[ads-pc-2]

Вже понад рік Володимир Стойко пише рецензії на книги у ФБ. Ми ділимось Володіними думками із читачами Inspired. Цього тижня читаємо Джеймса Джойса і його роман про Дублін і дублінців.

Теплий сірий серпневий вечір опустився на місто, й м’який, ніжний вітерець, спогад про літо, ширився вулицями. Ліхтарі, мов осяйні перли, світили з вершин своїх стовпів на живу тканину внизу, яка постійно змінювала форму й забарвлення, наповнювала сіре вечірнє повітря безперервним, нескінченним галасом.

Друзі, до яких після прочитання потрапляють мої книги, могли помітити, що практично в кожній з цих книжок є безліч слідів загнутих сторінок. Інколи, загнуті з двох кутів. Навіть, коли є вшита полотняна закладка. Нескладно здогадатися, що я таким чином відмічаю цікаву частину тексту, щоб потім до неї повернутися ще раз. Зазвичай, це якісь монологи чи діалоги, наповнені розумними репліками, що видаються мені вартими більш детального аналізу. Рідше – описи пейзажів чи якогось особливого стану когось з персонажів твору. Якщо б я дотримувався описаної вище традиції, читаючи останню книгу, – загинати довелося б мало не кожну сторінку. Про те, що то за фантастична книга – далі.

У нього не було ні друзів, ні приятелів, ні церкви, ні віри. Своє духовне життя він провадив без будь-якої дотичності до інших, відвідував родичів на Різдво і супроводжував їх до кладовища, коли вони помирали. Ці два обов’язки він гідно виконував як данину традиції, та не поступався далі умовностей, які регулювали суспільне життя.

Більшості з нас ім’я Джеймса Джойса асоціюється із його легендарним модерністським романом “Улісс”. Перший текст про Улісса, Джойс написав ще у школі у формі есе. Опісля в автора виникла ідея написати збірку розповідей “Улісс в Дубліні” і згодом ця ідея переросла у роботу над повноцінним романом “Улісс”. Але про заплановану збірку Джойс не забув. Протягом 10 років, з 1904 до 1914, коли почалася робота над “Уліссом”, велася робота над книгою  “Дублінці“, українське видання якої здійснило видавництво “Komubook”.

Ісус Христос не був суворим бригадиром. Він розумів наші маленькі слабкості, розумів слабкість нашої бідної, ницої сутності, розумів спокуси цього життя.

За контекстом оцінки, цю збірку можна оцінити як мінімум із двох характерних сторін. Перша з них – це Дублін та його жителі, як елементи історії міста, його сучасного життя та непевних варіантів майбутнього. І поки ми не заглиблюємося в деталі, атмосфера цього чудового і часом чудернацького ірландського містечка дозволяє поверхнево оцінювати буденне існування персонажів оповідань. Навіть в перекладі Дублін залишається на 100% ірландським. Я не мав можливості познайомитися з оригіналом, тому не можу стверджувати, що ця впізнаваність – заслуга лише Джойса, а не перекладачів. Закрийте очі, глибоко вдихніть – і телепортуйтеся в Дублін. Сіре і нудне на перший погляд, це місто дарує свободу від упередженості, почуття вини та обов’язку перед вимогливим суспільством.

Наш шлях крізь життя устелений багатьма спогадами: і якби ми завжди їх плекали, у нас не стало б мужності хоробро продовжувати свою роботу серед живих.

Але окрім картини Дубліна та його жителів є ще їхні історії. Вони такі ж щирі та справжні, як саме місто. Але в них не хочеться залишатися надовго. Адже весь цей реалізм і так нас оточує. Надія, кохання, зрада, біль, прощення, смерть. Кому потрібно це ще й у книжках? Ризикнути, аби знайти заспокоєння у жахливішій, ніж наша ситуації? Це лицемірно та низько – шукайте світло у добрих книжках. А “Дублінці” – це дріб’язковість, рутина та іронія. Тут усе по-справжньому. Будьте готові.

Його душа наблизилася до того краю, де мешкають сомни мертвих. Він усвідомлював, але не міг осягнути їхнього мінливого й мерехтливого існування. Його сутність поступово відходила в сірий, невловимий світ, а справжній світ, який колись збудували і в якому колись жили ці мертві, розчинявся і марнів. Його душа повільно зомлівала, поки він слухав, як сніг легко падає крізь всесвіт і встеляє, немов останній вирок, усіх живих і мертвих.

Текст: Володимир Стойко