Меню & пошук

Життя без гендеру: 5 історій українських агендерів

Життя без гендеру: 5 історій українських агендерів

Як існувати поза традиційними ролями чоловіка і жінки


За біологічною ознакою людство звикли ділити на дві основні групи: чоловіки та жінки. Попри біологічні відмінності, кожне суспільство приписує обом певні ролі. Для представниці матріархального племені хасі з Індії та пересічної українки ці ролі будуть вкрай різними. Гендером називають соціальну стать людини. Зазвичай образ чоловіка асоціюють із силою, мужністю та авторитетом. Жінку сприймають тендітною, ніжною, мудрою. Але не всі погоджуються грати за написаним для них сценарієм. Крістіна Бєтіна для Inspired поспілкувалася із п’ятьма людьми, які ідентифікують себе агендерами – тими, хто не відносять себе ні до жіночої, ні до чоловічої соціальної статі, і дізналася, як їм живеться в українському суспільстві.


Словник термінів

Демісексуали – ті, хто не відчувають сексуального потягу до людини, з якою не має сильного емоційного зв’язку.

Гендерна неконформність – відмінна від типової «чоловічої» та «жіночої» гендерна поведінка.

Небінарні люди – ті, хто не хочуть визначати ані свою стать, ані гендерну роль; ці люди вважають, що особистість не поділяється на жінок чи чоловіків. До небінарних людей належать андрогіни, бігендери, агендери, гендер-квір.

Гендер-квір – різновид небінарної ідентичності, яка узагальнює інші й надає власнику право комбінувати або змінювати їх.

Пансексуальність – сексуальна орієнтація, яка передбачає можливість емоційного, романтичного, еротичного або сексуального потягу до людей незалежно від їхньої гендерної ідентичності та біологічної статі.

Мізгендерити – плутати гендер, випадково або навмисно.

Цисгендерна людина – людина, гендерна ідентифікація якої відповідає її статі.


 

Михась, 27 років

Верстальник(-ця) макетів книжок; студент(ка) прикладної лінгвістики; ліберально-лібертарний(-а) фемініст(ка).
Біологічна стать: чоловіча. Займенник: «я». Сексуальна орієнтація: демісексуальна.


Бути агендерною людиною – значить не ототожнювати себе із жодним гендером, не мати жодної гендерної ідентичності. Це мені підходить: нехтувати всіма стереотипами, якщо є бажання, а також сперечатися з людьми, що намагаються нав’язати якусь роль. Мені подобається бути впевненою в суперечці та мати міцні аргументи.
Бувають складнощі при заповненні анкет з графами «стать/гендер», якщо варіантів лише два й не можна залишити поле пустим.

Ще один шкідливий стереотип: якщо людина говорить про себе в чоловічому роді, значить має чоловічий гендер. Це не завжди так. 

Близькі люди по-різному ставилися до мого вибору, деяких вдавалося переконати після суперечки, вони спочатку ображалися, а потім визнавали мою правоту. Більша частина оточення не знала про мій безгендерний стан. Я майже нікому не казала про агендерність, а просто так була неконформною.

Я стикалася зі стереотипами: хлопець повинен пригощати дівчину кавою, проводжати додому, робити компліменти – а дівчина не має цього робити. Хлопець не може носити довге волосся, заходити до храму в головному уборі, носити одяг з ґудзиками на лівому боці – а дівчата можуть. Чоловіки вміють налаштовувати офісну техніку, а жінки – ні. Ще один шкідливий стереотип: якщо людина говорить про себе в чоловічому роді, значить має чоловічий гендер. Це не завжди так. 


Ріна, 24 роки

Інтерсекціональна анархофеміністка, швея, журналістка-фрілансерка.
Біологічна стать: жіноча. Займенник: «вона», рідше – «він», чергуючи з «вона». Сексуальна орієнтація: пансексуалка.


Агендерність для мене – це відкинути соціальний пакет із чіткими настановами жінкам і чоловікам, виданий ще в дитинстві. Також це означає не ставити власний вибір зовнішнього вигляду, сексуальності, пріоритетних стосунків, вчинків і соціальних статусів у залежність від того, як це гендерно маркується суспільством – як фемінне чи маскулінне.

Я зрозуміла, що я агендерка три роки тому. Від небінарної людини я почула багато пояснень про це поняття, а також про гендер-квір, небінарність і деякі інші терміні з цього поля. І зрозуміла, що ледь не з дитинства мала подібне відчуття, але пригнічувала його як небезпечне, через потенційну негативну реакцію зовнішнього світу. Та й структурованих знань тоді про це я, звісно, не мала.
Маю складнощі хіба з тим, що люди знецінюють таку самоідентифікацію, її майже не згадують в українських медіа, гендерно нейтральна мова досі рідко вживана.

