10 цитат з роману Педро Ленца «Кіпер – це я»
10 цитат з роману Педро Ленца «Кіпер – це я»
«Якщо позаду краще, ніж попереду, я ліпше дивитимусь назад».
[ads-pc-2]
Inspired спільно із «Видавництвом 21» пропонує підбірку цитат з книги Педро Ленца «Кіпер − це я».
Педро Ленц – швейцарський поет, прозаїк, драматург, журналіст. Колумніст кількох швейцарських газет, серед яких «Neue Zürcher Zeitung» і «WOZ Die Wochenzeitung». Також пише тексти для швейцарського радіо і театру.
«Кіпер − це я»− пронизливий роман швейцарського сучасника Педро Ленца, знаного нам насамперед із Жаданових перекладів його лірики. Це своєрідна сучасна історія виховання почуттів, поетичне свідоцтво з глибокої швейцарської провінції 70–80 рр. про вимоги дорослішання і його нездійсненність. Розповідь про вірність і зраду, відданість і залежність, прив’язаність і зловживання. М’який і вразливий, прив’язаний до місця і спогадів, головний протагоніст Кіпер відчайдушно намагається пристосуватися до змін, які йому анітрохи не до вподоби.
Роман Педро Ленца екранізувала Сабіна Бос (2014). Цей фільм переміг у семи номінаціях Swiss Film Awards – 2014.
1.
Подивись на мене. Я – Кіпер, я той, хто починає все спочатку. Коли побачиш, як я заходжу в «Мезон», просто подумай: Ага, він шукає роботу і прийшов почитати Анцайґер. То вже не колишній Кіпер. Він змінився. Він – Павло перед Дамаском. Він упав з коня, і йому відкрилися очі.
2.
Сам не знаю чому, але єдиний, з ким сьогодні ще можна поважно поговорити про ті часи – це Улі. Інші або давним-давно звалили звідси, або не можуть нічого пригадати, бо не хочуть мати пам’яті! Бо весь цей проклятий сьогоднішній світ не має пам’яті. Успіх і пам’ять – речі несумісні. І ніхто не хоче нічого пам’ятати, бо всі ці оптимісти, і візіонери, і тітки в телевізорі, й недоумкуваті дядечки-фірмачі в журналах, і взагалі всі вони разом твердять водно: треба дивитися вперед. Ти зламав їй ногу? – Нічого страшного, тільки вперед! Ти втратив працю? – Нічого страшного, тільки вперед! Ти збанкрутів? – Нічого страшного, тільки вперед! У тебе рак? – Тільки вперед!
Сорі, а куди саме? Куди дивитися, коли відчуваєш, що йдеш на дно? Зав’язуйте нарешті з цією маячнею! Якщо позаду краще, ніж попереду, я ліпше дивитимусь назад.
3.
Кілька наступних годин я був якийсь такий дивно накручений, ніби це я успадкував дім в Іспанії. Уявив собі, як би це було, ось ми собі там сидимо, приємне тепло, в такому білому лляному костюмі, що завжди пропускає досить повітря, на голові гарна панама, а в руці склянка сухого шері й кілька оливок, і в цих вигідних плетених кріслах, які іноді бачиш у тих каталогах нерухомості, коли показують літній будинок якогось багатія. Отак просто сидіти в такому плетеному кріслі, в тіні на веранді, без поспіху. Просто бути там, і щоб було тепло, і дивитися, як сонце креслить свою дугу, і більш нічого. Чорт забирай, ото було б!
4.
Слабак ти, Кіпере, казав я собі. Чому ж ти запропонував Реґулі власне ліжко і відразу сказав, що спиш у вітальні? Міг би й почекати з розподілом спальних місць. Бо ще подумає, ніби в тебе проблеми з жінками. Хоча якщо вона справді так вважає, то не так вже й помиляється. В мене справді є проблема – з нею.
5.
На такому самонадувному матраці ви будете спати без проблем навіть на висоті 2000 метрів. Це найкраще, що є на даний час. Кажу ж, 2000 метрів, гарантовано. Самонадувний, з двостороннім, активним термопокриттям, однак дуже легкий і компактний. До 2000 метрів у вас гарантовано не буде проблем.
Як же так, ти, недоумку? Якщо я навіть тут, на рівнині, не можу заснути. Мені що, просто зараз подзвонити тобі і спитати, що ти там тоді варнякав про гарантований сон на твоєму суперматраці, і чи не хочеш проспівати мені колискову своїм йодлем, ти, спорттоварівець смердючий.
6.
Потім мені ще пригадалося, як у дитинстві, коли не міг заснути, я заповзав у ліжко до батьків, просто клався посередині й уявляв собі, що я маленьке ведмежатко, а вони великі ведмеді, і що в нас тепер зимова сплячка, і що все добре, і так далі, аж провалювався у сон, і мені більше вже нічого не треба було уявляти. То була техніка, яку я в дитинстві повністю опанував – уявляти собі щось гарне. Не знаю, як і чому розучився.
7.
Але пам’ятай: якщо хочеш у той дім, потрібна машина. Без машини можеш забути.
У мене вже нема.
Але вона тобі потрібна, якщо хочеш туди, повір. Там не так, як тут, що скрізь доберешся громадським.
То я можу туди поїхати?
Поговоримо завтра, о восьмій, в іспанця.
Записано. Дякую, Штофере.
Виспися, Кіпере, тобі не завадить, звучиш не оптимально.
Зате ти, ти звучиш дуже добре. Тримайся, старий.
8.
Хіба це аж так важливо? Тобто невже це важливо – говорити про те, що я тебе колись розлюблю? Наразі я тебе люблю. Ось що важливо
9.
Наступного дня я не пішов на роботу. Коли ти такий щасливий, як я того ранку, не можеш просто так взяти і піти на роботу, ніби нічого не сталося; це питання самоповаги. Отож я, не попередивши, прогуляв.
10.
Реґула і справді не сердилася, анітрішечки, хоча вже у дверях мала помітити, в якому я стані. Та що тут поробиш? Коли двоє у відпустці й в одного вже коньячок у чаї, то є кілька можливостей: можеш злоститися, що насправді нікому нічого не дає, можеш подбати, аби швиденько досягти тієї ж висоти над рівнем моря, аби обоє опинилися в одному фільмі, або можеш собі сказати: що ж, він це він, а я це я, і завтра знову буде день.
