Пацієнт на ім’я Джокер: чому ми співпереживаємо персонажу-вбивці?
Пацієнт на ім’я Джокер: чому ми співпереживаємо персонажу-вбивці?
Психолог аналізує як саме впливає на глядачів нова екранізація коміксу
[ads-pc-2]
Психологічний трилер Тодда Філліпса б’є рекорди прокату: станом на 13 жовтня фільм зібрав $193,6 млн у Північній Америці і $ 354,7 мільйонів на зарубіжних територіях (сумарно − $ 548,29). Як повідомляє The Hollywood Reporter, це найкращий показник жовтня за всю історію американського бокс-офісу. У серпні на 76-ому Венеціанському кінофестивалі стрічка отримала головну нагороду − «Золотого лева». Виконавцю ролі Джокера, Хоакіну Феніксу, пророкують Оскар за втілення психічно хворого й антисоціального персонажа. Шалена популярність фільму піднімає безліч питань і навіть спричиняє занепокоєння: деякі американські ЗМІ критикують режисера за створення оди радикалізму, яке виправдовується несправедливістю навколо. Чим саме чіпляє глядачів Джокер? Чому нинішнє екранне втілення «більш хворе» ніж усі попередні, та чи були б у нього шанси на реабілітацію? На ці питання спробують дати відповідь у рамках лекція-дискусії «Джокер: Герой? Лиходій? Божевільний?». Напередодні події поспілкувалися на цю тему з одним зі спікерів лекції, психологом Кирилом Зіньковим.
Кирил Зіньков
психолог
Ми звикли до того, що хочемо, аби все було зрозуміло. Щоб світ навколо нас відповідав загальноприйнятим, зрозумілим схемам. Переглядаючи Джокера, ми відчуваємо дискомфорт. Він абсолютно не комфортний персонаж, він сміється тоді, коли сміятися не прийнято. Навіть він це розуміє, але зробити нічого не може.
У фільмі часто звучить фраза «Світ сходить з розуму». Героя б’ють, йому скасовують видачу безкоштовних ліків, його кидають усі і навіть суспільство в особі зміненої соцполітики. Його лишають один на один зі своїм безумством і внутрішнім хаосом.
Людина в депресії накопичує в собі багато подавленої злості й агресії, але атакує передусім себе: «Я не такий, нічого не вийде, у мене немає майбутнього». Уся злість, яку можна було б виразити назовні, накопичується всередині.
Джокер у цьому фільмі до певного моменту постійно стримувався. Ми не знаємо точно завдяки чому. Його могли «тримати» ліки чи якісь зовнішні або внутрішні фактори. Життєві обставини, що фруструють, щоразу заганяють його в глухий кут, тож накопичена агресія починає шукати вихід назовні.
Глядачі цього фільму, які не знайомі з собою, зі своїми емоціями й не розуміють себе, у певний момент починають боятися, що в них ця агресія також є. Крім того, нас лякає той факт, що ми отримуємо деяке задоволення від того, як Джокер «розв’язується». Всі ті з нас, хто накопичують у собі злість і не виражають її, таємно в душі мріють про помсту.
Ми живі люди і легко емоційно приєднуємося до героя фільму (якщо глядач не психопат чи нарцис у важкій формі: такі не відчувають емпатії). Тож передусім немає нічого поганого у співчутті до Артура Флека. Це говорить про вас лише те, що ви людина, здатна співпереживати.
Емпатія щодо персонажа змушує думати «як би я вчинив в цій ситуації». Пізніше, під час перегляду, починаєш узагалі вболівати за Артура, внутрішньо відчуваєш, що насильство виправдане. І коли ловиш себе на цій думці, з жахом усвідомлюєш, кому співпереживаєш.
Спрацьовує соціальне табу − заборона на вбивство. Людина, яка до того ж має проблеми із розумінням себе, може відчути навіть віртуальну співучасть у насильстві, яке здійснює Джокер. Тому що ця історія змушує згадати про власні подавлені імпульси й злість. Надчутливим людям під час перегляду цього фільму раджу усвідомлювати, як саме він впливає, і ділити все наполовину.
Різниця в діагнозах Джокерів
7 видів препаратів, які п’є цей персонаж, говорять нам про те, що Джокер Хоакіна Фенікса значно більше хворий, аніж усі інші екранні і навіть коміксні втілення Джокера. Тут він має виправдання своїх дій. З усіх сторін існує несправедливість, на яку він реагує на основі своєї слабкої психіки. Крім того, він погано розуміє, де реальність, а де вигадка, − це більше притаманне психотичним, аніж психопатичним людям.
