[ads-pc-2]

Ми чимало пишемо про різноманітні подорожі. В однойменній рубриці уже були матеріали про автостоп-мандрівку через усю Росію до Байкалу, про поради для тих, хто хоче подорожувати по Європі самостійно і багато іншого. Тому коли в інтернеті знайшовся матеріал про брата і сестру, які пройшли пішки через всю Україну, сумнівів не залишалось – про це варто написати.

Віталіна та Андрій Кусяк цього літа за 80 днів подолали відстань від Івано-Франківська до Куп’янська, жодного разу при цьому не скориставшись наземним транспортом. Вони пройшли пішки через 8 областей, десятки населених пунктів та побачили дуже багато цікавого. Звіт про їхню мандрівку – в сьогоднішньому матеріалі.

---

Про спорядження

Рюкзаки фірми «Fjord Nansen» – мій важив в середньому 17 кг, плюс 3 кг гітара, брат ніс на плечах близько 27 кг. Брали речі з урахуванням минулого досвіду карпатських і кримських походів. Особливо оптимізувати вагу не вийшло. Але на рюкзаки за весь час нашого бродяжного туру ніяких нарікань немає.

Намет Fjord Nansen Troll 3. Купили незадовго до початку подорожі – не промокав навіть у сильні дощі, добре зберігав тепло в холодні вітряні дні, дуже швидко і легко встановлюється.

Із засобів навігації був тільки компас. Орієнтувалися по топографічних картах. По Івано-Франківській та Тернопільській області користувалися кілометровками, потім перейшли на обласні двокілометровки, за якими орієнтуватися було «одне задоволення». Позитивний момент – більше стали спілкуватися з місцевими жителями.

Саморобна туристична піч – дров’яна, що розкладається, зроблена за кресленнями радянських туристів під армійський казанок, досить важка, але в експлуатації дуже зручна.

Спеціального одягу не купували. Обійшлися своїми міськими речами. Взуття (босоніжки) доводилося кілька разів клеїти і шити, але вони протрималися до кінця експедиції, так що пил тисячі доріг ми все-таки принесли в Куп’янськ.

Про маршрут

Відправною точкою став Івано-Франківськ. Перші два тижні ми йшли втрьох – я, Андрій і Тетяна, наша подруга, яка вирішила на цей короткий період розділити з нами радість і важкість пішої подорожі. Маршрут пролягав по руслу Дністра. На цій ділянці шляху, окрім того, що насолоджувалися дністровськими видами і різноманітністю пташиного світу, ми намагалися по максимуму оглянути всі прилеглі пам’ятки. Для цього нарізали невеликі петлі, але воно того варте. Інформацію про цікаві місця черпали з важкого атласу автомобільних доріг або ж дізнавалися у селян.

Про харчування

Раціон наш був досить скромним. Основу складали каші – носили з собою кілограм крупи з найдорожчих сортів (пшеничної, ячмінної або кукурудзяної). Купували в сільських магазинах сухе молоко, бульйонні кубики, печиво «Марія» та карамелі. На перекус був хліб з маслом та цукром – бутерброди з дитинства, анітрохи не набридли нам за весь час шляху.

Овочі-фрукти добували по ходу, благо, узбіччя нашої батьківщини рясніють всякими дарами природи. Ми вдосталь наїлися на Івано-Франківщині черешень і малини, у Тернопільській області – аличі, в Чернівецькій – шовковиці, у Вінницькій – абрикосів, кизилу і груш, в Черкаській – яблук, у Полтавській – горіхів. І тільки Харківщина весело шелестіла дубами й липами, зате там ми несподівано натрапили на картопляне поле.

У цьому поході ми вперше спробували компот з ожини. Варили суп з кабачками. Навчилися їсти сиру кукурудзу – ласощі ще ті (!). Восени розсмакували маслини. А що стосується диких груш, то ми стали справжніми гурманами – розрізняли і класифікували присмаки і післясмак, промовляючи зі знанням справи – «так, це такі, як ми їли біля палацу» …. або ж «о, це той смак, що у груш на межі Вінницької та Черкаської областей»

Про добрих людей

Подорожувати по Україні нам було легко, тому що всюди ми зустрічали небайдужих і чуйних людей – від солідних сільських голів до цікавих школярів, від бізнесменів до стареньких. Допомагали хто словом, хто справою. І на те, що ми з Харківщини, на заході і сході реагували однаково привітно.

У селах взагалі дуже раді подорожнім – розкажуть, де які стежки і криниці, розпитають як там на Слобожанщині живеться, поділяться продуктами, ще й молоком напоять на доріжку. Іноді допомагали і грошима: на трасі недалеко від Умані веселі хлопці-залізничники пригостили нас пивом і залишили грошей «на морозиво».

Часто пропонували підвезти. Ми, посміхаючись, дякували і … йшли пішки далі.

Неабиякий інтерес до нашого подорожі проявляли діти. Побачивши нас на привалі в селі, підходили знайомитися, охоче розповідали про себе, про школу. Ми показували їм наші карти, грали на гітарі, дарували феньки.

У містах спілкувалися здебільшого з музейними працівниками. У проханнях залишити рюкзаки, підзарядити телефони або навіть у неробочий час провести нам екскурсію ніхто не відмовляв.

Дуже дивувалися, коли ми озвучували свій маршрут. Жінки сплескували руками, чоловіки недовірливо поглядали – «та невже!? оце весь час пішки? ». Найпоширенішими питаннями у дорозі були – «А ви і вночі ходите?» і «А що ви їсте?» На запитання однієї жінки «Що то за туристи у нашому селі?» її односельчанин відповів за нас: «Та мєсні. Вони вже освоїлись ». А на Полтавщині третьокласник запитав: «А ви що, як Григорій Сковорода подорожуєте?»

Про статистику

За 80 днів було пройдено 1587 км. За нашими польовим вимірами – 1564 км, так що похибка невелика.

Маршрут пролягав через 8 областей:

Івано-Франківська – 5 днів, 53 км
Тернопільська – 8 днів, 129 км
Чернівецька – 9 днів, 165 км
Хмельницька – 4 дні, 66 км
Вінницька – 16 днів, 278 км
Черкаська – 18 днів, 404 км
Полтавська – 11 днів, 239 км
Харківська – 9 днів, 253 км

За час походу з’їли два пуди крупи (близько 32 кг) та 6 кг печива «Марія». І 666 грам сухого молока (така точність завдяки вибитій в чеку вазі).

Додому ми принесли купу брошурок про всі визначні пам’ятки, які зустрічалися нам, зробили більше тисячі фотографій (хоча і намагалися економити кадри), списали пару зошитів під щоденники і польові підрахунки кілометражу.

Дуже точно сформулювала підсумки нашої подорожі мешканка села Комарівка Харківської області, колишня туристка-водник, яка анітрохи не здивувалася ні маршруту, ні тривалості наших «мандрів», сказавши нам на прощання – «Здоров’я у вас тепер на рік, а вражень – на все життя».