[ads-pc-2]

Популярні кілька років тому прогнози не справдились – довгий текст в інтернеті не вимер. Натомість, трансформувався у мультимедійні матеріали для неспішного читання.

Минулої весни компания Automattic оголосила про бажання купити Longreads – найпопулярніший ресурс із довгими текстами. Раанан Бар-Коен, представник Automattic, говорить, що медіабізнесу варто звернути увагу хоча б на той факт, що використання хештеґа #longreads у твіттері збільшилося на 130% за останні два роки.

Хвиля популярності довгих форм (long form journalism) докотилась до України в кінці 2014-го. «Новое время» запустило розділ «Лонгриды», й деякі з матеріалів видання – наприклад, «Наш Сталинград» – збирають десятки тисяч переглядів. Спроби працювати в цьому форматі роблять Insider, «Українська правда», «Пётр и Мазепа» та інші видання. Але longread – це не просто багато букв із картинками й відео.

Сучасні видання мають потребу в цифровому матеріалі, що поєднує всі типи медійного контенту й може бути адаптований до будь-якої платформи чи носія, – говорить Дмитро Тужанський, засновник онлайн-видання Varosh. Це закарпатський сітіґайд, який, попри напіврозважальний формат, також почав експериментувати з довгими мультимедійними матеріалами. За словами Дмитра, сьогодні розвиток якісної журналістики відбувається переважно в напрямку візуалізації та ілюстрування. Тож адекватний longread повинен бути, перш за все, добре проілюстрований.

Важливі не лише світлини, а й їхнє розміщення. Не лише шрифти, а й їхня взаємодія. Популярний сьогодні прийом об’ємних зображень – паралакс – перетворює звичайне фото у цілу історію, – розповідає Тужанський.

Сприйняття довгого матеріалу полегшує також інфографіка чи візуалізація – за умови, якщо унаочнення буде динамічним і гармонійно вплетеним у текст. Зокрема, в матеріалах про подорожі чи бойові дії обов’язковим елементом, що дозволяє читачеві зрозуміти нюанси, є карти.

Довгі тексти можна оздобити відеорядом, звуками, шумами, фоновою музикою, інтерактивною флеш-графікою – чим завгодно, що може втримати увагу читача якомога довше. Та за гарною обкладинкою не слід забувати про головний складник: яскраву історію. Не дарма мистецтво створення лонґрідів називають мультимедійним сторітелінгом. Журналістка MediaPort Марія Малевська говорить, що ідеальний довгий текст повинен давати погляд на тему під незвичним кутом:

Це те, чого не прочитаєш в іншому місці. Зовсім не зашорений, нетиповий погляд, або думка людини, яка дуже багато знає й уміє добре аналізувати.

Умовно поділити лонґріди на кілька видів пропонує Олексій Тарасов, головний редактор Esquire Ukraine. Перший –  people stories. У цьому напрямку в Україні активно працюють молоді The Ukrainians зі своїми портретними інтерв’ю та «Українська правда.Життя», яка має формат ситуативних нарисів про героїв. «Ми робимо медіа не лише інформативним, але й «смачним», – розповідає MediaSapiens про власний концепт Тарас Прокопишин, співзасновник The Ukrainians. Принциповим у матеріалах його видання є яскравий фоторяд.

Другий різновид лонґрідів – реконструктори – став особливо актуальним як спроба не стільки проаналізувати, скільки відчути Майдан через рік після подій. Цю задачу взяв на себе The Insider зі своєю «Історією Євромайну». Тут творці спробували «доплюнути» до Snowfall від The New York Times чи «Хроники Евромайдана» від Gazeta.ru. У цих спробах важливу роль відіграють не тільки текст і візуальний ряд, а й аудіоефекти та музика, що несуть фонове емоційне навантаження і дозволяють правильно сприймати відтворювані події.

Третя форма довгих текстів – це репортаж. Його у різних модифікаціях можемо бачити на Mediaport чи LB.ua. «Такі форми мають бути, навіть якщо пишеш для десяти відсотків читачів, – відповідає Марія Малевська на запитання, чому Mediaport робить довгі матеріали, що приносять порівняно небагато трафіку. – Звісно, такі тексти потребують часу, але не стільки на написання, скільки на обмірковування теми. Треба скласти собі матеріал у голові, проаналізувати, співставити й зрозуміти головне: чи цікаво буде комусь читати цю цеглину».