Попередні екранні втілення Джокерів є скоріше психопатами. Так само і коміксний Джокер: він не здатен підкорятися правилам, у нього відсутнє відчуття моралі, він маніпулює людьми і вбиває легко, без докорів сумління. Це класичний антисоціальний персонаж.
Джокер Хіта Леджера, або коміксний Джокер, − це психопат, він демонструє злочинну поведінку. Психопатам не призначають ліків для лікування психопатичних рис, це не лікується. В Аркхем його запроторюють скоріше як у в’язницю. Для такого Джокера навколишня дійсність абсурдна, реальність безглузда, і безумець той, хто намагається довести зворотнє.
Така позиція неодноразово зустрічається у філософів, утім різниця між філософами і Джокером в тому, що Джокер йде шляхом злочинів замість звичайного споглядання навколишньої дійсності. Класичний Джокер не є психічно хворим або божевільним, він звичайний психопат. Це характеристика особистості, а не хвороба. Його рішення і вибір цілком усвідомлені й говорять про особливу форму мислення, просякнуту нігілізмом, що знаходить вираження у злочинах.
Джокер Хоакіна Фенікса − жертва. Йому хочеться співпереживати, бо людям притаманна жалість до слабких. Насправді у Джокері ми жаліємо себе. Наприклад, як багато у кожного з нас зібралося неозвучених образ за останній місяць? Коли хтось у транспорті наступив на ногу, коли колега на роботі штовхнув, коли сусід увімкнув музику після 22:00.
Люди зі стійкою психікою не дратуються легко, не фіксують увагу на дрібних подіях. Але психіка Джокера не стабільна, йому складно терпіти удари, самостійно він не здатен на це, лише завдяки вживанню препаратів. Як тільки ліки забирають, у нього починається маніакальний підйом. Зверніть увагу, вбиваючи менеджерів корпорації Вейна в метро, лише двох він застрелив обороняючись, третього він переслідував і стріляв у спину.
Багато хто в цей момент зрозумів його і думками навіть приєднався. Нас спеціально підвели до цього: спершу показали несправедливість, а потім її наслідок. Ми всі любимо приєднуватися до справедливої розплати. На ідеї справедливої розплати побудовані культові бойовики 90-их зі Шварценеггером, Сталлоне, Ван Даммом. Саме це і лякає, межа перетинається всього за одну сцену, коли він убиває не просто заради самозахисту, але й заради власного бажання вбити.
Я не вважаю, що цей фільм здатен спровокувати когось на насильство. Той, хто захоче «чудити», буде «чудити» незалежно від того, побачив «Джокера» чи ні. Натомість, подивившись цю стрічку, ми можемо зрозуміти щось про себе. Джокер не вчить чогось, а змушує відчути. Відчути пригнічену сторону особистості, яку не прийнято обговорювати. Ми всі з цим знайомі, ми всі відчували таке певною мірою. Внутрішній хаос Джокера став зовнішнім через слабкість його психіки. Але хаос у світі існував і до цього. Просто він пропустив цей хаос крізь себе.
Вилікувати Джокера
Чи можлива реабілітація Джокера, як пацієнта, після серії здійснених ним вбивств?
Спершу треба з’ясувати: він вбивав свідомо чи просто мав психотичний зрив і не розумів, що коїть? У фільмі Джокер убиває не будь-кого, а саме своїх кривдників. Показник повної відірваності − це безпричинне цинічне насильство. У випадку із психотичним зривом є сенс лікуватися. Якщо ж людина дієздатна і розуміє, що робить, тоді лікування не має сенсу. Це частина характеру, реабілітація неможлива, оскільки такий пацієнт не бачить нічого поганого у власних діях.
Якщо припустити, що Джокера можна було б вилікувати ще до точки кипіння, тобто серії вбивств, то я передусім радив би шукати підтримки від близької людини. Реабілітація психічно хворого − це завжди атмосфера, яка підтримує. Сили, які дають тобі люди ззовні, трансформуються у внутрішню силу. Мені складно сказати, чи абсолютно точно у Джокера є психоз, – це має визначити психіатр. Якщо так, то підтримка йому потрібна цілодобова. Що більше її в особистому житті, в терапії, на роботі, то краще. Психіка у нього досить слабка, тож щойно з’явиться найменший стрес-фактор, він провалиться у власний гнітючий стан. Люди, подібні до Артура Флека, мають шукати опору в інших, тоді вони матимуть шанс на успішне лікування.
