[ads-pc-2]

Онлайн-магазину Artelle в липні виповниться рік. Засновниця проекту Анна Кохановська – фантазерка, художниця та одеситка в п’ятому поколінні. Герої її листівок сидять у зручних асанах та бажають гарного дня, вони живуть окремим життям та часто з’являються на папері «самі собою». 

– Анно, розкажи, звідки виникла ідея створити Artelle?

– Я з дитинства люблю підписувати листівки та отримувати їх у відповідь. У мене і досі безліч картонних коробок з подібним «скарбом». До того, як запустити проект, я малювала тільки для себе та рідних. Але настав момент, коли я зрозуміла, що хочу більшого. Пам’ятаю, як швидко розлетілась перша партія листівок….

– До речі, ти отримала спеціальну освіту?

– Насправді, у мене немає жодних, навіть базових, знань з техніки малювання. Мені просто дуже пощастило з людьми, бо серед них були художники за покликанням. Може, це через те, що я – одеситка, і ми звикли до подібного збігу обставин? Колись я займалась арт-терапією – до речі, в планах проводити подібні заняття самостійно. Але я впевнена, що малювати, танцювати, займатися медитацією вміє кожен, це всередині нас від самого народження.

– Зараз, мабуть, важко впоратись з конкуренцією у сфері hand-made. В чому твій секрет?

– Я роблю листівки, які не можна роздрукувати. Кожна листівка – це унікальний продукт. Не буває ані готових листівок, ані двох однакових – все робиться під замовлення. Звісно, через це я трохи обмежена в об’ємі роботи, але це не добре і не погано, просто на сьогоднішній день це так. Якщо в майбутньому в мене з’явиться бажання щось змінити, можливо, я почну їх друкувати, як це робить більшість. Але і тоді Artelle залишиться особливим, і на якість подібна заміна точно не вплине.

– Цікаво, чи був у тебе досвід роботи в офісі?

– Так, ще й який! Я працювала на державній службі, навіть пройшла стажування в Міністерстві закордонних  справ. Окрім того, я давала уроки англійської, працювала в брендинговому агентстві, на телебаченні… Я розумію, що кожний новий етап – це неоціненний досвід, і набуті тоді знання можуть стати в нагоді зараз. Але разом із тим я відчуваю, що офіси – не для мене. Працюючи на себе, я приношу суспільству значно більше користі. Зникає межа між клієнтом та мною, зникає взагалі поняття «клієнт».

– Розкажи про свій графік роботи зараз.

– Ранок я присвячую сімейним справам, і мені це приносить колосальну радість. Домашній простір – це твій храм, це місце, це тобі комфортно. Тим паче, коли ти працюєш вдома. О десятій годині я вже починаю працювати, і можу малювати до самого вечора. Звісно, я роблю перерви на їжу та динамічні вправи, а за годину до того, як має прийти чоловік, повертаюсь у стан «Аня-жінка».

І раз на два-три місяці я беру перерву. Таке приємне відчуття: я стаю не просто «Аня, яка малює листівки», а «Аня, яка їздить на велосипеді», «Аня, яка займається танцями», «Аня, яка подорожує»…

– До речі, більшість мріє про фріланс як про можливість переїжджати з місця на місце. Чи залишається в тебе час на подорожі?

– В певний момент моя діяльність стала моїм способом життя. Я ніколи не припиняю працювати, і разом із тим ніколи по-справжньому не працюю. Я малюю під час подорожей, знімаю відео, фотографую. Мені це однаково подобається.

Я не знаю, де я буду через рік, але я живу тим, що роблю «зараз», і оцьому «зараз» я присвячую все себе. Ніколи не забуду, я прийшла до туристичного агентства і спитала квиток в Індію. В один кінець. І залишилась там на місяць.

– Невипадково в тебе стільки листівок на індійську тематику…

– Я відчуваю дуже сильний зв’язок зі сходом. Перший раз, коли я потрапила до Індії, я одразу прийняла цю країну, і більше ми не розлучались. Я вірю, що я жила там колись – якась інша «я», і, може, дуже давно. До речі, складнощів з мовою теж не було, бо я трохи розумію хінді завдяки індійським серіалам. В них є один дуже популярний серіал, через трансляцію якого довелось навіть змінити розклад потягів. Так от, спочатку я дивилась його російською, потім – з субтитрами, а потім перейшла на хінді. (сміється)

– Чи можеш ти дати дієву пораду, як заробляти на хобі?

– Треба дуже якісно робити свою роботу, бо тільки тоді хобі може стати бізнесом. Ще треба пам’ятати, що клієнт завжди правий – або виходити на той рівень, коли ти сам обираєш клієнта, а не він тебе. Хоча якісний продукт приваблює хороших людей, тому дуже важливо любити не тільки те, що ти робиш, але і тих, для кого. Моє натхнення – це виключно оточення. Не картини або музеї, а люди. Виходить, варто спілкуватись з правильними людьми.

– А що робити, коли трапляються «неправильні»?

– «Неправильні» – це, звісно, невірне визначення, але мені особисто негативний досвід дає значно більше, аніж позитивний. Можливо, це тому, що мене з дитинства виховували «критично». Негативний відгук часто означає, що скоро буде прорив.

– Отже, наостанок: що для тебе творчість?

– Творчість – це самовираження та самовдосконалення, радість, обмін енергією, це можливість постійно знайомитись з людьми. Людина має робити те, без чого вона не уявляє власного існування. І якщо ви вагаєтесь та роздумуєте, чи варто почати малювати – не завжди відповідь буде «так». А от якщо ви малюєте і не можете зупинитись, якщо те, що ви робите, йде від серця – це вірний шлях.

artelle.com.ua