Інколи мені кажуть, що агендерності не існує, що це просто невизначеність.

Крім того, коли виглядаю «андрогінно», якщо виражатися традиційною бінарною мовою, також інколи стикаюся з агресією.

На жаль, я не можу донести свої думки до родичів, заважає їхній консерватизм і культ традиційного. На щастя, у повсякденному спілкуванні я почуваюся відносно вільно.

Інколи мені кажуть, що агендерності не існує, що це просто невизначеність. Це у кращому випадку – якщо ті, хто говорять, знають, що таке гендер. Якщо ж ні, то починаються розмови про «стать» з усім спектром жахливих упереджених суджень.
При спілкування з агендерами залиште собі лише одну позицію – «переді мною людина».


Кіра, 32 роки

Перекладачка, викладачка, феміністка.
Займенник: «вона». Біологічна стать: жіноча. Сексуальна орієнтація: негетеросексуальна персона.


Бути агендеркою(-ом) означає, що мені не потрібно відігравати стереотипні уявлення, які зазвичай приписують представникам певного гендеру.
До певного часу я ідентифікувала себе як цисгендерну жінку, тому що мене виховували в традиційній системі, де бути жінкою – не бути чоловіком. Але коли я відійшла від концепції бінарності, то спробувала визначити для себе, що означає бути жінкою чи чоловіком. Я зрозуміла, що не можу визначити, ким себе відчуваю.

Інколи люди плутають стать та гендер і не розуміють, що відсутність гендеру не означає безстатевість.

Близькі люди сприймають мою позицію нормально. Суспільство, як мені здається, ставиться з осторогою або з недовірою, на кшталт «навигадували собі гендерів…». Інколи я отримую коментарі в дусі «ти жінка, а отже ти маєш…». Інколи люди плутають стать та гендер і не розуміють, що відсутність гендеру не означає безстатевість. Інколи плутають агендерність і асексуальніть.

Ставте запитання агендерній людині, якщо вони виникають, але розмежовуйте власний інтерес і порушення чужих кордонів: спитати про займенник – ок, ставити особисті запитання до малознайомої людини – ні.


Ірина*, 27 років (ім’я змінено)

Громадська діячка, організаторка культурних заходів.
Біологічна стать: жіноча. Займенник: «вона». Сексуальна орієнтація: лесбійка.


Для мене бути агендеркою означає відчувати себе як особистість. Для мене «я» –  перш усього саме «я»: моя свідомість, відчуття світу, система інтересів і цінностей, взаємодія з іншими особистостями. Не розумію, навіщо навішувати на себе ярлики? Чому взагалі так важливо підкреслювати певний гендерний стереотип, чоловічий чи жіночий? Хотілося б, щоб у мені бачили людину, а вже потім – набір хромосом.

У повсякденному житті моя поведінка, настрій та одяг можуть бути такими, що зазвичай приписують одному з гендерів: можу одягнути квітчасту сукню або жакет з краваткою, можу відчувати себе тендітною і грайливою, а можу – рішучою і сміливою. У будь-якому стані це все ще буду я, і це «я» в голові має нейтральне, узагальнене забарвлення.

У підлітковому віці мені зовсім не подобалося те, що пропонувало мені суспільство: викладачі у вишах радили кидати навчання й підшукувати чоловіка, та мої плани були іншими й значно амбітнішими. Це був період пошуку себе, коли я почала говорити про себе в чоловічому роді, носити вбрання-унісекс і короткі зачіски.

Не дивіться на агендерну людину як на хиже створіння із шістьма лапами й чотирма хвостами

Утім, я швидко зрозуміла, що хлопцем себе також не відчуваю. Тоді я вперше подумала, що є щось інше. В ті часи інформації у вільному доступі було замало, англійською я ще не володіла так добре, тож питання трохи відтермінувалося, мені було достатньо знання, що я – це я, і баста! Відповідний термін знайшовся значно пізніше.

Я думаю, більшість моїх «складностей» схожі на ті, з якими стикаються феміністки та феміністи, а саме – зі стереотипами стосовно ролі людей в залежності від статі. Це особливо болісно в період дорослішання, коли хочеться відшукати власний шлях.
А ще в підлітковому віці було складно контролювати своє мовлення – мені не подобались варіанти «він» і «вона», я іноді плуталася, в якому роді правильно говорити, а відтак в оточення виникали незручні питання.

