10 цитат з книги Олега Сенцова «Маркетер»
10 цитат з книги Олега Сенцова «Маркетер»
Автобіографічна проза, написана в російській колонії
[ads-pc-2]
Про дитячі надії, перших друзів, про любов, що не сталася, і про ту, що сталася, про перші душевні трансформації та розуміння, «що треба жити так, щоб будь-якій людині ти міг подивитися в очі». Inspired публікує 10 цитат із поки невиданої біографічної збірки прози Олега Сенцова, яку автор написав у російській колонії. Книга виходить у «Видавництві Старого Лева» спільними зусиллями з Українським ПЕН та за допомоги Анастасії Чорної, кастинг-директорки фільмів Олега Сенцова. «Маркетера» вперше представлять на Форумі Видавців, що пройде у Львові 18-22 вересня.
1.
Він добре пам’ятав вираз обличчя завуча своєї школи, який одного разу в автобусі поставив дванадцятирічному хлопчикові стандартне запитання дорослого до дитини: «Ким хочеш стати, коли виростеш?» «Економістом», − не замислюючись, відповів той. Дорослий трохи здивувався, та все ж кивнув задоволено, мабуть, подумавши: «Серйозний хлопчик». «Хочеш працювати у плановій економіці?» − продовжив схвально запитувати. «Ні. Я думаю, що до того часу в нас уже буде ринкова», − відповів хлопчина. Завуч тоді не сумнівався, що дитину везуть на прийом до психіатра.
2.
Механічна помилка. Трошки поспішив − і відповідь не зійшлася. Він дивився на маленьку помітку червоною ручкою. Мінус виправлений на плюс і виправлена підсумкова відповідь. Екзаменатор, який перевіряв це завдання, мабуть, і сам здивувався такій дурній помилці, але навряд чи над нею заплакав. А йому тієї миті хотілося. Та він не став лити сльози. Хоча це був кінець. Це як повернутися додому після довгої дороги − й розбитися на смерть на ґанку, не встигнувши переступити поріг, за яким тебе жде на вечерю вся родина.
3.
Найпопулярніше запитання серед них того дня стосувалося назви майбутнього фаху, опануванню якого вони збиралися присвятити найближчі п’ять років. Ніхто з них не знав, як він правильно називається. З паралельними групами все було зрозуміло: «Економіка» випускала економістів, «Менеджмент» − менеджерів. А от кого все-таки виробляв «Маркетинг»? Версій було безліч, і найсмішніша − «маркетéр». На ній вони й зупинилися.
4.
Більшість із них залишилася жити в цьому невеликому місті, хтось виїхав. Вони зустрічаються випадково на вулиці або бачаться у справах, − студентським зв’язкам можна вірити, бо справжні друзі з’являються раніше, ніж з’являються гроші. Іноді вони навіть влаштовують ці зустрічі одногрупників, від яких віє мертвечиною. Там вони сміються й жартують, згадують старі часи й діляться своїми новинами. Все ніби так само, як і раніше, але все − не так. Це наче натягати стару молодіжну футболку на своє директорське пузо: ніби й налазить, але з тріском, і вигляд має безглуздий. Минулого не повернути. Про нього навіть згадувати не варто. Щоб не жалкувати
5.
Літо − спекотна, але коротка пора, яку він хотів проводити з користю. Він більше не міг собі дозволити стояти на місці. Він не хотів перетворитися на того сорокарічного дядька, який кожне літо проживає заново. Він хотів чогось нового, інакшого, − а цей піонертабір у нього вже був. Але все це буде ще нескоро, а поки він стояв і дивився, як палає вогнище.
6.
Попереду в нього буде ще багато чужих квартир. Хороших і не дуже. Він їх усі називав домом, бо жив у них. Лише через багато років зрозумів, що дім у нього всетаки був один. Там, де він уже давно не живе. У далекому селі, де народився й виріс. Де була його кімната, яку він пам’ятає до найменших дрібниць. Письмовий стіл і два стільці, низька скрипуча шафка, на якій стояв магнітофон, а пластинки й касети жили всередині. Тверде ліжко, для якого він сам зробив щит − щоб виправляти поставу. Килим над ним: під тим килимом спала ще його старша сестра, потім він, а згодом − його племінник.
7.
Що залишиться зараз, якщо його зіб’є машина, коли він вийде за ворота? Він не знав. А те, що спадало на думку, не тішило. Йому скоро тридцять, а розповісти, і тим більше − залишити по собі, нічого. Майже половина життя за плечима, а він заблукав. Думав увесь час, що кудись іде, а в кращому разі − топтався на місці або ходив по колу. Думки були невеселі. Добре ще, що вода в крані була холодною, − це трохи відволікало.
8.
Йому хотілося просто бути поряд із нею. Нехай так, нехай лише під її вікном. Він точно знав, що вона десь там, спокійно спить, − а він тут, поруч. І він дочекається світанку. Дочекається світла в її вікні. Побажає їй доброго ранку. Мовчки, подумки. І хтозна, може, вона подивиться тієї миті у вікно, побачить його − й усе зрозуміє.
9.
«Все, мені час іти», − сказав він, і вона глянула на нього як уперше чи востаннє. Очі були сухі в обох. Любов, яка не зачепила нікого. Ліда глянула на годинник. «На лекцію я вже запізнилася… Куди ж мені піти?» − і вона подивилася на нього ще раз. «Ти побудеш зі мною до другої пари?» Але чари вже не діяли. Він сказав два слова: «Ні» і «Прощавай» − і пішов геть тротуаром. Обертатися він не любив. Ліда зиркнула ще раз, котра година, ніби це могло щось змінити, але так, мабуть, і не вирішила, куди ж їй тепер іти.
10.
Він не хотів би ще коли-небудь зустріти цю людину. Йому нічого буде сказати йому, зустрівшись, й чим подивитися в очі. Про те, що треба жити так, щоб будь-якій людині ти міг подивитися в очі, він зрозуміє лише потім.
