[ads-pc-2]

Вчора ми отримали анонімного листа від нашого читача, який побажав залишитись невідомим. У короткому листуванні, яке ми вирішили опублікувати, він розповів нам, що його звати Арсен, йому 21 рік, і він проживає в одному з обласних центрів України. Він – відкритий гей, який не є прихильником маршів на зразок того, що відбувся у Києві в суботу, але, тим не менш, доказує, що ЛГБТ-діяльність не змінила ще жодної людини на світі. Про те, як це – бути геєм в Україні, читайте в його історії.

Як я усвідомив те, ким я є

Насправді усвідомлення того, що ти інакший, настає поступово, це досить дивне явище. Одна думка чіпляється за другу, і так рік за роком ти усвідомлюєш свою сутність. Головна проблема в тому, що до певного віку ти не знаєш, що таке “гей”, і керуєшся тільки тим, за чим спостерігаєш все життя. Батьки, родичі, стосунки в кіно, друзі. Важко усвідомити орієнтацію, коли ти не знаєш що таке навіть існує. Саме тому я не вірю в так звану “пропаганду гомосексуалізму”. Ти не змусиш, або не привчиш людину бути геєм, максимум – це допоможе швидше усвідомити, і пропустити такий довгий і важкий шлях до самовизначення.

Як я розповів батькам і друзям

Я досить довгий час нікому нічого не казав. Для цього були свої причини: друзів я надто цінував, тому боявся втратити, а батьки в той час вдарилися в релігію, і кожна розмова на цю тему закінчувалася гучною сваркою. Однак з часом постало питання, “які ж вони друзі, якщо не знають тебе”, або “як батьки можуть тебе любити, якщо не знають, який ти насправді”. Незабаром, це переважило над здоровим глуздом і на половині першого курсу університету я почав зізнаватися…

Спочатку батьки – це був як стрибок з трампліна! Довго готуєшся, сумніваєшся, а коли вже сказав, то виникає відчуття невагомості. В голові терпне. Потім друзі – це відбувалося трохи веселіше і спокійніше, однак і тут були сюрпризи. Для батьків це був шок, але шляхів для відступу в них не було. Мені тоді було 19 років, і не залежить чи це через виховання, чи вроджене, і так вони відіграли в цьому свою роль.

Про сімейні цінності

Якщо чесно, то тут і починаються голосні проблеми нашого суспільства. Люди живуть хибними уявленнями про певні речі, коли син каже що він гей і що йому подобаються чоловіки, вони відразу уявляють собі оргії, багато статевих контактів, манерних хлопців і багато рожевого кольору. З блискітками! :)

Роками я намагався переконати їх в протилежному: переконати в тому, що я ціную і поважаю сімейні цінності не менше за них. Що негативно ставлюся до зради і так далі. Я намагаюся пояснити що в геїв нема “чоловіка” і “жінки” в парі та розвіяти інші примітивні стереотипи. Однак, стереотипи не беруть із стелі, саме тому я майже не маю однодумців в ЛГБТ-колах.

Про негативне сприйняття

Чи мене били? Чому мене мають бити? Я нормально себе поводжу, не манерний і не кривляка. Я не лізу до хлопців на кожному кроці і не обтяжую сторонніх своїм особистим життям. Я висловлюю свою думку, як звичайна людина і не лізу з ЛГБТ-прапором людям в очі. Я відкритий гей, в мене море друзів і знайомих, натуралів та “гопників”. Серед них – чимало гомофобів, але я зберігаю з ними нормальні стосунки. Бо перш за все я позиціоную себе як людину. Орієнтація – це особисте і вони не мають до цього ніякого відношення.

Як я ставлюсь до гей-прайдів

Ну для початку – я противник гей-парадів. Не люблю, коли люди сунуть мені свої стосунки під ніс, тому і сам ніколи не буду таке робити. Марші рівності – я розумію чому їх організовують, і чого добиваються – людям потрібен захист, адже кожен хоче почувати себе захищеним. Але сам я б навряд чи пішов би на такий, я ж ніколи не мав проблем на тлі своєї орієнтації, тому мені нема що відстоювати і про що просити. Тим більше, такі акції наперед викликають негативну реакцію, райдужний прапор діє на суспільство, як червоне полотно на бика, тому вважаю, що до цього питання потрібно підходити надзвичайно делікатно та поступово!

А якщо мова іде про різні легалізації, то я тверезо дивлюся на ситуацію і розумію, що поки нашій країні це не потрібно. Є проблеми, котрі значно важливіші і гостріші, які потрібно вирішувати вже сьогодні. І це не легалізація гей-шлюбів чи всиновлення.

Сім’я для мене – це головне, і я доб’юся своєї мети всіма можливими способами. Наше суспільство не готове, і в цьому нема нічого жахливого – просто так є. І мова не йде про шлюб чи про сурогатне материнство, мені просто шкода своїх дітей, які житимуть під постійним тиском “моралістів”.

Наша країна тільки проходить цей шлях – шлях, який Америка, Англія, Франція проходили десятиліттями. Там також не було все так гарно і правильно. І досі не є так, потрібен час. Україна стоїть на порозі важливих змін, які сформують її майбутнє. це буде дуже довгий і важкий процес. Нам потрібно змінити цілу купу закоренілих речей в себе в голові, перш ніж ми дійдемо до теми ЛГБТ-меншин. Не час і не місце, однак з часом все зміниться.

Надсилайте свої тексти, думки та колонки на теми, що вас хвилюють, на нашу пошту: inspired.ua@gmail.com