[ads-pc-2]

Всесвітньо відома творча група Вавилон’13 приїхала цієї неділі в Одесу, аби дізнатися більше про трагічні події другого травня та почути, що скаже місто.

Вавилон’13 – це об’єднання українських кінематографістів, які змінюють світ – точніше, показують його з вражаючою, достеменно впливовою достовірністю. Це документалістика, де важливо не просто дивитися, а бачити. На показі в Одесі гості HUB Вітальні, де проходила зустріч, було продемонстровано 26 фільмів в хронологічній послідовності. Це так званий альманах, який об’єднує події у спільну хроніку, від початку протестів через радикалізацію до трагедії в лютому місяці.

Формування громадської свідомості – ось головне завдання плідного об’єднання небайдужих до стану країни людей. Своєрідна проекція у майбутнє. До речі, відтепер проект мандрує світом, і зараз покази проекту проходять в Нью-Йорку. Частиною роботи Вавилон’13 став проект «Зима, що нас змінила» – цикл документальних фільмів про Євромайдан.

«В якийсь момент розумієш, що ти громадянин цієї країни. Усе, що з’являється на екрані – важливо. Нещодавно я був в Берліні, а люди нічого не знають про ці події. І цей факт варто усвідомлювати. В Одесу ми приїхали, аби зрозуміти настрій міста та об’єктивно передати його глядачам.  Почути люди – це найголовніше для нас. Не нав’язувати позицію», – запевнив одеситів продюсер проекту Денис Воронцов.

Після чотирьох місяців роботи в самому центрі київських подій близько тридцяти талановитих ентузіастів продовжують знімати кіно. Але, як зауважив оператор Юрій Дунай, «Хочеться щоб такого матеріалу було менше. Вавилон’13 – це кіно громадянського протесту, а протест не може тривати вічно».

Цікаво, що розпочався кінопроект з короткого відео: Prologue, записаного 30 листопада 2013-го року. «З надією на те, що українці прокинуться», як кажуть самі члени команди, вони працюють над відео, думають, придивляються, і їздять по українських містах.

Ось що Денис Воронцов розповів про зйомки на сході: «В Донбасі знімати було важко. Я добре знаю тих людей, я там народився. Чому вони інертні? Це територія страху. Вони багато бачили в дев’яності. Там стабільністю називають дивні речі. Але коли ти чуєш, що хоч одна людина мислить – воно того варте. Зараз важливо захищати в першу чергу інформаційний простір. Хоча, звісно, вступати в полеміку… До речі, у них теж є свій майдан. Було 70, після ролику одразу прийшло 300. Ми віримо в те, що робимо. Ми всі українці. І ми хочемо жити в рідній країні».

Після показу мені, як одеситці, згадуються ті дні, коли мене просили бути обережною, і ми зі страхом в очах стискали тремтячі долоні друзів. То було в грудні. А нещодавно ми дзвонили батькам, аби дізнатися, як там травневі… свята? Ні, не свята, а травневі події в Одесі. Ми тепер інакше ставимось до символіки, а те каміння в братських руках десь глибоко у наших душах. Український народ хоч і плаче кров’ю, проте з болем співає гімн. Дивлячись на екран, відчуваєш себе провидцем. Зараз головне – усвідомити, пережити, зберегти людяність та любов – до оточуючих та рідних, до святої для нас землі.