

Я поєднував самоосвіту з магістратурою і написанням диплому. Було не дуже приємно, бо вдень я, наприклад, читав Фуко та вів дискусії про біополітику і місце кордонів в сучасному світі, а ввечері розбирався, як зафіксувати іконку до верхнього краю сторінки.

Пошук роботи зайняв у мене близько 3-4 місяців. Я припустився помилки, не пішовши спершу на стажування. Хотілося з самого початку бутити Junior Developer, а я не знав, що джуном ще треба стати. Тому після десятків неуспішних інтерв’ю, які мене багато чому навчили, я зміг знайти роботу у сфері веб-розробки.

Зараз я вже працюю у цій сфері півтора року,працюю дистанційно на контрактній основі як Middle Front End Developer, тобто просунувся, так би мовити, на один рівень вище. Також маю декілька проектів на фрілансі.

Я вступив у Харківський інститут радіоелектроніки, зрозумів, що мені це не дуже цікаво, двічі вилетів та опинився в армії. Але за спрощеною програмою – батьки влаштували мене до Харківського військового університету. Там я відмовився від служби за контрактом на другий рік, і вже опинився в армійській частині. Після служби в армії почав шукати роботу, і практично випадково переїхав у Київ і прийшов в журналістику.

Журналістика мені сподобалася тим, що це і письменництво в якійсь мірі (пізніше я в собі це розвивав, і продовжую), і реальність, і шоу-бізнес, і іноді дивовижні історії. Журналістика як і раніше мені цікава.

Як навчатися

Це було навчання на льоту. Своє перше завдання я пам’ятаю досі – треба було відредагувати статтю про сімейну пару: їй 22, йому 21, і у них 6 дітей. Три двійні народилося. Живуть в Львівській області, бабуся – це банно-пральний комбінат на кухні, дідусь і молодий батько пропадають на сезонних роботах. Живуть досить складно. Але завдання було зробити історію з оптимізмом. Загалом, ніби вийшло, надрукували ж.

В цілому, моє переконання – журналістику треба вчити в полях, писати, цікавитися, брати інтерв’ю і вивчати найкращі зразки, в тому числі серед книг, документального кіно, великих форматів. Треба намагатися розібратися, зрозуміти будову і суть того, що тобі подобається читати і дивитися. На жаль, я часто стикаюся з тим, що журналісти пашуть, а не кайфують від роботи – і як наслідок, це призводить до низької якості контенту, поверхневого ставлення до теми.

Як прийти у нову професію

У журналістику я потрапив завдяки настановам досвідченої київської журналістки Тані Витязь, вона за ручку привела буквально. Так що я фактично відразу опинився в кріслі редактора.

Я почав журналістську діяльність в 98-ому, а у 2000-ому почав працювати редактором, а потім був головним редактором в Афіші аж до 2004-го року. Потім була адаптація журналу Viva!, п’ять славних років в журналі Playboy в Україні та Росії. Зараз моя кар’єра журналіста триває на «Радіо Аристократи» в іменному шоу «Великий Фісун» та інших проектах. Такі ось 20 років.

Також я працюю як діджей. Це логічне продовження мого захоплення музикою. Я збираю платівки з 10 років, а до цього були касети, які стиралися і записувалися по кілька разів. Як тисячі колег, вперше я спробував керувати танцями в школі, змінюючи музику на свій розсуд, а потім ще й в літньому таборі: там уже був сетапчик з програвачами і простим звукооператорської пультом. Пізніше було радше захоплення пластинками, особливо джазом і раннім рок-н-ролом. У другій половині 90-х, після армії, виявилося, що різні просунуті електронні штуки, які я слухав на початку 90-х, тепер народ клеїть в мікси, і це вже не дискотека, а рейв, і для цього потрібні діджеї.

Спробував, захопило, ще й як. Толком цього ніхто не вчив, навіть з апаратурою було накладно. Купив двохкасетник, записав ящик всякого, відфільтрованого французького хауса, британського гоа і американського техно до досі неідентифікованого, таке ось хлопцям і крутив в різних дивних місцях.