Основний стереотип щодо агендерних людей – прирівнювання їх до транссексуалів або гомосексуалів. Це абсолютно не ідентичні поняття, але найчастіше людям не хочеться в цьому розбиратись.

Не дивіться на агендерну людину як на хиже створіння із шістьма лапами й чотирма хвостами, не ображайте, не смійтеся, запитайте, яке звертання буде комфортним для співрозмовника. Доволі часто агендерні люди уникають гендерно забарвленої мови: займенників «він» і «вона», родових форм дієслова. Якщо зважати на це, спілкування буде набагато приємнішим і відвертішим.


Юлія/Jul Metalheart, 30 років

STEM-спеціалістка (інженерка-радіотехнікиня), феміністка, квір-активістка.
Займенник: намагається обходитись без них, проте в деяких ситуаціях використовує «вона» чи «вони». Сексуальна орієнтація: полісексуалка – закохується в людей з фемінною та андрогінною репрезентативністю. Біологічна стать не має значення.


Я не відчуваю будь-якої приналежності до жодного з відомих мені гендерів. Моя ідентифікація дуже гнучка – в різні часи я приміряла до себе і андрогінне, і демігендерне визначення. Але завжди поверталася до свого стану «за замовчуванням». Я не можу спрогнозувати, якою буде моя гендерна ідентичність через 5-10 років. Люди схильні змінюватися, а така зміна також нормальна. Головне, щоб людині було комфортно зі своєю ідентичністю.

Я відразу все зрозуміла, щойно мені трапилось визначення агендеру. Це було попадання в десятку. Пригадую, визначення було спрощене, але дало мені напрям для подальшого пошуку інформації, хоча все це я відчувала чи не все своє життя. Логічного змісту в більшості гендерних забав з мого дитинства я не бачила. Тільки от тоді я не знала такого терміну, який би максимально точно характеризував мої відчуття.

Було важко вживатися в ролі, яких від мене очікувало суспільство, приписавши жіночий маркер в документи. Було дуже складно вчитись говорити про себе в жіночому роді. В принципі, в чоловічому також. Пам’ятаю, які труднощі викликали родові закінчення у словах, як важко було переформатовувати речення на ходу, щоб так не говорити. Це далеко не завжди вдавалось, говорити гендерно-нейтральною українською – вкрай складно.

Знайомство з гендерною сегрегацією сталося в шість років. До того мене «оберігали» від садочків, дошкільних класів і дитячих лікарень. У школі мене тут же оцінили по зачісці і запитали в родини, для чого вони свого хлопчика одягнули в платтячко. На цьому інтерес до моєї персони, звичайно, не зник. З такою репрезентацією я ходила майже до старших класів.

Фактично ніде в бінарному суспільстві не доводиться розраховувати, що тебе хоча б запитають, у якому роді до тебе звертатись.

Наразі в мене фемінно-андрогінна репрезентація. Як хлопця зчитують досить рідко. Буває, що прямо запитують: «ти хлопець чи дівчина?». Здебільшого до цього вдаються фемінні персони, а маскулінні стараються зі мною про щось заговорити, щоб за голосом визначити біологічну стать.
Мені довелось доводити своє право на ідентичність родині, пояснювати, що таке агендерність і для чого це все мені треба. Тиск був, але психологічного характеру – доводилося безліч разів відповідати на одні й ті ж запитання, доки по поличках все не розкладу. А потім все починалось заново.

З друзями було простіше, повторюваних питань було менше. Найбільш типове – «а це як?». З людьми, що належать до ЛГБТ- і транс-ком’юніті простіше в плані термінології, більшість уже знає основні небінарні ідентичності, але й тут є свої моменти. Фактично ніде в бінарному суспільстві не доводиться розраховувати, що тебе хоча б запитають, у якому роді до тебе звертатись.

На моїй теперішній роботі у мене були дві спроби камінауту як агендерної персони. Тільки перед тими колегами, з ким безпосередньо працюю в відділі. Першого разу мені не повірили, хихикали, другого разу поставили кілька питань. Я думаю, колеги ще не до кінця усвідомили, що саме вони від мене почули – їм потрібен час.

На щастя, я не зазнавала прямої фізичної й сексуальної агресії через гендерну ідентичність або репрезентацію. Можливо, допомагає неформальний вигляд і бійцівська статура, а любителі подіставати шукають жертву, слабшу за себе. Навіть по розмовах з подругами, по їхньому неприємному досвіду, я можу констатувати, що до мене фізичну агресію застосовують суттєво рідше. Але суспільство, де ваша фізична і сексуальна безпека залежить від того, чи пощастить, явно не може бути безпечним ні для кого.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: