«Віднесені привидами»: вічне сяйво чистої фантазії Хаяо
«Віднесені привидами»: вічне сяйво чистої фантазії Хаяо
Як весь світ пізнав Японію очима Міядзакі
[ads-pc-2]
В українських кінотеатрах запустили серію ретроспективних показів оскароносної японської анімації«Віднесені привидами». Перед тим, як ви вирушите щоб в черговий раз подивится пригоди Тіхіро в місті духів, кінокритикиня Аня Дацюк пояснить в чому полягає феномен творіння Хаяо Міядзакі.
«Не варто применшувати значення творчості Хаяо Міядзакі, порівнюючи її з моєю» — сказав якось Акіра Куросава. В 2002 році на Берлінале головну нагороду кінофестивалю — «Золотого ведмедя» — розділили між собою гостросоціальна драма «Кривава неділя» і зворушливе, здавалося б, дитяче аніме «Віднесені привидами». Мистецтво розповіді у форматі аніме довгі роки лишалось вузькотаргетованим, дещо недооціненим на заході та і серед серйозної когорти кінематографістів. Аж тут, на старті ХХІ століття Хаяо Міядзакі представляє мультиплікацію, що принесе йому «Оскар» в категорії «Кращий анімаційний фільм», стане свідченням розквіту жанру і поставить його на один щабель з постановниками серйозного ігрового кіно.
«Віднесені привидами» — це гуманістичний гімн Міядзакі, вікно у фантастичний світ митця, який важко обмежити певним набором персонажів. Творець Тоторо довів, що у його голові знайдеться місце ще для сотні химерних створінь, наділених такою людяністю, що аналогів серед нам подібних не знайти.
Між тим Міядзакі ще задовго до «Віднесених привидами» не поступався провідним постмодерністам у мистецтві розповіді багатошарової історію, не втративши ясності оповіді і наділивши її щільною культурологічною насиченістю. Японська анімаційна студія Ghibli на той час вже встигла підкорити глядачів рефлексією на тему дитячих травм у «Мій сусід Тоторо» (1988), історією непростої трансформації підлітка у «Відьминій службі доставки» (1989), антимілітаристським «Порко Россо» (1992) і міфологічним роздумом на тему єдності людства з природою у «Принцесі Мононоке» (1997).
Хаяо Міядзакі
Чому в такому випадку «Віднесені привидами» вважають вінцем творчості Міядзакі і його найглибшим твором? Можливо справа в унікальній самобутності і майже симбіотичному зв’язку цієї історії з японською цивілізацією. Можливо казковий сеттинг «Віднесених» дозволяє розгледіти очевидну і похмуру метафоричність цього аніме, що миттєво виводить його із сегменту дитячого кіно. Одне ясно точно: «Віднесені привидами» — це гуманістичний гімн Міядзакі, вікно у фантастичний світ митця, який важко обмежити певним набором персонажів. Творець Тоторо довів, що у його голові знайдеться місце ще для сотні химерних створінь, наділених такою людяністю, що аналогів серед нам подібних не знайти.
В центрі сюжету опиняється 10-літня дівчинка Тіхіро, що мандрує з батьками у нове містечко, де сім’я має оселитись. Героїня незадоволена та примхлива, але мама з татом такої апатії не помічають. Думки малої про необхідність йти в нову школу і заводити нових друзів перериваються, коли сім’я потрапляє в дивне місце, схоже на занедбаний луна-парк. Поки батьки беруться їсти ласощі, від яких ломляться столи на місцевому ярмарку, Тіхіро бреде по місту і натрапляє на, здавалося б, єдину будівлю, що функціонує — місцеву лазню. Тим часом мама і тато героїні вже навіть не схожі на себе — дорослі перетворились на потворних свиней і єдиний шанс їх врятувати — залишитись у містечку і знайти того, хто їх зачаклував.
На цьому етапі історія лише розростається казковою аурою, адже місто виявляється домівкою духів та божеств, а господинею тут виступає чаклунка Юбаба. Тіхіро змушена відмовитись від свого імені на користь нового, що їй дає господиня – Сен. Тепер вона працює в лазні і миє міфічних створінь. Втім згодом дівчинка зустріне тут загадкового хлопця Хаку, який дасть цінну пораду — ніколи не забувати своє справжнє ім’я.