Коли перебрався до Києва, отримав від одного царський подарунок: штук 300 платівок, з яких в колекції залишилося від сили 10, інші просто жахливі, і кудись давно зникли. Нічне життя в Києві переживало перші комерційні досліди, і я в цьому брав участь. Але в цілому кар’єру діджея я особливо не будував ніколи, займаючись цим паралельно, як хобі.

Складно сказати, коли це стало вже чимось помітним – коли став виступати на наших фестивалях, поїхав грати до Венеції на Бієнале, або влаштувався резидентом в бар для начитаної інтелігенції.

Зараз намагаюся все-таки застосовувати бізнес-принципи до діджеїнгу, але на чому це точно ніколи не позначиться – на репертуарі. Те, що мені не подобається, я не ставлю – і в цьому принадність і непрофесіоналізм.

На третьому курсі я зрозуміла що архітектура та дизайн інтер’єру – це не моє, хотіла кинути навчання, та батьки вмовили закінчити для галочки. Коли постало питання, чи потрібна мені магістратура, я вирішила замість неї отримати другу освіту. Це було дуже імпульсивне рішення, але про нього я жодного разу не пошкодувала. Навчалася екстерном, тобто отримувала освіту за 2 роки, а частину предметів довелося вчити самій. Мабуть тоді і відточилася  навичка самоосвіти.

Мистецтвознавцям у нашій країн не дуже солодко, та і цю освіту я отримувала скоріше для якогось саморозвитку. Всі роки навчання я заробляла фотографією, та на той момент ця робота перестала приносити мені задоволення, і я хотіла чогось іншого.

Десь через рік, ми з другом вирішили робити своє видання про кіно – Moviegram. Ми вирішили зробити сайт, а грошей на спеціалістів у нас не було, тому розробка просто впала на мої плечі.

Як навчатися

Коли я була в класі восьмому, моя мама отримувала вищу освіту, і в неї був предмет з html. У неї було завдання зробити сайт турагенції, і мені стало дуже цікаво, тому вирішила сама розібратися в цьому. Відкрила код – і якось все почало виходити. Потім ще довго для себе писала якісь сайтики.

А коли я почала робити наш сайт, у мене була дуже сильна паніка. З восьмого класу пройшло років 10, навіть в тому ж html все змінилося, вже не кажучи про те що з темами wordpress я справи ніколи не мала. Встановити і налаштувати тему – це одна справа, але у нас з самого початку були особливі вимоги до сайту. Спершу я знайшла програміста, з яким ми вечорами сиділи біля компа і намагалися придумати, як зробити той сайт. Я слідкувала за тим що він робив, допомагала йому гуглити якісь питання і зрозуміла, що це не так складно. Програміст не захотів довго працювати безкоштовно, і сайт довелося дороблювати самій. Я досі пам’ятаю, що він був дуже кривий, і вже через півроку нам довелось робити все заново. Але за цей час я настільки втягнулася в цю роботу, що вона стала мені подобатись.

Просто читати статті – не так ефективно, адже на практиці все набагато краще засвоюється. Журнал, який ми зробили для мене став кращим майданчиком для навчання, адже я постійно хотіла зробити щось нове, додати якусь функцію, переробити дизайн тощо.

Замовлення почались з’являтись просто нізвідки. Я багато чого не знала, доводилось дуже багато часу проводити в гуглі. Коли був час я дивилася якісь тьюторіали, читала англомовні статті на цю тему, адже актуальні знання до російськомовного і тим паче україномовного вебу доходять із запізненнями.

Як прийти у нову професію

Зараз я займаюсь веб-дизайном та ілюстрацією. Перша освіта навчила мене малювати. І я просто трансформувала інтер’єрний дизайн у веб. Фотошоп я також вивчила сама, здається ще в класі шостому, він для мене був замість комп’ютерних ігор. Мені подобалося вміти щось, чого не вміють мої однокласники. Робила всілякі смішні колажі з однокласниками, а потім спробувала себе в більш художніх роботах. Цього всього навчалась скоріше «методом тика», адже з інтернетом тоді було не так просто як зараз. Було дуже смішно, коли нам ввели в 10-му класі уроки з фотошопу, і після першого уроку вчителька попросила мене проводити ці уроки.

