[ads-pc-2]

Inspired говорить з Ростиславом Семківим, викладачем кафедри літературознавства Києво-Могилянської академії та дізнається, де шукати хороші книжки, як дорости до Пруста та отримувати від читання максимальну користь.

 

Ростислав Семків – викладач кафедри літературознавства Києво-Могилянської академії, директор видавництва «Смолоскип» та автор книжки «Як писали класики»

 

 

Шукати поради у фахівців

Зорієнтуватися у виборі книжок допоможе літературна критика та спеціалізовані видання. В Україні є кілька ресурсів, які пишуть про книжки, варті уваги: «ЛітАкцент», «Читомо», «Новинарня». Але найкраща ситуація у нас з критикою дитячої літератури, бо це активний сектор, який продає найбільшу кількість книжок. Серед ресурсів, які радять хорошу дитячу літературу, «Барабука» та «Букмоль».

Також останнім часом з’явилося чимало блогерів, які пишуть та роблять відеоогляди книжок. Вони не завжди фахові, проте дуже щирі.

Усі ці джерела можуть радити дещо відмінні речі, але важливо знайти своє та слідкувати за його порадами.

Ще одне джерело пошуку хороших книжок – літературні премії та їхні шорт-листи, такі як «ЛітАкцент року», «Книга року ВВС», всеукраїнський рейтинг «Книжка року». Іноді висновки журі цих премій збігаються. Наприклад, Катерина Калитко цього року здобула Премію імені Джозефа Конрада та «Книгу року ВВС», а також була в шорт-листі премії «ЛітАкценту». В цьому випадку не виникає сумнівів, що книжка дійсно варта уваги.

Читати і не поспішати

Щоб отримувати максимальну користь від будь-якої книжки, її треба читати без поспіху, без зовнішніх і внутрішніх цензорів. Не слід фокусуватися на трендах, які диктують, що читати або не читати.

Я вважаю, що не потрібно ставити перед собою ціль осилити 50 книжок за рік. Не існує такого критерію, що ти повинен прочитати 50 книжок на рік, інакше вважатимешся невдахою. Тоді навіщо влаштовувати перегони? Звісно, якщо людина бере участь в книжковому челенджі, який має благородну мету, то нічого поганого в цьому немає. Але якщо мета просто в тому, щоб змусити себе прочитати певну кількість книжок, то вона того не варта, бо слова «читати» і «змусити» – це погана пара.

Зараз час дуже швидкий, ми надто швидко проживаємо життя, тому речі, які сповільнюють час, стають дуже важливими. А читання – це один з ефективних способів розслабитися, перестати нервувати та депресувати.

Я думаю, що варто просто читати цікаві книжки та не поспішати. Якщо нас захоплює процес і ми можемо прочитати багато, то це прекрасно, але не потрібно гнатися за кількістю. Зрештою, є тексти, які від себе не відпустять, і ми не зможемо спинитися, поки не прочитаємо книжку або навіть всі книжки якогось автора.

Створювати ритуали

Починаючи читати 2-3 книги одночасно, можна створювати різні ситуації читання. Наприклад, читати в транспорті, перед сном, в ліжку або виділити годинку на вихідних на читання з чашкою чаю. Таких ситуацій можна створити багато, а відповідно, книжки до них можуть бути різні.

Нонфікшн зручний тим, що його можна припинити читати на будь-якому моменті, а художка втягує, потребує періоду, тому на неї краще виділити окремий час. До того ж, ми можемо перетворити читання на невеличкий ритуал і подарувати собі задоволення.

Кидати погані тексти, а до хороших – повертатися

Якщо книжка не подобається, її треба кидати і не мати з цього приводу жодних комплексів. Але я переконаний, що сильний текст обов’язково змусить повернутися до нього з часом.

Існують книги, які я називаю магнетичними. Вони в потрібний момент з’явилися в нашому житті та щось дуже справжнє розказали. І до них нам постійно хочеться повертатися. Щоправда, в кожної людини таких книжок може бути багато. Для мене це філософські праці «Випадковість, іронія і солідарність» Річарда Рорті , «Слова і речі» Мішеля Фуко, а також художня література: «Баудоліно» Умберто Еко, «Безсмертя» Мілана Кундери, «Кохання під час холери» Габріеля Гарсія Маркеса, «Нейромант» Вільяма Гібсона.

Встановити ліміти

Я переконаний, що книги у великій кількості надихають і заспокоюють, але все ж таки маю власне правило купівлі книжок. Одразу я можу придбати лише дві категорії книг: ті, які мені потрібні для дослідження, або ті, які я точно почну читати впродовж наступного тижня. Зазвичай я читаю водночас 2-3 книжки: один нонфікшн та одну-дві художки під настрій. І коли закінчується одна з них, можу одразу купити наступну. Таке правило дозволяє не купувати одразу занадто багато книжок.

Писати і підкреслювати

Існує два види читання – активне та пасивне. Якщо ми плануємо використовувати інформацію з книжки на практиці, варто вдатися до активного читання та робити в ній помітки. Цей вид читання повільніший, але дозволяє краще зрозуміти та запам’ятати інформацію.

Я завжди креслю в друкованих книжках, а в електронних – ставлю відмітки і роблю цитатник, аби потім можна було швидко знайти потрібні рядки. Щоправда, роблю помітки олівцем, а не ручкою чи маркером. А якщо купити вживані книжки, наприклад, через Амазон, одразу стає помітна інша культура читання в Америці – там часто можна зустріти підкреслення кольоровими маркерами та ручками. Тобто до книжок ставляться утилітарніше.

Починати з простого

Коли людина бере в руки складний текст, наприклад, Кафку або Джойса, їй може здатися, що книжка незрозуміла та нецікава. Але справа в тому, що є дуже потужні, інтенсивні тексти, які важко читати і зрозуміти без підготовки. Тому треба починати з простіших текстів і тренуватися в читанні так само, як у фізичних вправах у спортзалі.

Але простота книжки зовсім не означає, що вона неякісна. Наприклад, роман Дюма – це неускладнений текст, гарне швидке читання. Золя може стояти посередині за складністю сприйняття, а Франц Кафка, Джеймс Джойс, Вільям Фолкнер, Марсель Пруст і Вірджинія Вулф позначають піки складної літератури.

Нестрашно, якщо у нас позаду 20 років життя, а ми ще не прочитали Пруста. Але Пруст – це цінність, до якої варто прагнути і зростати. Це як Париж. Можливо, він ще десь попереду, а перший візит обмежиться лише одним коридором Лувра та Ейфелевою вежею, але надалі захочеться це місто побачити більше. Так само і з читанням Пруста.

Фото: unsplash