[ads-pc-2]

Вчора був вкрай виснажливий день. Ми фінішували в Кракові вже за північ, причому, були далеко не останніми. “Запорожець” взагалі загубився в дорозі. Останній його дзвінок до організаторів марафону закінчився словами “я не уявляю, в який бік звідси їхати”. На цьому зв’язок з одеським екіпажем увірвався.

На ранок все виглядало вже значно оптимістичніше. Наш Leaf на 100% зарядився на пересувній станції організаторів, ми більш-менш виспалися, а “Запорожець” – дістався фінішу. Маючи кілька годин до офіційного старту, ми встигли трохи прогулятися центром Кракова. Гарно, багато туристів, хоч і ранок суботи, і зовсім не видно електрокарів.

За кількістю зарядних станцій в Польщі і їхньою мережею покриття можна скласти уявлення, чим є електромобіль для сучасного поляка. В країні налічується біля десяти швидкісних CHAdeMO-станцій (нам би таку розкіш!), але розташовані вони без зрозумілої логіки: дві в Кракові, одна в Катовіце (це в 80 км західніше), по одній в Лодзі і Варшаві і одразу три в Ґданську. Свіжі дослідження на тему інфраструктури свідчать, що власники електромобілів найчастіше заряджають свої машини вночі в гаражі чи паркінгу за допомогою звичайної розетки. Для щоденного режиму така “заправка” є оптимальною: вночі без поспіху заряджаєшся, вдень викатуєш кіловат-години по місту.

Швидка зарядка потрібна якраз на трасах між містами. Встановлювати CHAdeMO-станції ближче, ніж 100 км одна від одної не надто раціонально. Звісно, це у випадку, якщо електромобіль є повноцінним засобом пересування, а не модною іграшкою чи винятково сіті-каром.

Ми рухаємося в бік чеської Острави, де у нас заплановані кілька годин на “заправку”. Від Кракова це близько 170 км, які наш Leaf долає без додаткової підзарядки. Острава – це велике за чеськими мірками промислове місто, до речі, побратим Донецька. До Оксамитової революції 1989 року тут працювали багато вугільних шахт, які потом були закриті через нерентабельність. Зараз у місті функціонує кілька металургійних заводів – ну чим не центр Донбасу!

На відміну від столиці так званої ДНР, в Остраві і околицях є низка публічних зарядних станцій для електрокарів, в тому числі – швидка станція CHAdeMO. Ми її ігноруємо і заряджаємо акумулятор нашого Ніссана від трейлера організаторів марафону. На це є час: зупинка в Остраві – це проміжний фініш марафону, нагородження та кілька годин на відпочинок.

Чехія в проникненні електрокарів нічим не краща за Польщу: за минулий рік тут продано лише 71 авто на електротязі. Зарядна інфраструктура також досить хаотична. Мешканцям західної Чехії доступні біля десятка швидких публічних зарядок і вдвічі більше повільних. В той же час подорожувати східною частиною країни на електрокарі поки небезпечно: можна десь застрягнути. Така електрична “пустеля” різко контрастує зі Словаччиною, куди ми їдемо. За інформацією ресурсу PlugShare, практично вся країна з заходу на схід вкрита швидкозарядними станціями, тому подорожувати тут на електромобілі зовсім не проблема.

Ми в’їжджаємо в Словаччину з північного боку, роблячи першу зупинку на зарядку в Жиліні. CHAdeMO-станція розміщена в паркінгу торгового центру. Вона безкоштовна, не вимагає ніяких особливих смарт-карт від адміністрації: підключайся і заряджай! Менш ніж за півгодини акумулятор нашого Ніссана був залитий “під зав’язку”. Європа!

Глибше дослідження інфраструктури Словаччини довело, що тут ще є над чим працювати. Попри брак часу, після Жиліни ми вирішили інспектувати кожну CHAdeMO-станцію на шляху до Братислави. Наш ентузіазм згас після півторагодинних пошуків зарядки поблизу аеропорту міста Тренчін. Точка на карті є, а самої CHAdeMO-станції – немає. Принаймні, ми її не знайшли. Зародження зарядної інфраструктури відбувається в муках і хаотичних рухах навіть в цивілізованій Європі.

Всі фото: Ірина Брязгун