[ads-pc-2]

Хоч більшість з нас встигли відвідати не одну країну, Нова Зеландія досі здається далекою і недоступною. Чи багатьох людей ви знаєте, які були в Новій Зеландії? Ми ні. Саме тому просто не могли втратити нагоду поговорити з Анною, яка провела там рік. Про навчання, серфінг і маорі вона розповіла редакції Inspired.

– Розкажи про себе. Як ти потрапила в Нову Зеландію?

– Я – Аня. Сама з Хмельницького, народилась там і закінчила школу, а потім поїхала вчитись закордон в Нідерланди. Довга історія як так сталося – загалом це вплив моїх батьків, які хотіли, щоб я вчилась закордоном і мені пощастило, що я мала таку можливість. Перше, що мене зацікавило в бакалаврській програмі з міжнародних комунікації та медіа, це те, що на третьому курсі ти зобов’язаний провести “exchange” семестр та стажування закордоном. Коли настав третій рік і потрібно було обирати країну, Нова Зеландія була в моєму топі. До речі, дуже дивно, що на цій програмі не було конкуренції. Коли я їхала, то майже нічого не знала про таку країну як Нова Зеландія, навіть не знала, що вона настільки розвинена. Все, що я знала – це Володар Перснів, але вирішила спробувати.

– Що потрібно для того, щоб потрапити на цю програму?

– Потрібно було тільки підтвердження, що я навчаюся в Hanzehogeschool Groningen, а вони з Оклендським університетом партнери, тому більше нічого не треба.

– Якими були твої перші враження про Нову Зеландію?

– Було дивно, що коли я приїхала, в Європі було літо, а в них зима. Сама країна дуже зелена, з різноманітною природою, а місто поряд з океаном. Там дуже популярний бекпекінг і роудтріпи, тому я багато подорожувала. На півночі країни спека і багато пляжів, а на півдні – страшенний холод. Ти можеш піти в соляні печери, в похід в гори чи спробувати серфінг.

– Як проходило навчання?

– Насправді, через те, що це був обмін, я знала, що оцінки не є важливими й головне просто не завалити. Тому я не тратила багато часу на навчання, а більше витрачала на подорожі. Як і на кожному обміні, в нас була величезна інтернаціональна група студентів, і ми просто тусувались. Можна було вибирати курси з різних факультетів, наприклад, я семестр вивчала фотографію. Було цікаво. А загалом вважаю, що навчання там досить демократичне.

– Чи відчула ти контраст між європейцями та новозеландцями?

– На це дуже важко відповісти. Там настільки намішані культури: азіати, індуси, європейці, корінний народ маорі, а також багато остров’ян з Полінезії. Важко щось сказати саме про новозеландців, бо навіть якщо це людина, яка живе в Новій Зеландії в неї може бути батько ірландець, а мама маорі.

– А сам менталітет людей?

– В основному здалось, що вони дуже привітні. Думаю ця відкритість через те, що сама країна дуже відкрита до іноземців. Зараз в Європі часто можна помітити певну ксенофобію і расизм, а там навпаки.

– Розкажи більше про мандри країною.

– Ми їздили на різні пляжі, особливо сподобались пляжі з чорним піском. Природа дуже красива і недоторкана ще. В країні живе менше ніж 5 млн людей, тому логічно, що вони не використовують стільки ресурсів і не так сильно забруднюють навколишнє середовище.

Багато чого я спробувала там вперше. Особливо різні спортивні активності. Серфінг спробувала, але тільки один день і це було не дуже вдало. Коли в мене нарешті почало виходити, вже треба було здавати борд.

Пробувала каякінг. Один з найпам’ятніших моментів – ночівля на човні на півночі країни. Ми вирішили кататись на каяках під зоряним небом, коли в воді світиться планктон. Ти гребеш і бачиш цю красу, як все навколо світиться. Я була єдина, хто перевернувся на цьому каяку – це було дуже смішно і дуже страшно. Але потім я побачила як гарно стає, коли рухаюсь в воді. Щастячко таке було.

До речі, я так і не відвідала Хобітон, бо не є фанатом Володарів Перснів. Всі кажуть: “Ти якась неадекватна, бо як можна там не побувати, бувши так близько?” Але країна настільки різноманітна і пропозицій, куди поїхати було дуже багато. Дивишся й очі розбігаються, тому потрібно було робити вибір.

