Інтернет у 1960-их і «цифра» в 1970-их: якими були інновації, що випередили свій час
Інтернет у 1960-их і «цифра» в 1970-их: якими були інновації, що випередили свій час
Люди бояться винаходів, коли не розуміють, як ті вплинуть на їхнє життя.
[ads-pc-2]
Кожні 3–4 дні у світі, за даними всесвітнього порталу Startup Ranking, з’являється новий життєздатний стартап. Однак багато інновацій лишається за бортом. Комусь не вистачає технологічних потужностей. Іншим не вірять інвестори: не бачать моделі монетизації компанії. А частина інновацій просто випереджає свій час. Говоримо про винаходи ХХ століття, які могли б круто змінити наше життя, але не побачили світ.
Інновації сердечні
1920-і: катетеризація серця
Одна з інновацій, що свого часу безмежно налякала лікарів, – катетеризація серця. Не дуже приємна, але одна з кращих діагностичних процедур при серцево-судинних хворобах. Полягає в тому, що у вену вводять спеціальну тоненьку трубку. Її підводять аж до серця. Це дає змогу відстежити його роботу в «онлайн-режимі» й діагностувати десятки хвороб. Сьогодні без цієї процедури неможливо уявити більшість кардіологічних операцій.
У це складно повірити, але процедуру вперше здійснили ще до Другої світової війни – 1928 року! 24-річний німецький учений Вернер Форсман через вену вводить собі до серця спеціальну трубку й фіксує свій експеримент з допомогою рентгена. Річ у тім, що без рентгена йому б не повірили. Адже до цього науковці вважали, що будь-який предмет, потрапивши до серця, призведе до шоку та його зупинки. Та Форсман довів протилежне.
Проте замість премії чи продовження досліджень колеги не те, що не підтримали вченого, а ще й звільнили з роботи.
Експерименти з серцем на той момент були дуже ризикованими. Лікарі не знали, як воно працює, а головне не вміли «перезапускати» в разі, коли щось піде не так. Накладалися ще релігійні аспекти, а чи можна людину реанімувати, якщо фактично вона померла? Тому молодий науковець зі своїм прагненням до експериментів кидав виклик одразу кільком системам.
1950-і: визнання. Працю Вернера визнали лише в 1956-ому. Тоді вчений отримав за своє відкриття Нобелівську премію. Сьогодні катетеризація досі залишається найкращим засобом діагностики й лікування серцево-судинних хвороб.
Радіочастоти від зірок
1940-і: радіочастоти від голлівудської зірки
У 1940-их Хеді Ламар, відома голлівудська акторка з українським корінням, винаходить унікальний спосіб обійти «заглушку» німецьких підводних човнів. Проблема союзних кораблів (французьких, британських, радянських) була в тому, що їхні сигнали перехоплювали вороги. Тому вони не могли поцілити в німецькі субмарини. Їхні екіпажі постійно блокували сигнал, і підводні човни в прямому сенсі ставали «сліпими».
Цю проблему й вирішила Ламар. Крім зйомок у фільмах, які з її участю отримували по кілька премій Оскар (драма «Самсон і Даліла») і мали шалений комерційний успіх, вона захоплювалася фізикою й електронікою. Тож запропонувала розкласти радіосигнал, який передавали субмарини, на різні частоти й поширювати випадковий код. Так німецькі човни не змогли б його перехопити. Це було надзвичайне проривне рішення, яке насправді суттєво випередило свій час.
Випередило, тому що військові технологію не оцінили. Після презентації проєкту генерали попросили Ламар займатися лише кінематографом. Тоді акторка організувала благодійний тур, під час якого за 10 днів об’їхала 16 міст і зібрала на підтримку американських військових $25 млн!
1960-і: визнання. На винахід Хеді Ламар звернули увагу тільки в 1960-их. У ті роки була Карибська криза. Світ перебував на порозі нової війни. СРСР виставив на Кубі свої ядерні боєголовки, США обіцяли нанести удар у відповідь. Тоді військові й звернули знову увагу на розробку Хеді. Пізніше такий поділ сигналу на частоти став основою для сучасних Wi-Fi і GPS.
2004-ого ім’я Хеді Ламар внесли до Національної зали слави винахідників США. А 9 листопада, у день її народження, світ відзначає День винахідника.
Тотальна цифровізація
1960-і: інтернет у стилі СРСР
У 1960-их український кібернетик Віктор Глушков запропонував перевести всі паперові процеси в електронний формат. Його дратували бюрократія, численні листування й витрачання часу на «зайві» процеси. У своїх інтерв’ю він неодноразово стверджував: «Паперова стихія має таку властивість – породжувати довідки заради довідок. Але практика вже сьогодні доводить: до 90% всієї інформації, що міститься в цих папірцях, ніким не використовується, ніким не читається». Тобто все це можна оптимізувати й узагалі перевести в електронний формат. У спробі оцифрувати всі процеси він пішов ще далі: запропонував ідею керування цілим СРСР… з комп’ютера!
