Як споживати творіння митця, якого звинувачують у злочині

---

[ads-pc-2]

4-го та 5-го березня телеканал HBO презентував дві серії документального фільму Leaving Neverland режисера Дена Ріда. У центрі сюжету – історії знайомства Джеймса Сейфчака та Вейда Робсона із Майклом Джексоном. Згідно з розповідями чоловіків, вони зустріли співака в дитинстві та протягом декількох років потерпали від сексуального насильства з його боку.

Документальний фільм викликав бурхливу реакцію суспільства: від шоку до заперечення та звинувачень Сейфчака і Робсона в брехні. Ще під час прем’єри на фестивалі Sundance 2019 фанати вимагали зняти стрічку з програми. Проте фестиваль відмовився, наголосивши, що підтримує незалежний кінематограф та поважає різні точки зору. Спадкоємці Джексона звинуватили канал HBO, що показав фільм, та героїв стрічки в брехні та бажанні наживи. Родина співака подала в суд на канал і вимагає $100 мільйонів компенсації.

Ми не намагаємося розібратися, хто в історії правий. Проте спробуємо зрозуміти, як кожному з нас реагувати на звинувачення, висунуті проти людини, творчість якої має значення. Давайте розберемося, чи можемо (і мусимо) ми розділяти особистість та її творчі здобутки і чому може навчити нас історія з безмежною владою та її зловживанням.

---

Сюжет Leaving Neverland – це чотири години інтерв’ю з двома чоловіками та їхніми рідними. Так ми дізнаємося, що вони ще у віці 7 та 10 років познайомилися з Джексоном за різних обставин. У результаті діти стали «найкращими друзями» для співака: Джексон підтримував їх та їхні сім’ї, запрошував на своє ранчо Neverland, брав у тури та сам не раз був їхнім гостем. Підтвердженням цього, крім самих свідчень героїв, є величезна кількість фотографій та відео хлопців у компанії з Джексоном.

Вони жили в маєтку співака, подорожували світом та ночували разом у готельних номерах. Спочатку – в супроводі батьків, а з часом – без них. Саме тоді, за їхніми словами, Джексон чинив насильство.

За словами глядачів та кінокритиків, Leaving Neverland порушує важливі правила документального сторітелінгу: не висвітлює різні точки зору, не включає інтерв’ю свідків чи родичів Джексона, не заглиблюється в архівні матеріали. Наприклад, співака вже не раз звинувачували у сексуальному насильстві по відношенню до дітей, як це хронологічно описали в британському The Independent.

У результаті ми маємо перші звинувачення у насильстві над дітьми, датовані 1993 роком, і той факт, що в 90-х Джексон і його юристи закрили справу про домагання до Джордана Чендлера сплатою $20 мільйонів його сім’ї.

Колишня покоївка Джексона Бланка Франсіа ще у листопаді 1993 року дала свідчення та виступила на шоу Hard Copy з історією про те, що бачила співака в душі разом з хлопчиками. Проте учасники цих історій не дали свідчення для документального фільму Дена Ріда.

---

У відповідь на критику режисер Ден Рід написав колонку для The Guardian, де зазначив, що стрічка – це не спроба розвінчати «міф» про Майкла Джексона як ідола, а намагання розібратися у природі насильства над дітьми, описати те, як насильнику або педофілу вдається впливати на дитину.

За словами Ріда, цінність стрічки – у тому, що вона дає нам уявлення про психологію дитини та її сприйняття насильства. Так, Сейфчак і Робсон, перебуваючи під впливом співака, відчували свою обраність та любов. Як би це страшно не звучало щодо дітей та дорослого чоловіка. Залякування, турбота та влада – це та комбінація впливу, за словами режисера стрічки, яку використовував Джексон. Крім того, додається страх, сором та факт сімейної довіри Джексону.

---

Це, мабуть, одне з найпоширеніших запитань до жертв сексуального насильства. Не винятком стали і Сейфчак та Робсон. Крім того, у 2005 році Робсон разом з Маколеєм Калкіним дали свідчення на користь невинності співака, коли його звинувачували в домаганні до 13-річного Гевіна Арвізо.

Чому ж знадобилося так багато років, аби розповісти правду? Так, режисер стрічки зазначає, що це важлива складова дослідження психології дитячої поведінки під час сексуального насильства.

По-перше, дорослі не мають сподіватися, що дитина обов’язково розповість про домагання. По-друге, як в історії із Джексоном, хлопці любили співака та прив’язалися до нього. Вони не розуміли, що мають розповісти про те, що з ними відбувається.

Цю дискусію розширила та поглибила Опра Вінфрі в інтерв’ю After Neverland із Сейфчаком, Робсоном та режисером Рідом.

За словами Вінфрі, яка сама пережила сексуальне насилля, діти не вміють та не знають, як розповісти про свій сексуальний досвід. Вони не мають необхідної для цього лексики. Крім того, за словами Опри, дитяче сексуальне насилля варто радше називати «дитячим звабленням» – діти можуть любити свого кривдника та позитивно ставитися до їхніх стосунків.

