[ads-pc-2]

Сьогодні з життя пішов легендарний актор, лауреат Шевченківської премії Богдан Ступка. Він зіграв понад 100 ролей у кіно та 50 на сцені театру. Богдан Сильвестрович залишив неймовірну культурну спадщину, тому його душа завжди залишатиметься з нами.

Відомий актор любив ділитись своїми думками про себе та оточуючих. В цьому записі – декілька цитат Богдана Ступки з його життєвих спостережень.

«Я взагалі-то конфліктний чоловік. Був. У молодості».

«Я пишаюсь Шевченківською премією. Вона для мене дуже дорога. Я її дуже і дуже пізно отримав. Я її отримав у 93-му році. Причому символічно – за Шолом-Алейхемового «Тев’є-Тевеля»».

«Шекспір сказав: “Світ – театр і ми всі в ньому актори”. А Сковорода ще доповнив, сказав: “І кожен грає ту роль, на яку його поставили”. Я думаю, це правильно».

«Приїхали з дружиною до Москви. А потім я прочитав про київського актора російської драми імені Лесі Українки Романова, що він переїхав до Москви в театр Моссовєта. Квартири ще не було, він жив у готелі. І вони готували “Любий брехунець” – “Милый лжец” Кілті. І він там помер, в готелі. Це на мене справило сильне враження. Я сказав: “Не поїду”».

«У нас є дуже багато цікавих акторів. Правда, частина з них працює в Росії. Це Сергій Гармаш. Так? Родом з-під Херсона. Я знайомий з його мамою. Він закінчив Дніпропетровське училище, ляльковий факультет і десь 9 місяців лялькарем працював в Україні. А потім поїхав в Москву, в школу-студію МХАТу. І зараз він в кіно – артист номер один».

«І добре було б, щоб Верховна Рада прийняла закон, що іноземці не мають права працювати, бо забирають кусок хліба в українських акторів. Я колись з Остапом їхав в Америку грати спектакль “Записки божевільного”. Да? Гоголь. Поставив Василь Сєчін. І такий поет Богдан Бойчук. Ну а там імміграційна служба і т.д., і профспілки акторські повинні були дати дозвіл на працю в Сполучених Штатах Америки на двох акторів, тому що вони забирають кусок хліба в двох американських акторів. Дозвіл! Це тяглося місяцями, щоб профспілки акторські дали дозвіл».

«Я вчу молодих акторів, як себе морально поводити в житті. Я не вчу їх грати, тому що цього навчити неможливо. Я вчу, як їм бути, працювати, зрештою, жити в театрі».

«Є діти і внуки, є повага одне до одного. І так собі вечорами, знаєте як буває? Ми дуже любимо оперу і балет. Я виріс в оперному театрі, батьки мої співали і вся родина співала. А дружина – балерина. І ми собі так сидимо, обговорюємо різних тенорів і меццо-сопрано, і кажемо, що ми, може, й недаремно прожили ці 44 роки і не розбіглися. Хоча на початку життя ми і заяву подавали на розлучення. Але, слава Богу, вистачило розуму. Знаєте, ще раз одружуватися – це все одно, що погоріти. Це як війна. Для мене, наприклад. Це до когось треба пристосовуватись і так далі».

«Це така радість в житті, коли є діти, внуки. Їх треба виховувати обов’язково. І за сином ходили, і за внуками ходимо. Бо якщо не виховаєш, вулиця зіпсує зовсім».

«Я зрідка спілкуюся з кимось. Зараз зрідка. В мене найбільший друг – це моя дружина. В мене був друг. Він був лікарем. Він помер».

via Tkachenko.ua