Зараз у своїй роботі я можу поєднувати усі свої навички. Я працюю на три видання, одне з яких The Village Україна, де я займаюся версткою і дизайном. Робота дозволяє мені писати, дизайнити і кодити. Знання з архітектури допомагають мені верстати, а дослідницький підхід мистецтвознавства – шукати рішення проблем і давати правильні запити в гуглі. Найбільше мені подобається те, що я не маю вибирати щось одне – коли щось набридає, можна переключитися і попрацювати іншому напрямі, або ж навчитися чогось зовсім нового.

Я маю кілька вищих освіт і отримав PhD з молекулярної біології. Закінчивши аспірантуру, вирішив не продовжувати наукову діяльність, а до сфери, у якій працюю зараз, я прийшов непрямим шляхом.

В юності у мене було багато ідей щодо роботи в освіті. Я розробив свій освітній курс, об’єднався з університетом і проводив педагогічний експеримент. Це працювало, мені хотілося це масштабувати і робити доступним, але з цього не вийшов соціальний бізнес, бо у мене не було знань про те, як його будувати.

Згодом я став проджект-менеджером і будував промислову лабораторію, а потім енергетичний центр. Згодом ця діяльність мені набридла, а знайомі сказали: «а давай до нас в data science». І я пішов з високооплачуваної роботи в нікуди – повчитися кілька місяців на стартову зарплату, яка була в понад 10 разів менша, ніж на попередній роботі.

Як навчатися

Я влаштувався у невелику аутсорсингову IT компанію, де працювало багато людей, які щойно випустилися з університетів, а мені на той час було вже 30. Але мені пощастило, що там була культура навчання. Я працював близько 10 годин на день поєднуючи роботу і навчання одночасно.

Я проходив курси на edX, Coursera та вчив математику на Khan Academy. Я пройшов десяток онлайн-курсів. Data science потрібно опановувати дуже вдумливо, у цій галузі не можна розібратися з наскоку.

Я вчився і працював у цій компанії більше року, але зрозумів, що в сфері data science, software development, computer science важко конкурувати з тими, хто отримував освіту в університеті та одразу почав працювати у цій галузі. Коли навчаєшся сам, знання завжди будуть фрагментовані, якщо тільки не виділити на навчання достатньо часу.

Для того, щоб розібратися у цій сфері та опанувати базові знання, мені знадобилося 2 роки навчання і роботи, але я і зараз продовжую навчатися. А протягом цих двох років я максимально сконцентрувався на роботі і випав з життя. Хоча зараз на навчання не завжди залишається час, а все одно проходжу курси на Coursera.

Як прийти у нову професію

На інтерв’ю на такі посади 95% кандидатів просто відпадають. Наприклад, у моїй компанії зараз бар’єром до проходу кандидатів є не фактичні знання, а достатня фундаментальна база і динамічність мислення, щоб людина змогла за кілька місяців зрозуміти, чим займається компанія.

Зараз я поєдную ролі технічного та операційного директора у компанії, яка займається комп’ютерним зором. Тобто я управляю розробкою, науковими питаннями та будую операційний бізнес.

Я зрозумів, що важко змагатися з професіоналами у цій сфері, тому перейшов в суміжну сферу, в якій потрібні і ті знання, що в мене були з аспірантури, і менеджерські навички, і data science, адже таке поєднання – це рідкість.

Взагалі можна повністю перекваліфікуватися і не конкурувати з людьми, які займаються цим на 10 років більше. Якщо людина не тривожиться, їй подобається процес і вона на ньому сконцентрована, з часом межі зникають. Бо навіть кілька років інтенсивного самонавчання може конкурувати з університетською освітою.