Чому нам не обов'язково робити все ідеально

[ads-pc-2]

Отримуєш підвищення на роботі, а тебе не покидає відчуття, що ти не впораєшся? Боїшся, що рано чи пізно всі дізнаються, що ти не такий вже й хороший професіонал? Постійно картаєш себе за помилки і не починаєш рухатися до мети, бо «все одно нічого не вийде»? Схоже, у тебе синдром самозванця. Разом з психологом пояснюємо, що це означає та як цього позбавитися.

Що таке синдром самозванця

Це поняття можна розширити та пояснити іншими близькими термінами, які існують давно і зрозумілі в нашому суспільстві. Перфекціонізм і синдром відмінника − це прагнення постійно покращувати результат − дуже близькі до синдрому самозванця. Основна їх суть у тому, що в людини сформовані завищені стандарти.

Якщо людину постійно страждає від синдрому самозванця, їй складно помилятися, вона часто буде прокрастинувати і відкладати відповідальні завдання.

Чому він з’являється

Синдром самозванця з’являється тоді, коли людина вчиться, вчиться, робить і робить щось, але їй кожен раз здається, що якщо вона чогось не знає, то недостойна називатися хорошим менеджером, наприклад, або когось навчати. Синдром самозванця зазвичай з’являється завдяки знанням, а не незнанню. Хотіти вдосконалюватися і знати більше − це нормально, але страх застосовувати свої знання, щоб не помилитися − це вже небезпечно.

Людину формує три складових. Перша − найголовніша, без якої неможливі всі інші − це темперамент. Темперамент − це швидкість реакції, робота лімбічної системи, швидкість вироблення гормонів та їх кількість. Наступні складові − це виховання у сім’ї (всі проблеми йдуть з дитинства − це правда) та соціум.

У людини може розвинутися синдром самозванця, якщо батьки занадто сильно її хвалять, так і тоді, коли батьки постійно повторюють дитині, що в неї щось виходить погано. Важливо, щоб у людини були психологічно здорові батьки, які мають здоровий глузд. Наприклад, якщо дитина отримує погану оцінку в школі, критикувати її або хвалити за це − непедагогічно. Коли 6-річній дитині розказують, що в майбутньому вона стане двірником, це не пояснення, а критика і залякування.  А здоровий глузд − це про те, щоб пояснити дитині те, що вона не зрозуміла, і дати їй можливість адекватно реалізовуватися в цьому суспільстві.

У сім’ях, де батьки не бояться помилок дитини і не змушують її боятися, виростають люди, в яких навряд чи розвинеться синдром самозванця.

Як побороти синдром самозванця

Іти до психотерапевта.

Людині з синдромом самозванця потрібно працювати зі ставленням до себе з критичністю. Треба припинити критикувати себе, хоча це буває дуже складно зробити. Деякі люди навіть примудряються критикувати себе за те, що вони себе критикують.Через завищені стандарти вони навіть критикують себе за те, що не виспалися. «Я повинен вести здоровий спосіб життя, повинен добре спати і здорово харчуватися» − усі ці «я повинен» призводять до самокритики. А вона забирає навіть ті сили, які залишилися після 4-годинного сну. І це перше, з чим треба працювати.

У математиці є така чудова формула: необхідних даних для вирішення рівняння достатньо. Людині слід замінити завищені стандарти на реалістичні − тобто нормальні. Норма − це можливість робити щось і далі брати участь у процесах хоч якось. Проблема в тому, що люди прагнуть робити це ідеально. І тому у нас з’являються і синдром самозванця, і вигорання, а люди, які багато чого можуть, навіть не пробують щось робити, бо критикують себе. А синдром самозванця − це якраз про критичне ставлення до себе, замість любові, поваги, права на помилку і підтримки себе для того, щоб далі реалізовуватися. Це все одно що закривати перед собою двері.

Слід пам’ятати, що припускатися помилок, чогось не знати і не вміти − це нормально. Неможливо, щоб у людини все завжди виходило, а реальність постійно збігалася з очікуваннями. Для нас нормально помилятися, бо завдяки помилкам або незнанню чогось ми продовжуємо вчитися і вдосконалюватися.

Як впоратися із ситуацією на роботі, що викликає невпевненість в собі

Нова посада чи обов’язки на роботі дають нам можливість розвиватися. Якщо говорити про людей 20-25 років − це етап проб і помилок, причому таких помилок, які до 30 років переростуть у досвід. Якщо людина не злякається, а розуміє причини цих помилок, вони допоможуть їй реалізовуватися надалі.

У подібній ситуації треба відповісти собі на запитання: «Чим мені це корисно?». Коли людина починає критикувати себе і думати, що вона не достойна чогось, треба дати собі відповідь на запитання: «Чим мені корисно те, що я недостатньо хороший для цього?» Усе, що відбувається з нами і робить нас сильнішими − це вміння, а вміння − це про досвід − коли ми приймаємо користь з будь-якої ситуації, що б не сталося.