Більшість персонажів анімації — міфічні божества, запозичені з японського фольклору. Багато з них не мають конкретного зовнішнього образу, згідно народних казок, вони приховані в деревах, каменях і річках та здатні приймати будь яку форму. Міядзакі самотужки наділив їх специфічним зовнішнім виглядом аби безтілесні істоти змогли відвідувати купальні.
Тут особливу увагу привертає як безликий Бог Каонасі, що перетворюється на того, кого пожирає, так і шестирукий опалювач лазні Камасі, списаний з самого автора. І якщо маленька Тіхіро натхненна цілком справжньою дівчинкою — дочкою друга Хаяо, то той самий дух смітників, який після купання опиняється річковим божеством — алегорія екологічної проблеми нашого світу, зокрема забруднених річок, які занапастили люди.
Ось цє глибинне значення кожного з персонажів і навіть місць лише посилює голос Міядзакі як змістовного оповідача. До прикладу, традиційні лазні — яскравий спогад з дитинства пана Хаяо. Такі купальні будувались на гарячих джерелах і завжди здавалися режисерові місцем химерним і таємничим, де люди очищають не тільки тіла, а й душі.
Мотив польоту є наскрізним для справжнього фанату авіації Міядзакі. Між тим у «Віднесених привидами» він невимушено нагадує про «Безкінечну історію» з підкоренням неба верхи на драконі.
У лазні на «малій батьківщині» Міядзакі були вічно замкнені дверцята і постановник ще в дитинстві не раз фантазував про те, куди ці двері можуть вести.
Між тим історії Міядзакі резонують з публікою по всьому світу не лише завдяки посиланням на японську міфологію та побут, а й до літературної класики. Потрапляння героїні в світ химер одразу наштовхує на думки про «Алісу в країні чудес», а в відьмі, яка за допомогою чарівного частування перетворює людей на свиней, легко впізнати Кірку (або Цирцею) з гомерівської «Одіссеї». Мотив польоту є наскрізним для справжнього фанату авіації Міядзакі. Між тим у «Віднесених привидами» він невимушено нагадує про «Безкінечну історію» з підкоренням неба верхи на драконі.
Не секрет, що пан Хаяо — доволі песимістична людина і навіть мізантроп, але автор завжди казав, що не хоче транслювати своє світобачення дітям — самі все зрозуміють, коли виростуть. Втім доросла позиція автора безапеляційно проявляється у «Віднесених привидами» навіть на рівні міфічних істот, які підкреслено не беруть на себе ролі поганців чи добродіїв. Ті, хто кривдили Тіхіро на початку історії, у фіналі допоможуть їй пройти всі перешкоди, подорослішати та наступити на горло власним комплексам і страхам аби врятувати батьків. Автор щиро вірить, що будь-яке розумне створіння — люди, або ж духи, яких наразі технократична цивілізація схильна ігнорувати, від початку прихильні до добра, постаючи потворними і злими лише в певних умовах.
Десь поряд із повчальною складовою для дітей, «Віднесені привидами» пронизані ностальгією і відображенням складної економічної ситуації в країні на момент створення фільму, що здасться знайомим вже старшому поколінню. Пишні банкети, на які спокушаються батьки Тіхіро — алюзія на післявоєнну Японію, яка переживала економічний бум, і в своїй новій капіталістичній моделі розвитку відійшла від традиційних японських цінностей. «Віднесені привидами» таким чином фактично висловлюють надію, що нова країна зможе знайти баланс між економічним і духовним процвітанням. Порада Хаку пам’ятати своє ім’я — це порада Хаяо для кожного японця — не забувати про свою ідентичність.
Відтак аніме про маленьку дівчинку у світі духів та примар — живий доказ захопленості та любові автора своєю культурою та міфологією, що аж ніяк не протирічить прогресивності Міядзакі, який зробив жіночих персонажів ключовими. У своєму грандіозному розмасі «Віднесені привидами» лишають стійке відчуття, що автор зачепив лише малу частку чудес всесвіту духів. Здається, що Міядзакі міг би роками малювати цей світ у власних анімаціях, розкриваючи нові таємниці слизьких жабоподібних, безтілесних примар, волохатих чудовиськ і білосніжних драконів. Цим світом він нарешті поділився з нами.
