[ads-pc-2]

Подорож дає багато. Досвід, емоції, враження, яких часто не отримаєш в умовах, до яких роками звик. Повертаючись з мандрів, нам зазвичай потрібен час, щоб усвідомити побачене та розкласти все по поличках. Проте іноді нова країна захоплює настільки, що мовчати просто неможливо. Саме в такі моменти хочеться розповідати мандрівні байки не лише за чашкою кави чи келихом пива. Ісландія впевнено увірвалась в топ моїх улюблених країн. Тому не поділитись історіями про неї я просто не можу.

[divider]1[/divider]

Гаряча “Гра Престолів”

Термальні джерела – це візитна картка Ісландії. Всі, мабуть, бачили Блакитну Лагуну – ідеального кольору басейн, який прокрадається у сни з кадрів кіно чи журнальних розворотів. В країні сотні обладнаних (та не дуже) місць для купання в гарячих водах. По плану ми мали відвідати два невеликі басейни поруч з горами та місце, схоже на Голубу Лагуну,поблизу озера Міватн.

Проте плани змінились одразу після першого ж купання. Задоволення, яке дає гаряча ванна після напруженого і насиченого дня, тяжко описати словами.

Одного пізнього вечора дорога привела нас до печери Грйотаг’я (Grjótagjá), де знімали пристрасну сцену з відомого серіалу “Гра Престолів” між Джоном Сноу та рудою дикункою Ігрітт. Недовго думаючи, було вирішено спробувати тутешні спа-процедури:) Одним з чинників, що спонукали нас до дій, стали мокрі китайці з рушниками на плечах, що задоволено наминали вермішель у фургоні біля входу в печеру.

Перший захід у воду виявився “холостим”, вода була настільки гарячою, що ванночки з гірчичниками в дитинстві здавались гірською карпатською рікою в розпал літа. Після невдалих спроб знайти альтернативу, було вирішено повернутись і спробувати інший вхід. Адже якщо інший вхід, то можливо і інша температура – логіки нам не позичати. Врешті першопрохідцем став Сергій, який з болем на обличчі ввійшов у воду та заявив, що з цього боку вона холодніша. Чи то довгі скитання у пошуках джерела, чи то бажання нарешті зануритись у гарячу водичку і згадати насичений день, але оцінка Сергія була сприйнята з повною серйозністю і декілька з нас послідували за ним, як євреї за Мойсеєм. В результаті ми провели у воді з десяток хвилин:)

І лише коли ноги після купання нагадували клешню лобстера та шкіру немовляти одночасно, ми прочитали в “Lonely Planet” про те, що печера знаходиться на приватній території та практично перестала бути придатна для купання після виверження вулкану Крафла. Температура в ній коливається в районі +46 градусів за Цельсієм при максимальній температурі +41 в інших термальних басейнах країни.

Щоб не пропустити одне з таких чудес, варто запастись картою термальних джерел або принаймні перевірити їх перед виїздом. Не пошкодуєте!

[divider]2[/divider]

Найдорожча ресторація Г̶а̶л̶и̶ч̶и̶н̶и̶ Ісландщини

Будьмо відверті, Ісландія – не бідна країна. Відповідно ціни в них трішечки вищі, ніж на Бессарабці. Зважаючи на це, ми завбачливо прихопили з собою кашки, ковбаски та інші блага української харчової промисловості. Проте якби ми були в країні та не спробували місцевої їжі – рідні та близькі би нас просто не зрозуміли. Про запас у нас був варіант з баранячим стейком за 10 доларів та одноразовим грилем, але душа бажала більшого. Опиратись ми не могли і кинули всі сили на пошуки пристойного місця трапези.

Звісно найдорожча ресторація Ісландщини не має нічого спільного зі львівським “Локалем”. Тим більше, що у Львові він єдиний, а в Ісландії цим іменем можна назвати практично всі хороші ресторани :)

Наш вибір впав на заклад Kaffi Hornid у містечку Хофн, яке славиться на всю країну вмінням готувати лангустинів. То такі великі креветки, розмірами більше схожі на омарів. Порція лангустина, а це не багато-не мало 300 000 міліграм м’яса з його хвоста, з гарніром коштує близько 70 доларів. Так-так, вам не здалось, це більше, ніж мінімальна зарплата в Україні:( З одного боку нічого дорожчого я у своєму житті, мабуть, не їв. З іншого – коли страва дійсно смакує, а пиво коштує десятку, то ціна не виглядає аж такою невиправданою. Головне – не переводити в гривні :)

[divider]3[/divider]

Трохи дме

Коли їдеш до Ісландії, потрібно бути готовим до вітру. Ні, не так. Потрібно бути готовим до того, що не зможеш встояти на ногах, машину буде здувати з дороги, краплі дощу різатимуть щоки, а кілька хвилин на краю кратеру вулкану викличуть бажання якнайшвидше залізти у гарячу ванну або підкорити вітер немов білка летяга. З таким вітром треба бути обережним з авто. Адже секундна необачність з дверима – і вони вже деформовані сильним поривом вітру. А нульову франшизу прокатні компанії тут не дають – краще не ризикувати. На щастя, така погода в Ісландії не завжди:) З семи днів, що ми провели в цій прекрасній країні, лише півтора вітер дійсно дошкуляв. Спочатку на півночі, коли пориви досягали 20 м/с (а це, на хвилиночку, 72 км/год) та не дозволили нам скупатись у блакитних водах натуральних басейнів Міватну.

Вдруге напередодні вильоту, коли швидкість вітру була вже близько 40 м/с, машину здувало з дороги при найменшій спробі хоч трохи відпустити руль. То було, мабуть, найекстремальніше водіння в моєму житті. Вже потім, в аеропорту Кефлавіка, ми дізнались, що дорогу з Боргарнеса до Рейк’явіка закрили через півгодини після того, як ми проїхали нею в напрямку аеропорту. Висловлюємо щиру подяку владі ісландських євроскептиків за те, що випустили з країни!