---

У тому ж випуску Опра зазначила, звертаючись до режисера фільму:

«За чотири години фільму ви змогли проілюструвати все, що я намагалася пояснити за 217 серій [у межах свого шоу Опра випустила 217 сюжетів про сексуальне насильство, – ред.]. Я знаю, що люди в усьому світі будуть обговорювати, чи Майкл Джексон винен, чи брешуть ці два чоловіки. Але для мене цей момент важливіший за Майкла Джексона – це набагато більше, ніж одна людина. Це момент, який дозволяє нам усім побачити суспільну корупцію».

Серед зірок, які підтримують героїв стрічки, є британський режисер-документаліст Луї Теру:

If you can’t see that Michael Jackson was a paedophile after watching @danreed1000 ‘s film you are being wilfully blind. And if you are campaigning against it you are actively colluding in the silencing of victims.

— Louis Theroux (@louistheroux) 7 березня 2019 р.

«Якщо ви не бачите, що Майкл Джексон був педофілом після перегляду фільму @danreed1000, то ви сліпі. І якщо ви виступаєте проти фільму, то сприяєте тому, щоб жертви насильства мовчали».

Відреагувала й австралійська співачка Sia:

Dear Wade and James, I believe you and I love you. Keep going #AfterNeverland @StinsonHunter #leavingneverland

— sia (@Sia) 6 березня 2019 р.

«Дорогі Вейд та Джеймс, я вірю вам та люблю вас. Не зупиняйтеся».

Висловила свою думку та підтримку героям акторка та активістка Роуз Макгоун:

The survivors are brave. .@Oprah is brave. The documentarians are brave. This is what brave is folks, standing against the grain, going against the norm, rocking the boat because sometimes it needs to be rocked. It is hard to hear truth, but that’s what growing pains are. #Brave https://t.co/luV8wiImAp

— rose mcgowan (@rosemcgowan) 3 березня 2019 р.

«Жертви – хоробрі люди. @Oprah – хоробра. Документалісти – сміливі люди. Це те, що означає бути сміливою людиною, яка йде проти течії, суспільних норм та розхитує човен, тому що щось таки має бути розхитано. Важко почути істину, але це саме те, що змушує зростати. #Brave»

Короткий твіт від ведучої Еллен Дедженерес, який викликав коментарі родичів Джексона:

I’m watching @Oprah interview James Safechuck and Wade Robson from #LeavingNeverland on @OWNTV. I hope everyone watches this. #AfterNeverland

— Ellen DeGeneres (@TheEllenShow) 5 березня 2019 р.

«Я дивлюся інтерв’ю @Oprah з Джеймсом Сейфчаком та Уейдом Робсоном про #LeavingNeverland на @OWNTV. Я сподіваюся, що всі це дивляться. #AfterNeverland».

Публічно підтримали Джексона переважно представники його родини. Племінник виконавця написав у твіттері:

You are right. I’ve been around my uncle only thousands and thousands of hours. And since my uncle is not here to defend himself, the credibility of the accusers matter. And Wade and James have none. https://t.co/fF0OgYXUBz

— Taj Jackson (@tajjackson3) 4 березня 2019 р.

«… я всього лише провів поруч із своїм дядьком тисячі й тисячі годин. І через те що його вже немає і він не може захистити себе, рівень довіри до обвинувачів має значення. А Вейд І Джеймс довіри не мають».

Актор та співак Аарон Картер, який був знайомий із Джексоном, в інтерв’ю виданню TMZ, звертаючись до героїв фільму Leaving Neverland, заявив таке:

«Ви дорослі люди! Так чому ж, коли Майкл був живий, ви обожнювали і підтримували його, давали свідчення під присягою? Коли ж він помер, ви чомусь відразу вирішили нагадати про себе і згадати старі образи! Однак єдине, що ви робите зараз, − це топчетеся по доброму імені та на могилі легенди!».

Про виконавця під час нещодавнього концерту під назвою «Sunday Service» згадав також Каньє Вест, давній прихильник Джексона. Звертаючись до фанатів у перерві між піснями, він сказав:

«…Вони просто покажуть документальний фільм про Джексона. Я не думав, що говоритиму про це, але якщо вони хочуть знищити одного митця, то давайте тоді вже і Да Вінчі винесемо з Лувру, давайте нищити все мистецтво».

---

Отже, ми маємо прецедент – звинувачення поп-ідола у злочині, який неможливо зрозуміти чи пробачити. Винний він чи ні – відповісти за себе він вже не зможе. Але кожен з нас, слухачів та фанів, стоїть перед вибором: відокремити пісні від людини й далі обожнювати танці в Thriller чи викинути його зі свого музичного простору. Ми спробували розібратися з експертами, чи потрібно (і в яких випадках) розділяти творчість виконавців та їхню особистість.

