[ads-pc-2]

Вперше широкий загал українських читачів почув про неї 2011 року, коли за дуже короткий термін маловідоме до того вітчизняне видавництво “Брайтстар Паблішінг” представило український переклад біографії Стіва Джобса, котра була написана Уолтером Айзексоном.

Потім були майже півтора роки тиші – і знову вибух інтересу серед молодого покоління читачів: одна за одною вийшли її книжки із теплими назвами, що були не менш тепло сприйняті публікою. Цими днями вона – в дорозі: промо-тур “Теплих історій до кави” та “Теплих історій до шоколаду”, зустрічі з читачами в різних містах нашої країни… Але вона знайшла час відповісти на питання редакції та аудиторії Inspired. Наша гостя сьогодні – Надія Гербіш.

– Як вважаєте, чому Ваші авторські твори стали доволі популярними за досить короткий проміжок часу? Як ставитесь до цього сплеску уваги до вас як до автора?

– Абсолютно переконана, що ця популярність є Божим дивом для мене. Зі свого боку я була максимально відвертою із читачем у текстах і поза ними. Мені здається, зустрічі, презентації, живе спілкування з людьми, яким цікаво читати мої книжки, а також інтернетна платформа – блоґ – також сприяли поширенню інформації про «Теплі історії». Багато людей втомилися від сірості, смутку й безвиході. У житті та розмаїтих його інтерпретаціях: фільмах, книжках, виставах. Мені ж, натомість, хотілося подарувати надію і трохи натхнення. Якоїсь альтернативної дійсності чи що.

Звісно, мені приємно бачити так багато цікавих і таких завжди привітних відвідувачів на презентаціях, отримувати листи від дивовижних людей. Приємно, що люди не перестають купувати книжки й вважають, що вони того варті – це я можу бачити із рейтингів різних книгарень, де мої книжки перебувають на перших місцях. Це надихає, підбадьорює, наснажує, зігріває. Але я не залежу від сторонньої уваги, схвалення чи критики. Якби цього всього не було, усе одно продовжувала б робити те, що вважаю потрібним. З іншого боку, я чудово усвідомлюю, що без цієї неймовірної підтримки читачів творити далі було би значно складніше :).

– Що надихнуло вас написати саме ” Теплі історії до кави та шоколаду”? Велика любов до цих виробів чи щось інше? І чи варто нам чекати “Теплі історії до чаю”, наприклад? :)

– Так, надзвичайно велика любов до шоколаду :). А ще бажання продовжувати писати «Теплі історії.» Щодо чаю (попри те, що дуже його люблю також) – то не впевнена, що такі історії народяться скоро. Зараз мені цікаво попрацювати в інших жанрах.

– Питання від нашої читачки Іванки Кушнірук: “Як прийшла ідея до перекладу книги про Джобса? Цікаво дізнатись про деталі процесу перекладу”

– Усі книжки, які я перекладала (а їх зараз близько 20), були замовленням видавництва. Біографію Джобса ми перекладали вчотирьох, оскільки мали дуже обмежений час на виконання роботи. Понад 600 сторінок – за 30 днів. Бракувало часу не те, що на читання, але й на їжу та сон. Це був складний досвід і я б його нізащо не повторила знову.

Якщо йдеться про читання цікавого додаткового матеріалу й життя під час занурення в книжку, то краще я розповім про переклад мемуарів Буша. Я була єдиною перекладачкою цього тексту (що сприяло рівномірності й цілісності стилістики, звісно) і мала близько 5 місяців на роботу.

Доводилося багато читати статтей і пов’язаною з потрібною мені темою літератури, переглядати біографічні стрічки. Попри те, для розвантаження я писала. Так і народилися «Теплі історії до кави».

– Інша читачка Женя Полуботко цікавиться: “В мене банальне питання (перекладачу від перекладача): які були найважчі труднощі перекладу біографії Джобса?”

– Знову ж таки, переклад Джобса – не та віха в моїй біографії, якою я можу пишатися. То був період виживання. Який, зокрема, навчив мене не братися за авральні переклади, консультуватися з людьми «у темі», працювати з текстом «у кубі» – що передбачає занурення в епоху, сленг, відгуки преси того періоду тощо. Найскладнішим при перекладі біографії Джобса було банально вижити й не покласти рук. Технічні терміни, особливості його гумору та його бачення, узгодження мовностилістичних деталей тексту та ідіоматику висловлювань головних героїв – це все також було надзвичайно складно. Але, оскільки на першому плані було те, що я уже назвала, впоралися ми не найкраще. Тому, моя порада всім перекладачам: не забувати, що час – один із основних інгредієнтів якості.

– Після виходу першого видання українського перекладу книги Айзексона було багато критичних відгуків. В книзі і справді є нюанси перекладу, які викликають, м’яко кажучи, здивування у тих, хто читав оригінал. Зокрема, наш читач Олександр Краковецький цікавиться, чому не долучили перекладача з технічною освітою і для чого на ринок випустили перше видання саме у такому вигляді?

– Тому, що російськомовний і україномовний ринок досі конкурують між собою виключно на умовах швидкості досягнення покупця. Технічних консультантів долучали, але недостатньо. 30 днів на підготовку такого проекту було направду замало.

– У деяких наших читачок склалось враження, що “вона не любить великі міста та ділових жінок” після прочитання збірки “Теплі історії до кави”. Це правда чи ні?

– Я люблю міста в принципі, малі й великі. Так, мені особисто комфортніше в маленьких, але поряд із тим я закохана в Лондон, Відень, Стамбул. Ділових жінок люблю. Як і жінок, і людей загалом. Я і сама не домогосподарка, хоча люблю домогосподарок і дуже поважаю й ціную їхню працю, не вважаю її менш важливою, ніж праця, скажімо, якогось там міністра чи лікаря. Суть у покликанні кожної жінки зокрема. І в тому, де їй особисто комфортніше.

– В чому джерело вашого натхнення? І як вам вдається жити на 2 (а то і більше) міста? За що любите Збараж і чи не було бажання переїхати до інших, більших міст – поближче до осередків літературного життя?

– Моє джерело натхнення – в житті. У всіляких його виявах, у різноманітних абищицях. У Бозі, в рідних, у друзях, у подорожах і затишку власного дому, у смачній їжі, надихаючих книжках і красивій музиці. У смутку, у втомі, у сльозах. У дітях. У всіх порах року. А Збараж люблю за те, що там найбільше почуваюся вдома. Хоча не уявляю собі життя без подорожей і пошуків шматочків того ж таки відчуття дому в інших місцях, містах. Переїхати назовсім кудись іще саме зараз мені не хочеться. А пожити десь якийсь короткий час – хочеться завжди.

– Дякую за розмову. Наостанок – декілька побажань читачам Inspired

– Дошукуватися до глибинного й бути нездоланно впертими на шляху, який веде до втілення свого покликання. А ще – радіти й любити не лише серцем, але й справами, безперестанку.

Фото відібрані зі сторінки Надії Гербіш у Facebook