У соціумі, де далеко не в усіх помешканнях були звичайні стаціонарні телефони, де регулярно обирали найкращих швачку-мотористку й передову доярку, передача інформації по телефонних дротах і віддалене управління видавалося науковою фантастикою.
Глушков пропонував вираховувати всі процеси не руками, а в комп’ютері. Наприклад, рішення про купівлю певної кількості сировини для конкретного заводу приймала б не людина, а електронна система. Вона ж могла б самостійно розрахувати виробіток, ефективність і ріст прибутку підприємства. Сьогодні це називають нейронними мережами зі здатністю до самонавчання. А сучасний інтернет у моделі Глушкова мав стати лише частиною «держави в смартфоні» – через нього здійснювалася б комунікація. Але в ті роки Микита Хрущов, а потім Леонід Брєжнєв не оцінили інноваційний проєкт і дозволили втілити тільки його «демоверсію» на Львівському заводі з виробництва телевізорів. Який, до речі, після оптимізації збільшив свій виробіток і темпи експорту!
2014-і: Естонія й електронне громадянство. Ідея Глушкова про тотальну цифровізацію процесів знайшла своє втілення через пів століття в Естонії. Сьогодні тут автоматизовані й оцифровані більшість державних сервісів і процесів: від оплати комунальних послуг у кілька кліків до електронного голосування з дивану. Ба більше, громадяни інших країн можуть реєструвати й вести бізнес в Естонії так само, як естонці, водночас не відвідавши країну жодного разу. Це назвали електронним резидентством (e-Residency). Проєкт запустили у грудні 2014-ого і за 5 років резидентами встигли стати майже 65 тисяч людей не просто з різних країн, а майже з усіх континентів. Україна на третьому місці за кількістю електронних резидентів і перша за кількістю компаній. Понад 4 тисячі українців заснували 913 компанії через програму й успішно знаходять клієнтів, партнерів, інвесторів. Підписують і завіряють документи, проводять міжнародні платежі без зайвих папірців – лише електронним цифровим підписом.
На початку запуску e-Residency в Естонії теж було чимало скептиків. Однак унікальність програми оцінили не тільки підприємці з усього світу, але й держави. Сьогодні уряди запроваджують е-резиденство всередині своїх країн. Крім того, ідея ініціативи в бізнесі без кордонів і географії створила ще й позитивні економічні наслідки й для Естонії. Тільки за перші 2 роки програма електронного громадянства заробила 14,4 млн євро, з яких 1,4 млн євро стали чистим прибутком.
Згубна цифра
1970-і: перша цифра
1975 року 24-річний інженер компанії Kodak Стів Сассун створює цифрову камеру. Вона має вагу понад 3 кг, дрібну роздільну здатність і записує одне фото 23 секунди. Камера стає першою у світі, що працює без плівки і має внутрішню пам’ять.
Однак у компанії винахід не оцінили. На той момент Kodak була монополістом у США за продажем плівок. Тож маркетологи не зрозуміли потенціалу ринку цифрових зображень. На той момент Стів Джобс ще не створив у гаражі свій перший ПК (він це зробить усього за 2 роки – 1977-ого), відтак перші цифрові фото не було можливості навіть проглянути чи зберегти. А перегляд світлин у телевізорі, як це пропонував Сассун, одразу забракували. Топменеджери порадили винахіднику продовжувати розробку, але про неї нікому не розказувати.
2000-і: масова цифровізація. З появою ПК цифрові зображення стали все більше затребуваними. Однак Kodak пізно випустив на ринок вдосконалену версію власної «цифри». У результаті значну частку ринку відхопили конкуренти: Canon і Nikon. З поширенням цифрових фотоапаратів і смартфонів у нульових (а особливо з виходом першого iPhone 2007-ого) цифрові фото стали ще більш затребуваними. Продажі плівок Kodak невпинно падали, нові моделі цифрових фотоапаратів не покривали збитків – і 2012 року компанія з понад 100-річною історією стала банкротом.
Усі ці історії насправді об’єднує одне: не завжди те, що нас лякає, обов’язково є поганим. І не завжди те, чого ми не можемо осягнути прямо зараз, не стає мейнстрімом буквально за кілька років. Прогрес складно зупинити. Навіть якщо спочатку деякі ідеї видаються смішними чи надто наївними.
Ілюстрація: rawpixel.com