[divider]4[/divider]

Міфічні звірі

Один латиш, котрого ми зустріли в термальних басейнах біля Хофна, розповів нам про оленів, яких можна побачити при виїзді на перевал зі Східних Фьйордів. “Їх там сотні! – казав він. – Не помилитесь, якщо поїдете саме цією дорогою”. Але як говорив хтось з класиків на вікодині: “Всі брешуть”. Ні одного оленя (принаймні, якщо говорити про тварин) ми так і не побачили, хоча знаків при дорозі про їх можливу появу було достатньо. Те ж саме стосується і символів Ісландії – атлантичних птахів тупиків (puffins) та китів. Щодо перших, то вони ще на початку осені відлітають у вирій та повертаються лише, коли потепліє і перші американці з’їжджаються на острів. Тому побачити їх вдалось лише у музеї… акули.

Другі ж відпливають лише частково. Проте якщо влітку шанс побачити найбільшого ссавця світу – синього кита, в Ісландії сягає 99%(згідно рекламного буклету), то взимку він 50 на 50 – або побачиш, або ні. А ті тури, що пропонують місцеві турфірми, підморозять вас та обвітрять хіба заради кількох касаток.

“Полювання” на тюленів в холодну пору року складається трохи вдаліше, тому одну лису голову нам таки пощастило побачити.

З ким проблем точно не виникне-це ісландські коні та вівці. І якщо другі полохливо втікають, як школярі з останнього уроку, то перші з радістю в очах біжать до електропарканів, лащаться, просять цукру та сміються разом з вами. Обов’язково рекомендую витратити на це час!

[divider]5[/divider]

Алко-квест

Проблема алкоголю в північних країнах стоїть досить гостро. Це пов’язано і з часто депресивною погодою, і з бажанням вберегти населення, в першу чергу дітей, від можливих наслідків алкоголізму. Саме тому в Ісландії міцні напої можна купити лише в спеціалізованих магазинах Vinbudin. Найдовше вони працюють в п’ятницю і суботу. В зимовий період по буднях вони відкриваються лише з 11 до 18, а у неділю крім пива до 2,5% в звичайному супермаркеті взагалі більше нічого купити не вдасться.

Проблема вирішується або хорошим плануванням та тайм-менеджментом, або заздалегідь продуманою купівлею алкоголю в Duty Free по дорозі до Кефлавіка.

З місцевого міцного алкоголю є різні настоянки на травах, шнапс, джин та місцева горілка. Проте найліпше, що є в Ісландії з алкогольних напоїв – це крафтове пиво. Особливо варто звернути увагу на броварню Egill Skallagrimson, у яких найкраще смакує ісландський стаут Garun міцністю 11,5%.

[divider]6[/divider]

Проблема вибору (або ні)

Подорожувати можна двома способами – з планом та без нього. В залежності від плану з ним може бути або веселіше, або передбачуваніше:) Проте завжди добре мати можливість адаптуватись до ситуації – говорячи ІТ мовою, подорожувати в режимі agile. В нашому випадку ми до останнього вагались чи їхати в останній день у Рейк’явік та чи бронювати місце в Блакитній Лагуні. В результаті в столицю ми таки попали, і можу сказати, що це одне з наймиліших міст, які я коли-небудь бачив. В основному через забудову – невисокі кольорові будиночки, кожен з яких не подібний на інший. Така собі архітектурна оаза в суворих північних реаліях. Тому обов’язково треба буде повторити візит туди влітку.

Блакитну Лагуну ми вирішили пропустити і не прогадали. З таким шаленим вітром тільки на кайтах літати. А 400 кілометрів, які ми проїхали навколо півострова Снефелснесс, стали вишенькою на торті нашої мандрівки. За концентрацією красивих видів це був, мабуть, найкращий день подорожі.

[divider]7[/divider]

Фантомний біль полярного сяйва

Летіти в Ісландію в холодну пору року (з жовтня по квітень) варто в першу чергу заради полярного сяйва (і звичайно дешевших цін). Взимку ще можна полазити по льодовику та спуститись в кришталево чисті льодяні печери, проте з авророю не зрівняється ніщо. Ми моніторили сайти з прогнозами її появи вже за місяць до початку подорожі. За тиждень до вильоту вони були не надто втішні, проте ми не здавались та вірили, що на півночі країни нам пощастить, як діти вірять у бабая.

І як буває в таких випадках, першу аврору ми успішно прос(п/р)али. По прогнозах шанс на неї був малий, а вона взяла і з’явилась над льодовиковою лагуною Йокусарлон, коли ми бачили вже третій сон. Дізнавшись про це, бажання побачити полярне сяйво почало переростати у фантомні болі.

На щастя тривали вони недовго. На п’ятий день ми зупинились на півночі у містечку Оласфйордур і стали чекати. Близько дев’ятої вечора хтось побачив на небі хмарку у формі веселки, що опускалась кудись за край фйорду. Декілька хвилин, камера на витримці, встановлена на штативі, і вже який-не-який результат.

Але коли “полярні болі” тривають вже кілька днів, цього виявляється мало. Зриваємось з місця і їдемо машиною туди, де аврора ховається за обриси гір, в абсолютну темінь. Тільки ми, готель тисячі зірок і полярне сяйво. Як сказав хтось із мандрівників: “Щоб побачити аврору, на неї треба пополювати. Крім того,що це красиво,такий спосіб побачити чудо природи додає до процесу елемент азарту”. І не посперечаєшся. Було незабутньо!

Текст і фото: Богдан Скасків, Time2Go