[ads-pc-2]

Останнім часом все більше й більше людей зважується нарешті на мандри, і готові пожертвувати чимось заради того, аби відкрити для себе світ і навпаки, відкрити себе для світу. Ми познайомились з Андрієм Мочурадом, мандрівником зі Львова, який встиг відвідати чимало країн. Сьогодні він розкаже про те, чим пожертвував він, що з ним трапилось в циганському таборі у Словаччині та скільки грошей потрібно для всього цього.

– Яка найсерйозніша перепона зустрілась тобі у мандрах?

– Психологічний бар’єр, коли я без компанії спонтанно поїхав з Польщі далі у Європу, не маючи карт, достатньо грошей, розмовників і зовсім цю мандрівку не планував наперед. Весело було в “глибинці” під Угорщиною зустріти людей, що розмовляли якимось діалектом і не розуміли ні англійської, ні польської, ні російської, ні німецької, ні моїх 5 слів угорською. Мова жестів та кмітливість допомагають завжди :)

– Який найцікавіший спосіб пересування ти спробував?

– Плануючи мандри в Норвегію, мої друзі жартували, що через море я не зможу застопити машину, тому доведеться стопити пором. Пором я звісно не застопив, але коли був біля Ставангера, застопив норвезький ретро-кораблик. А у 2007 році в Криму, ми з коліжанкою застопили байкера – дівчина сіла позаду, а я в коляску, тримаючи два великих наплічника в руках. І це при серпантинах на солідній швидкості. Загалом автостоп в мене займає лише 30 % подоланої відстані – доцільно використовувати і літаки, і потяги, і автобуси. Тобто якщо дійсно хотіти – пересуватись можна будь-чим.

– У багатьох мандрівників трапляються різні смішні речі, які потім приємно згадувати та розповідати друзям. Чи бували з тобою якісь кумедні випадки?

– В 2012 році, в неділю під вечір, випадково забрів в циганський табір у горах Словаччини. Я шукав дорогу до закинутих руїн велетенського замку на горі і мандрував без пари. Добре, що перед тим заховав фотоапарат у наплічник – вже сутеніло. Декілька циган чи то від розгубленості, чи то від респектування, що я аж туди забрів – порадили як краще вийти з їхнього табору, застерігаючи, що для мене перебування там може бути небезпечне – деякі були добре напідпитку. Люди з села неподалік бояться туди заходити навіть у день. Шкода, що не маю звідти світлин, але так міг позбутись фотоапарату. Цигани чемно провели мене аж до руїн.

– Чому саме “вільні мандрівки”? Звідки взявся цей термін, і чим він відрізняється від інших подорожей?

– Цей термін я запозичив у відомого російського мандрівника Антона Кротова, з яким познайомився у 2006 році. Суть приблизно така: немає значення чим, як і куди – головне мандрувати, бо це відкриття і світу, і себе самого. Це діє як наркотик. Тут немає значення який вид транспорту ти обираєш, є змога змінити свій маршрут і так далі. Наприклад, часто я стоплю машину не через бажання проїхати на халяву, а щоб поспілкуватись з місцевими чи просто цікавими людьми. Зла людина тобі не зупиниться.

– Що у найближчих планах, якщо не секрет?

– Є кілька маршрутів: на травневі свята їду “потусити” в країну Хіппі – Християнію (це район в Копенгагені); восени планую в Марокко і можливо трохи в глибину Африки; але перед тим, влітку – в Каппадокію (Туреччина) “помедитувати” на сад кам’яних грибів – так називається масив, де в скелях є середньовічні церкви та хатинки – вертатимусь через Грузію.

– Чи є щось, чим ти готовий пожертвувати заради мандрів?

– Нещодавно я звільнився з роботи, щоб мати змогу помандрувати, не будучи обтяженим рамками відпустки, тощо. Але мабуть тут не дуже доречне слово “пожертвував”, я б акцентував на змісті слова звільнився. Бо тепер я вільний для мандрів. Це просто зміна свого життя у той бік, який більш до вподоби. Так само я колись “пожертвував” телевізором, вживанням тютюну, остраху опинитись самому далеко від звиклого середовища – насправді я звільнився від того, що мене обтяжувало.

– Чимало людей вважають, що подорожі – дороге задоволення. Скільки ти загалом витрачаєш на мандри?

– Якщо це Європа, то вкладаюсь в 170-300 грн. на день, залежно від країни. Сюди входять транспортні витрати, квитки в музеї,  харчування та всі інші витрати, включно з усіма квитками.  В Угорщині витрати були десь 140 грн. в день. Це абсолютно ні в чому собі не відмовляючи!