Олександр Варениця, засновник агенції «Много Воды» та однойменного Telegram-каналу, коментує:

«В історії з Майклом Джексоном бентежить, що це публічне лінчування людини, якої вже немає. Якщо в цій історії і варто було відновити справедливість, потрібно було робити це раніше.

Якщо ви спочатку приймаєте складну, суперечливу природу будь-якої людини, то з легкістю зможете відокремити прекрасний талант від жахливих вчинків артиста і продовжите слухати його музику із задоволенням. Я думаю, це моральний вибір кожного. Крім того, довіряйте фактам, але перевіряйте їх. Якщо в цьому світі щось відбувається, то це комусь потрібно».

---

Максим Комлєв, журналіст онлайн-видання про музику «СЛУХ», додає:

«Відмовлятися від творчості чи ні – це вже особистий вибір кожного. Для початку потрібно переконатися, що людина дійсно зробила щось жахливе. Якщо брати фільм про Майкла Джексона, то його герої не наводять жодних доказів на користь своїх слів. Звичайно, складно уявити, що HBO випустили би свідомо фейковий матеріал. Як би по-блюзнірськи це не звучало, але добре, що Джексон помер задовго до виходу фільму. Правду про нього ми так і не дізнаємося.

Судячи з того, що я бачу зараз, індустрія реагує на скандал максимально радикально. Більшість радіостанцій прибирають музику Джексона зі своєї ротації. Не думаю, що вони цього хочуть, це радше вимушений крок, аби не створити собі проблеми. Те ж саме відбувається з матеріалом R.Kelly. Щоправда, я не пам’ятаю, щоб подібне відбувалося по відношенню до групи Lostprophets. У 2013 році її вокаліста Ієна Уоткінса відправили до в’язниці на 29 років за злочини подібного характеру».

Що про важливість розмежування виконавця та особистості може сказати культурологія – запитали в експертки.  

Вікторія Мироненко, кандидатка мистецтвознавства (PhD) та доцентка кафедри кінотелеоператорства Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, коментує:

«Не може бути творчості без особистості. Якщо творчість не є відображенням особистості художника, вона є штучно вибудованою стратегією, там не буде ані правди, ані відвертості. І глядач\слухач\читач це відчує.

Талант (якщо він справжній) – це взагалі тягар. Жити таким людям не надто легко. Крім того, значна кількість геніїв – це, чесно кажучи, неприємні люди з жахливим характером. Цьому є безліч доказів в історії культури, що залишилися, наприклад, в листах та мемуарах. Це жахливі речі від принизливої зради дружинам та відверто сексистських переконань до стійкої ненависті й доносів на колег. Звісно, ці факти приховувались, але з часом все одно ставали відомими.

Абсолютно безглуздими є намагання викреслити геніальне ім’я з культурної пам’яті через жахливі вчинки. Це симптом істеричного, погано освіченого  та недорозвиненого соціуму. Якщо говорити про скандальний фільм Leaving Neverland, на мій погляд, жахливим є не так факт розбещення неповнолітніх відомою людиною, як нестерпно довга розповідь одного з героїв з усіма інтимними подробицями. Таке «обсмоктування» подробиць – нездоровий симптом, що характеризує суспільство».

А як щодо моральної точки зору? З цього приводу психологиня та гештальт-терапевтка Анна Ленчовська додає:

«Є люди, які не слухають Вагнера, інші ж вважають його генієм. Можливо, наше ставлення до виконавців залежить від рівня нашої емпатії до жертви та власного травматичного досвіду. Якщо ми переймаємося чужим болем, уявляємо той травматичний досвід, навряд чи ми зможемо потім спокійно слухати музику та забути про злочини творця.

Сьогодні ми живемо в медіасвіті: для нашого мозку мінімізується різниця між тим, який досвід ми пережили самі, а який – побачили в кіно чи прочитали у Facebook. Ці емоційні тригери створюють стійку прив’язку образу співака як негативного персонажа. Це часто використовують в політиці.

У подібних ситуаціях відповідальному слухачеві не варто пропускати етап рефлексії та аналізу. Що для вас важливо, які цінності ви маєте в житті? Якщо для вас особистість творця – це важливо (і крім того, важливими є права інших людей) – тоді вам варто відмовитися від творчості цього артиста. Інакше є загроза того, що кожного разу ви будете відчувати сильний когнітивний дисонанс.

Не забувайте аналізувати ситуацію та розуміти, що саме вчинив виконавець. Не генералізуйте та порівнюйте, інакше є загроза втратити розуміння правди. Наприклад, крадіжка та згвалтування – це дуже різні злочини.

Мабуть, такі ситуації з розчаруванням в ідолах є важливим етапом дорослішання. Це момент, коли ми усвідомлюємо недосконалу природу людини. І варто не забувати, що це не применшує злочину людини, проте готує нас до того, що погані вчинки – навколо нас».