[ads-pc-2]

Пару років тому, коли я прочитав “Культ”, в мене було велике бажання побачити / почути наживо автора цієї книжки (знайомство з творчістю Любка Дереша в мене почалося саме з “Культа”, а не з “Поклоніння ящірці” чи інших його творів). Сьогодні понеділок починається у мене з реалізації цієї невеличкої мрії; а для вас – із цікавої розмови з Любком Дерешом. До речі, всі питання до письменника ми збирали на своїх сторінках в соціальних мережах; тому запитували лише те, що цікавить саме вас, постійних та нових читачів Inspired.

– Доброго дня, Любку. Насамперед дякую за згоду поспілкуватись із нашими читачами. Одне з перших запитань, яке їх цікавить: чи реально заробляти на написанні книжок?

– Це реальність, яка вимагає певного усвідомлення. Зокрема, треба зрозуміти: якщо ти хочеш заробляти на книгах, то писання має стати для тебе твоєю професією. Це означає – повністю віддати себе цьому. Для мене прикладом найуспішнішого (після Андрія Куркова, звісно) в плані продуктивності є письменник Андрій Кокотюха. Він силою старання і наполегливості здобув титул найпродуктивнішого літератора України. Дехто дивиться на Кокотюху з погордою, однак, я гадаю, треба памʼятати заповідь польського письменника Яна Парандовського: є літератор, і є Автор. І якщо титул Автора дається за особливі заслуги, то літератором бути не соромно нікому – це професія, така ж, як професія лікаря, вчителя чи інженера.

– Що надихає на написання нових книг, і взагалі чим (чи ким) надихається Любко Дереш по життю для здійснення своїх планів та цілей?

– Натхнення мусить стати невідʼємною частиною життя письменника – не просто раптовим сплеском. Його треба культивувати, приваблювати. Натхнення – це одна з високих форм розкоші, глибокого внутрішнього задоволення. Щоби воно прийшло, для нього потрібно приготувати плацдарм. Це означає, що з життя потрібно викинути багато зайвих речей, які відволікають. Це означає режим дня, режим роботи, режим відпочинку. Я не вірю в стратегію криголама – коли письменник іде «грудьми на амбразуру»: всі ці вечірки, доступні жінки, алкоголь, наркотики, все це дає тільки тимчасове розвʼязання проблем, і, в кінцевому результаті, це робота на зношення. Якщо письменник приймає на себе відповідальність за свою діяльність, він розуміє, що такі «вихлопи» світського життя потрібно звести до мінімуму. Спокій – ключове слово для письменника. Багато хто вважає, що письменник і спокій – це речі несумісні, що потрібно заплутати своє життя у тугий клубок і черпати натхнення з того болю і драми, однак я пересвідчився, що спокійний, врівноважений триб життя може дати значно більшу, глибшу інтенсивність переживань, ніж така спонтанність. Спонтанність, аби вона чогось вартувала, ще потрібно заслужити.

– Яких авторів читаєте? Як відпочиваєте?

– Читаю авторів, яких мені радять колеги – письменники або видавці. Зараз читаю серію Нобелівських лауреатів, видану видавництвом «Фоліо»: Дж. М. Кутзее, М. В. Льйоса. Остання книга, яка на мене справила сильне враження, це роман Дж. Франзена «Свобода». Власне, читання – одна з форм відпочинку для мене. Також люблю готувати. Це найкращий спосіб відпочити після інтелектуальної роботи для мене.

– Чи подобається самому автору книга “Голова Якова. Алхімічна комедія” і чи раптом не було побоювань стосовно можливої неадекватної реакції читача на доволі комерційний зв’язок її змісту із подіями Євро-2012?

– Це книга, без якої я б не зрушився з «мертвої точки» у житті й творчості. Щодо комерційного зв’язку з Євро-2012, я думаю, його з головою виправдовує геть некомерційний характер самого твору, адже головна тема роману – це подолання соліпсизму. Я відчував себе зобов’язаним перед читачами, котрих я сам довго вів у юмівські, беркліївські та інші пєлєвінські закапелки, що мусив врешті вилити відро холодної води на тих, кого моя «проповідь» якимось чином причарувала.

– Любкo, яку книгу (зі всіх власноручно написаних) Ви вважаєте найгіршою / найкращою? Яка Вам найменше подобається, а яка – найбільше?

– Найменше мені подобається «Голова Якова», бо доводиться так багато пояснювати того, що я мав у цій книзі на увазі, мрію про день, коли ця книга раптом стане зрозумілою, вірю в чудо, так би мовити. Найвдалішою вважаю «Поклоніння ящірці», позаяк маю найменше клопотів з нею – вона живе собі своїм життям і самостійно знаходить дорогу до сердець читачів.

– Питання від нашої читачки Даші Хольман: “Як Ви витримуєте стільки років без зіркової хвороби? Більшість на Вашому місці вже б задерла носа до неба, а Любко Дереш такий, як ніби живе у сусідньому будинку :)”

– Попри те, що підхід НЛП мені не близький, одна фраза Річарда Бендлера сподобалась: «Якщо ваш пацієнт розмовляє з розеткою, але у всьому іншому веде себе як здорова людина, просто переконайте його тримати свою пристрасть у таємниці». Я думаю, з Любком Дерешом щось схоже.

– Які шляхи подальшого розвитку української літератури бачите / прогнозуєте?

– Треба розуміти, що єдиний напрямок, куди може і має розвиватися українська література – це рух назовні, за межі країни. Аби цей рух був можливий, сучасні молоді письменники повинні зрозуміти, що світові українська література буде цікавою тоді, коли вона торкатиметься загальнолюдських, глобальних тем: пошуку примирення між культурами, дослідження витоків насильства і причин деградації у сучасному суспільстві, глибоке осмислення існуючої глобальної цивілізаційної кризи і т.д. Я бачу ряд цікавих молодих письменників, які вже зараз є досить відомими: це Андрій Любка, Софія Андрухович, Максим Кідрук, Грицько Семенчук, Павло Коробчук, Богдан-Олег Горобчук, Олег Коцарев, Тарас Антипович. Є також літератори, які, як мені здається, ще прозвучать в українській літературі: це Олег Шинкарчук, Христя Венгринюк, Олеся Мамчич, Валентина Вздульська. Є інші імена, яких я не згадав тут – про них варто дізнатися з огляду, зробленого Іриною Славінською (цей і ось цей). Саме ці люди, на мою думку, визначатимуть обличчя української літератури найближчі 10 років.

– Коли українським читачам чекати на Вашу нову книжку?

– Сподіваюся завершити роботу над нею навесні. Подальша її доля сильно залежатиме від видавців. Покладаймо, що видавці будуть зацікавлені мати її до осіннього Львівського форуму.

В публікації використано світлини зі сторінки ВКонтакті “Любко Дереш: Клуб Читачів”