Чого намагався досягти художник знищенням картини на аукціоні, і до чого тут мистецтво

---

[ads-pc-2]

На початку жовтня мистецький світ вразив перфоменс від стріт-артиста Бенксі. Його відому картину «Дівчинка з повітряною кулею» продали на аукціоні Sotheby’s у Лондоні за понад мільйон фунтів. Втім одразу після цього картина самознищилася за допомого шредера, який художник заховав в нижній частині рами. Ми поговорили зі знавцем творчості Бексі, колекціонером його робіт та главою Brandler Art Galleries в місті Брентвуд у Великій Британії Джоном Брандлером. Він поділився чому, на його думку, в цьому перфоменсі більше самореклами аніж критики капіталістичної природи ринку витворів мистецтва.

---

Знищення картини «Дівчинка з кулькою» − це геніальний хід з точки зору самопіару.  Думаю Бенксі потрібно було потрапити в світові ЗМІ, і він це зробив. Знищення картини йому нічого не коштувало, адже він сам її створив.

Я не сумніваюся, що працівники аукціону Sotheby’s знали про його план. Це неможливо було б зробити без їхньої допомоги. Його картину представляли останньою, преса відреагувала надзвичайно жваво. Бенксі стверджує, що «Дівчинка з кулькою» мала б бути порізана повністю, мовляв, шредер заклинило. Маю сумніви щодо цього, думаю, що він планував порізати її саме на половину. Якщо давати власну оцінку цьому перфоменсу − то я просто у захваті, і знімаю капелюха, це геніальний хід з точки зору піару.

Роботи Бенксі часто продають на аукціоні, у нього величезна кількість фанатів по всьому світу. Попри це, він вже давно не продавав щось в такому ціновому діапазоні, як «Дівчина з кулькою» (прим. − 1,4 млн доларів)  Востаннє це було аж 8 років тому. Це була картина в колаборації із Деміеном Хьорстом (прим. − Keeping It Spotless, її продали за 1,8 млн доларів). З тих пір йому не вдавалося продавати щось дорожче, звісно його картини зростають в ціні, але вони не можуть подолати цю позначку.

Дивно, що після такого кроку, вартість картини не зросла. Бенксі так і не потрапив у «суперлігу» митців.  Звісно, 1,4 млн доларів − це багато, але це зовсім маленькі гроші для багатих колекціонерів. Вартість картин Моне, Дега, Пікасо, Хьорста стартує з позначки у кілька мільйонів доларів.  При цьому Бенксі − це художник, відомий у всьому світі. Спитайте будь-кого на вулиці, про нього знають всі. І все ж він досі продається, по міркам світу мистецтва, за невеликі гроші, для мене це неймовірно.  

Бенксі зробив свій внесок в процес переміщення вуличного мистецтва у галереї, але варто розуміти, що маркетинг, який стоїть за його роботами ніколи не припинявся.  Все що змінилося на сьогодні − це цифри, вартість робіт зросла. Бенксі ніколи не був збіднілим художником, що живе в гаражі.

Але завдяки Бенксі підпільний арт рух став соціально прийнятним. Малювати на стінах більше не є актом вандалізму. І найбільше цьому посприяли гроші. Бенксі зробив можливим покупку його робіт, не видираючи шматок стіни. Можна просто придбати його витвір, копію зроблену самим художником, і повісити у своїй вітальні. Так стріт-арт «одомашнився». Саме тому я вважаю, що коли малює Бенксі − це стріт-арт, коли хтось інший − це графіті.  

Географічних меж для його робіт нема, Бенксі малювава на стінах в Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, деякі його роботи є в Австралії, тому нема жодних причин не чекати його робіт, наприклад,  у Києві.  На стиль Бенксі вплинув перш усього французький стріт-артист Blek le Rat, його справжнє ім’я Ксавьє Пру. Він почав малювати на вулицях Парижа у 80-их, і його постійно затримувала поліція. Тоді він придумав, що можна приготувати трафарет  заздалегідь, прийти до стіни, швидко замалювати його балончиком, і втекти до того, як приїдуть правоохоронці.  Як розповідав сам Бенксі, одного разу ховаючись від поліції під вагоном поїзду, який він щойно розмальовував, йому прийшла ідея повторити досвід Blek le Rat, і приготувати трафарет.

Анонімність Бенксі − це не лише частина його іміджу, це ще й досить практично для нього, як для стріт-художника. Наприклад, він може без перешкод дослідити стіну перед нанесенням малюнку. Думаю, він не хотів би щоб його впізнавали на вулицях, не хотів би сідати в таксі і чути від водія: «Моя дочка в захваті від вас, залиште їй автограф!», а через 5 хвилин цей клаптик папірця вже на ebay. Він чітко відділяє особисте життя від мистецького.  Якби його справжнє ім’я виплило − це безумовно вплинуло б на сприйняття його мистецтва в цілому.

Дуже багато людей вважають, що Роберт Дель Ная з Massive Attack − це Бенксі. Я думаю, що це справедливе припущення. Роберт також художник, останнє що він робив − це серія постерів для організації Hoping Foundation, що допомагає Палестині.

Всі кошти з продажу постерів пішли на допомогу дітям палестинських біженців. Саме ця тема надзвичайно хвилює Бенксі. Він активно підтримує Палестину (прим. − стріт-артист відкрив на кордоні Ізраїлю та Палестинської автономії готель та сувенірну крамницю, крім того художник зробив кілька малюнків на території Ізраїлю, Палестинської автономії та Сектору Газа ).

Що цікаво, постери Роберта були пронумеровані, але не підписані.  Я припускаю, що це зроблено спеціально − щоб не було можливості порівняти його почерк і почерк Бенксі. Є люди які виходячи з цього судження купили постери Роберта, в надії що колись, він визнає що є Бенксі, і тоді ці роботи феноменально зростуть у ціні.