[ads-pc-2]

Багато хто мріє навчатись за кордоном, але мало хто робить щось реальне для здійснення своєї мети. В сьогоднішньому матеріалі, який є досить незвичним для нашого сайту, свою історію розповідає Галина Каплан, яка проведе два роки у трьох університетах Швеції в рамках своєї магістерської програми. Далі подаємо текст мовою автора.

Я дуже добре пам’ятаю момент, коли мені в голову прийшла думка про навчання за кордоном. На першому курсі університету. Прийшла вона, звісно, разом із картинками зеленого газону біля старовинного корпусу університету, студентів в чорних мантіях і професорів із сивим, трохи кучерявим волоссям. Після цього було щонайменше три дні народження і три Нових роки із наполегливим загадуванням одного амбітного, але дуже абстрактного бажання. Для початку треба було витерти з уяви зображення газону і студентських мантій, викинути геть стереотипи про неможливість такого вчинку і зробити бодай перший крок, звісно. А все для чого? Для того, аби зараз писати ці рядки з кемпусу Örebro University. Мене ще досі іноді не віриться, що тепер я живу в Швеції, вивчаю журналістику і зустрічаю людей, про зустрічі з якими могла тільки мріяти раніше.

Моя магістерська програма називається Global Journlaism і викладається англійською мовою. У рамках програми, за два роки я вчитимуся у трьох університетах: Örebro University (Швеція), University of Tampere (Фінляндія) і Oslo University (Норвегія). Що два роки на програму зараховують до 15 студентів зі всього світу із вкрай бажаною вимогою «один студент – одна країна». На моєму курсі вчиться лише семеро осіб із Німеччини, Іспанії, Ефіопії, Швеції, Росії, Палестини і я, з України. Окрім мене у Швецію цьогоріч приїхало ще близько 50 щасливих студентів з країн СНД. Усі ми – стипендіати Visby Program, наданої шведською урядовою організацією Swedish Institute.

Усю інформацію, описану згори я повторюю майже без змін усім, хто питає мене, як сталося так, що тепер навчаюся у Швеції. Втім, мало коли продовжую думку про те, як живеться українському студентові за кордоном, наскільки такі мрії реальні і крізь що довелося пройти на цьому шляху. Мені здається, складність вступу в закордонний університет дуже сильно перебільшується. Єдине, що для цього справді потрібно – це надзвичайно сильне бажання. І ще, оточення з людей, які будуть надихати і підштовхувати. З останнім мені дуже пощастило. За півтора роки до відльоту з України я випадково потрапила на курси підготовки до TOEFL, від американця Кевіна Х’юстона. Це зараз це ім’я відоме кожному другому-третьому студенту Києва, а тоді я вперше чула як про нього, так і про тест з англійської мови для вступу в університет. Якщо Вам здається, що Ви знаєте англійську – підіть до Кевіна і ви швидко переконаєтесь у зворотному :).

Мені дуже не хочеться вдаватися до пафосних і гучних фраз, але я дуже і дуже вдячна Кевіну за те, що не лише готує до тесту (добре готує, маю сказати), але й збирає разом дуже потрібних одне одному людей. Коли щодня знаходишся в оточенні людей, які щойно подали заявку в університет, отримали запрошення на співбесіду або лист про зарахування до університету, це не може не надихати. І дарма, що TOEFL мені довелося перескладати два рази, аби отримати бажаний результат, зате період в житті був хороший :). А ще тепер маю друзів, які навчаються в університетах трьох різних континентів.

А потім в моєму житті був лист про зарахування до університету, повідомлення про стипендію, шведський дозвіл на проживання, чемодани, паніка, радість, страх, небажання вже нікуди їхати, знову страх, знову радість і… от нарешті країна з такими ж кольорами прапора, безліч людей із світлим волоссям, нова мова і кімната в гуртожитку. Шведи дуже відрізняються від українців. Як і будь-яка інша нація в світі, врешті. Позитивна річ: переважна більшість населення говорить прекрасною англійською. Негативна – усі, як один тримають дистанцію при спілкуванні. Навряд чи ви станете друзями зі шведом, знаючи його кілька тижнів. Зате, як кажуть місцеві: шведський друг – то вже назавжди.

Про систему вищої освіти у Швеції я чула багато. Хоча здебільшого мої знання обмежувалися передовими місцями цієї країни у різноманітних рейтингах вищої освіти, які щорічно видає одна чи інша міжнародна організація. Тепер довелося все відчути самій. Моїм найбільшим здивуванням було те, що моєю думкою цікавляться. Вона не може бути хибною, якщо я маю аргументи на її підтримку. Пам’ятаю, як на першому курсі мого українського університету нам урочисто заявили, що ми не в праві висловлювати свою позицію, допоки не довчимося до третього курсу. Ось так, не більше, не менше. В Швеції все навпаки. Висловити на семінарі думку, написану в літературі до курсу – майже моветон. Краще неглибоку і без серйозних аргументів, але свою.

У Швеції все дуже організовано, чинно і впорядковано – із цим не посперечаєшся. Так само, як і високий рівень життя помітно неозброєним оком. Але соціалізм тут має і свої негативні наслідки. У Швеції заборонений продаж алкоголю усюди, окрім магазинів державної монополії. Навіть глінтвейн на різдвяних ярмарках продається безалкогольний. Але, що трапляється із забороненим плодом усі добре знають. В результаті, шведська молодь скуповує спеціалізовані магазини величезними партіями (бо в деякі дні вони зачинені) і у вихідні студентські містечка часто виглядають огидно. Це, звісно, дуже суб’єктивна думка, але будь алкомаркети відчинені 24/7, охочих скуповуватись в них на шалені суми значно поменшало б.

А от з хороших звичаїв – це точно традиція пиття кави. Будете в Швеції – обов’язково сходіть на фіку. Фіка – це щось таке, що не можна пояснити словами (хоча Вікіпедія намагається) і соціальне значення цього процесу значно більше, ніж просто пиття кави, кажуть шведи. Зазвичай це всього лише кава брейк із гарячим напоєм, тістечком чи шоколадом. Така процедура може повторюватися по кілька разів на день і ніхто не зважає на те, що робота на цей час припиняється. Кажуть, якщо людина пішла на фіку, відволікати її робочими справами не можна. Чи потрібно так багато уваги приділяти каві – інше питання, але оскільки шведи вже це роблять, то це заслуговує бодай на увагу з боку іноземців.

Я досі пам’ятаю день, коли мені в голову прийшла думка про навчання за кордоном. Це ж було ще на першому курсі університету. А тепер я купую штори у шведській ІКЕА, п’ю багато кави і зберігаю на робочому столі підручник зі шведської мови. Кажуть, мрії здійснюються :)

Запис розміщено за підтримки
TOEFL-Kevin – Центру підготовки до тестів TOEFL, GMAT, GRE, IELTS і SAT
та автора книги “Образование за рубежом: от идеи к воплощению”