Втім, це міф, що довгі тексти ніхто не читає. Інтернет привчив читачів до вичерпних заголовків, але потреба в роз’ясненнях, аналізі та розлогих людських історіях не вичерпалась. Читачі потроху відвикають від газет і журналів, звикаючи читати довгі матеріали на мобільних пристроях. Ця тенденція була відчутною ще кілька років тому, коли з’явились спеціальні програми для відкладання довгої читанки на потім – до прикладу, Pocket чи Readinglist.

Співзасновниця онлайн-журналу Сода Юлія Сосновська обирає таку форму подачі текстів, зокрема, за широкі можливості, які надають мережеві платформи. Одна з них – відкладати читання на потім: «В інтернеті ти не маєш жодних обмежень і можеш опублікувати текст, який займав би двадцять журнальних сторінок. До того ж, такі матеріали можна зберегти на планшет за допомогою програм на кшталт Pocket і читати їх в дорозі або черзі, коли ніякого журналу поряд немає. На Соді ми плануємо використовувати цю форму для репортажів і розлогих інтерв’ю. Вважаю її доречною, коли є багато що сказати і показати».

Longread – це дорого: оплата праці й відрядження журналіста й фотографа, залучення дизайнерів і програмістів для верстки кінцевого продукту, промоція публікації… Для більшості українських видань це занадто дороге задоволення. Хоче деякі з них умудряються робити якісні мультимедійні проекти практично безкоштовно.

– Проект не є бізнесовим, ми прагнемо транслювати цінності відкритого суспільства й поширювати правильні принципи. – говорить Тарас Прокопишин із The Ukrainians. – Існує стереотип, що це дорого, бо виглядає круто. Але те, який вигляд має наш сайт, доводить: якісно можна робити й без грошей.

То як написати правильний longread? Перша заповідь, за словами Олексія Тарасова, така: довгий текст не потрібно писати довгим. Принаймні, не варто ставити собі такої мети: «Якщо ви можете викласти важливу тему у трьох реченнях, то зробіть саме так. Ви ніколи не знайдете людину, яка захоче прочитати щось, що мало би бути на три речення, у 80 тисячах знаків».

Головна мета творця лонґрідів, наголошує Тарасов, – розповісти захопливу історію. Тому розкривати тему в довгому тексті варто лише тоді, коли ви маєте гарний сюжет, багато фактів і ще більше деталей та бекґраунду. «Щоб розповісти цю історію, вам доведеться зробити дуже багато рухів і поговорити з багатьма людьми – навіть якщо ви викладете в тексті у сотні разів менше, ніж зібрали», – попереджає редактор.

Олексій Тарасов застерігає від авторського «я» в тексті. За його спостереженнями, чимало журналістів мріє про лаври Хантера Томпсона – класика ґонзо-журналістики. «За свою дванадцятирічну редакторську кар’єру я зустрів безліч людей, які вважали себе Томпсонами, – каже Тарасов. – Вони їхали на подію й думали, що розповідати звідти про себе. Нова журналістика – це справді геніальні речі на межі журналістики й літератури, але не варто послуговуватись їхніми методами, якщо ви – по суті, рядовий журналіст. Ви – очі читача, не більше».

А ось у темі, яку ви обрали для довгого матеріалу, слід розібратись вичерпно. «Ви маєте розумітись у цьому настільки, щоб у вашого спікера, хоч яким великим цабе він є, не стало сумнівів, що коментар або інтерв’ю треба давати саме вам. Ваша компетентність має зруйнувати всі сумніви навіть найвередливішого героя. Зрозуміло, що це не робиться за один день: це питання побудови репутації. Але до цього треба йти», – говорить Олексій Тарасов.

Перш ніж починати збирати матеріал для довгого тексту, треба мати план. Цей план не буде схожим на майбутній матеріал, адже «в полі» все зміниться. Він необхідний, аби пересвідчитись, що справа варта заходу – ви справді маєте достатньо матеріалу, спікерів та ресурсів для розкриття масштабної теми. Творення довгого тексту Олексій Тарасов порівнює з марафоном: щоб добігти до його кінця, треба бути насамперед дисциплінованим:

Украй важливо не припиняти бігти. Саме через те, що в журналістиці переважають спринтери, в нас так мало гарних довгих текстів. Для марафонця є дві важливі речі: дисципліна й дисципліна. Треба мати витримку, аби працювати над довгим текстом щодня. Й не варто шукати натхнення: довгий текст – це на 90% ремесло. Треба брати й писати.

Матеріал підготувала Аліна Смутко