[ads-pc-2]

Сьогодні на моєму столі – книга із цікавою історією не лише тому, що це розповідь про комерційний успіх вихідця з України, але й через те, за яких обставин ця книга потрапила до моєї бібліотеки.

Йдеться про книгу Михайла Слабошпицького “Українець, який відмовився бути бідним” – біографічну розповідь про українця Петра Яцика, котрий, потрапивши в еміграцію до Канади в середині ХХ століття, зумів стати не лише мільйонером за рахунок цілком чесного ведення бізнесу, але й увійшов до числа меценатів, котрі чи не найбільше зробили для розвитку науки та культури, історії та друкованого українського слова в північноамериканській еміграції.

Книга видана була 1994 року у київському видавництві “Рада”; але дізнатись про її існування і навіть отримати безпосередньо із рук того, про кого цю книгу написано, мені пощастило значно пізніше: сталося це весною 2001 року у Києві. Справа в тому, що саме 2000-2001 рр. проводився в декілька етапів перший Всеукраїнський конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Серед нагород для переможців того конкурсу була і ця історія українця у Канаді, котрий досяг успіху виключно завдяки власній наполегливості, кмітливості та порядності.

Чим же ця книга і досі цікава? Насамперед – це приклад і історія звичайної людини, котра через “радісні” перспективи радянського панування змушена була покинути рідні краї та податись в чужоземну заокеанську далину, і при цьому змогла досягти не лише стійкого економічного становища, але й стала допомагати іншим людям протягом усього свого життя. По-друге, в ній – навіть в наведених думках, цитатах та поглядах Петра Яцика – ідеалізм та прагнення порядку, правильності, системності межують із здоровим прагматизмом, із розумінням того, що праця, наполегливість та порядність лише і є запорукою справжнього багатства людського – не лише матеріального, але й духовного, цілісності людської натури та спроможності людської побудувати щось тривке, справжнє, гідне.

Чимало цитат із книги гідні того, аби пригадувати їх собі не раз: адже вони – про порядність у бізнесі, про відповідальність, про вміння не балакати, а робити конкретні справи, про суспільство, натуру та цілі людські. Щоправда, деяка критичність і автора, і самого героя до українських історичних коренів та особливостей ментальності в світлі сучасних подій в Україні видаються мені надто максималістичною. Але зрештою той максималізм та нищівна критика так званої “української традиційної ментальності” були зумовлені і непростим періодом, в котрий було написано книгу (середина 90-х ХХ століття – пора суцільного “розвалу” та не менших сподівань та ідеалістичних прагнень до збагачення, це й відбито в заголовку книги, хоча думається мені, тут радше про відмову бути бідним духом та прагненнями, аніж про відмову бути бідним в матеріальному плані).

Шкода, що конкурс за кілька років поступово поглинуло забуття; про постать Петра Яцика перестали згадувати ЗМІ; починання, які канадська діаспора – не лише щодо мови, літератури, культури, стимулювання і заохочення молодих науковців, лінгвістів, філологів, істориків, культурологів – принесла в Україну, змолов політичний “молох” нескінченних виборів та байдужості чиновників від культури. Залишилась лише пожовкла книжечка у тонкій обкладинці.

Вже дописавши цього поста, зазирнув у Google – і був приємно здивований тим, що “Буквоїд” пропонує третє, доповнене видання цієї книги, вже 2011 року. Отже, не забули, інтерес до книги досі є.

«Якби я був президентом України, то подарував би такому чоловікові, як Петро Яцик, гігантський український завод з тих, що їх недолуга наша влада довела до цілковитої руїни, тоді такий завод відродився б з попелу, як птиця Фенікс, і став би славою України», – писав захоплений особою П. Яцика Павло Загребельний. А Дмитро Павличко наголошував: «Яцик повстає проти духовного догматизму, інтелектуального лінивства, хутірної філософії своїх земляків». Юрій Щербак же підкреслював: «Петро Яцик був однією з найнезалежніших особистостей, які я зустрічав у своєму житті».

Вперше матеріал було надруковано у серпні 2012-го в блозі 5Books.