10 цитат з нової збірки есеїв Тараса Прохаська «Так, але …»
10 цитат з нової збірки есеїв Тараса Прохаська «Так, але …»
34 тексти в книзі про спогади і спостереження
[ads-pc-2]
Про родину, спогади, поняття німої любові та довгі споглядання міста з висоти. Публікуємо 10 цитат з поки неопублікованої збірки есеїв Тараса Прохаська «Так, але…» видавництва «Меридіан Черновіц», яка буде презентована 7 вересня в межах фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ.
1.
Коли світло є самим часом, то вода, розподілена в опадах, – його мірилом. Що простіше життя у певному регіоні, то визначенішим є графік опадів. Життя просте там, де є сезон дощів. Або там, де дощ так чи інакше є щодня.
2.
Один з моїх прадідів написав книжку, особливою принадою якої є епіграфи-цитати до кожного розділу. Мені ще з дитинства найбільше подобалися два: «без різноманітності нема приємності» і «кожен має свою методу».
3.
У кіні про Штірліца є файний момент, коли генерал Мюллер, відкрившись перед Штірліцом, який, навпаки, залишився зашифрованим, каже: у наш час не можна вірити нікому, навіть собі… мені можна. Адже проблема довіри саме у цьому полягає: сумніватися у власному знанні, сумніватися у знанні себе, а тому потребувати того, хто б міг пояснити не так те, що відбувається у світі, і навіть не закономірності його сприйняття, як те, що відбувається зі мною, який я і чого мені потрібно.
4.
Все любе зникає, щось прийнятне оновлюється. Борючись за щось, воюєш проти когось. Старий світ все більше віддаляється і перестає бути життєво необхідним. Знову, як якийсь консервативний черв, шукаєш решток, у яких почуваєшся сродно. Намагаючись примиритися із загальними законами еволюції.
5.
Просторова уява – це талант, який є доволі рідкісним. Тому так важливо зміщувати візир. Висота – найкращий спосіб розширення рамки. Навіть тоді, коли йдеться про кілька метрів, про кількадесят сантиметрів. Їдучи у високому автобусі, переживаєш ландшафти, недосяжні із седана. Своє місто я по-справжньому охопив аж тоді, коли до тисяч проходів усіма закапелками, накладань їх на мапи і макети, вилізання на найвищі дахи і вежі додався годинний політ на спортивному літачку.
6.
Чи то через тих, хто мене виховував, чи через власні фонетичні вади, але я не можу вимовити слова «балкон», вимовити з твердим «л», навіть із київськими українськомовними бандитами не вдавалося сказати інакше, тільки «балькон», як і «лямпа», може, саме тому співжиття з бальконами було таким любовним і лагідним, може, тому усі балькони такі привітні, бо їм треба цього м’якого «л».
7.
Мало хто здатний жити настільки усвідомлено, щоб раціонально підтримувати чистоту у всіх відношеннях. Здається, що чистолюбство взагалі тримається не на тому, чого хочеш досягнути, а на тому, чого не можеш витримати. Тобто на страхові чогось, що тебе тривожить. Тим часом занечищеності, яка не межує з фобією, можеш навіть не зауважувати.
8.
Починаючи від народження у пологовому будинку, легша або гостріша в’язнична атмосфера супроводжує наших людей впродовж цілого життя. Дитячі садочки, школи, лікарні, поліклініки, бюрократичні установи, армія, залізниця, суди, міліція-поліція, комунальні служби, морг і цвинтар – все побудоване за законами, в яких головним принципом є презумпція винуватості. У кожному разі ти вже винен, щойно переступаєш поріг будь-якої із цих установ.
9.
Оскільки ми живемо у мові, то саме там потрібно, можна, варто шукати щастя. Бо саме там воно і є. Тож тільки перебуваючи у мові, його можливо переживати. А єдиною одиницею, в якій перебуває буття, є речення. Речення роблять зі світу буття, яке і є щастям. Життя речень виконує у бутті таку саму функцію, як обмін речовин, метаболізм в існуванні органічної матерії. Для якісного буття необхідний налагоджений реченнєвий обмін. Маючи доступ до атомів-слів, ми можемо поглинати світ у вигляді сполук-речень. Ми ж їх можемо розщеплювати, перетворюючи на ріст. І ми їх мусимо синтезувати самі.
10.
Легко любити того, хто добре, мудро, потрібно, доречно, помічно говорить. Тяжче любити немову.