– Як ти подорожувала?

– По-різному. На південний острів треба було летіти звичайно. Ті, хто мали водійські права брали машину на прокат і це було найзручніше. Інколи їздили автобусами. Автостоп теж популярний, я дуже часто бачила бекпекерів на дорогах.

– Ти жила в Окленді, як тобі це місто?

– Окленд мені подобався. Перш за все, подобалось, що місто біля океану. Воно портове і дуже велике. Ще Окленд вважається фінансовою столицею країни. Воно дуже розвинене і сучасне, з крутою модерновою архітектурою. Ще класно те, що навколо безліч національних парків, гори, невеличкі острови і море.

Але що мене здивувало, Окленд хоч і вважається безпечним, має проблеми з криміналом. Він такий як Київ, розділений на правий і лівий берег, там теж є південна і північна частини і ніхто не радив їздити на південний берег, тому що там багато гангстерських угрупувань. І це стосується саме корінних народів маорі. Попри велику кількість освічених і нормальних людей, дуже багато неадекватних, які створюють проблеми — різні крадіжки і навіть вбивства.

– Ти бачила національні танці маорі?

– В кампусі наша інтернаціональна група жила разом з ківусами (так називають новозеландців – ківі). В нас був день відкритих дверей, коли представляли культуру маорі – їхні танці хака з язиками й татуюваннями на лиці.

– Що було найкрутішим спогадом за час перебування там?

– Важко щось виділити, сподобалась сама країна неймовірно. Наша група стала як одна сім’я, зараз продовжуємо спілкуватись також, хоч знаходимось в різних країнах, на різних континентах. Всі розуміли, що вони, швидше всього, один раз в житті в такій країні як Нова Зеландія, тому намагалися максимум всього взяти, подорожувати, пробувати щось нове, економити на банальних речах і отримувати максимум задоволення. Купу фотографій, купу відео назнімали, я зробила собі тату з папороттю, символом країни.

         

– Чи були якісь речі які тобі не подобалися?

– Насправді так. Можливо здається, що це ідеальна демократична країна з високим рівнем ВВП, але як і всюди, там є свої проблеми. Кримінал, як я вже говорила. Крім того, мені здалось, що країна дуже американізована. Багато фаст-фуду і людей з ожирінням. В Окленді, до речі, багато бездомних людей, які живуть просто на вулиці. Бачиш такий контраст: райони з крутими будинками на околицях міста, а в центрі люди живуть просто на вулиці. Погода надзвичайно мінлива. В один момент пекуче сонце, а через 5 хв. – злива. І так декілька разів на день.

– Чи змінилось твоє бачення України і себе після Нової Зеландії?

– Моє життя і бачення України змінилось після навчання закордоном загалом. Нова Зеландія мене не змінила, але точно зробила щасливішою. Я стільки всього там пережила, закохалась дуже сильно, набралась досвіду і стала більш впевненою.

– А про Україну в Новій Зеландії знають?

– Що мені не подобається, багато новозеландців, про Європу говорять як про одну країну. Дуже дивне ставлення в них, ніби європейці вищий клас. А українці для них щось екзотичне і незвичне. Не можу сказати, що багато людей знали щось про Україну.

– Загалом комфортна країна для життя?

– Я б сказала, що так. Хоча мені здається, що якщо залишатися там жити, то не надто легко знайти роботу. Але це настільки віддалена країна, і там ще дуже багато чого бракує. Українці могли б туди внести багато нового і креативного, бо вони настільки далеко від всього. Новозеландці знають багато про Австралію, острови й Америку, але не про Європу. Навіть тренди одягу до них приходять значно пізніше. Тому є потенціал туди їхати і щось робити.

– Маєш якісь поради для тих, хто їде туди?

– Нова Зеландія така країна, де потрібно забути про страх і просто пробувати нові штуки. Всі хто туди приїжджали, робили татухи, всю ніч гасали, стрибали з мостів і телевеж. Ти почуваєшся настільки вільно, відчуваєш, що це one-time experience, тому мусиш спробувати все.

Спілкувалися Тереза Кавінська, Іра Зубенко

Фото: Анна Мазур