Відмова від алкоголю, куріння та наркотиків.

---

[ads-pc-2]

Стрейтедж − це субкультура, що походить від американської панк-культури, чиї послідовники свідомо утримуються від вживання алкоголю, тютюну та інших наркотиків. Стрейтеджери не нав’язують свої погляди іншим, тому у них немає жодних засобів самоідентифікації. Єдиний засіб самоідентифікації — використання хреста («X») або абревіатури «sXe».

17 жовтня відзначається Всесвітній день стрейтеджерства. Inspired поспілкувався з трьома «чистими» киянами про здоровий спосіб життя, що пропагує ця субкультура.

---

Я з Полтави. Не знаю чи це загально відомий факт, але в Полтаві особливо нема чим займатися. Тим не менше, я знайшов що робити − брейкданс, баскетбол і музика, а точніше − соло труба. Щодня у мене були тренування, репетиції, заняття. Наша компанія постійно тусувалася «на Гоголя», це біля театру імені Миколи Гоголя в центрі Полтави. Там збиралися всякі неформали, як для брейкдансу, так і для п’яних угарів. 

Наша компанія ніколи не влаштовувала п’янки. Звісно, ми могли часом випити пива по 0,5, мені тоді було 14 років. Але я ніколи спивався до напівживого стану, тому у мене нема історії на кшталт «Після того випадку жодної краплі до рота». Все сталося дуже просто: одного разу на Гоголя мій друг Малік запропонував мені: «Слухай, а давай не пити». Так і почалося моє знайомство зі Straight edge.

Пізніше ми із другом дізналися, що в Полтаві є інші чуваки, які не п’ють, не курять, не вживають наркотики і називають себе «стрейтеджери». Тоді ми і захотіли стати частиною цієї субкультури. Відрізнялися від неї ми лиш тим, що не мали вражаючого алко досвіду. Полтавські стрейтеджери − це чуваки, які свого часу спивалися так, що в якийсь момент їм стало аж занадто погано. Ось вони і прийняли радикальне рішення.

На тильній стороні долоні стрейтейджери часом малюють хрест, ця традиція походить з 70-их коли неповнолітнім у барах США ставили на руці таку позначку, щоб їм не продавали спиртне.Тому якщо раптом десь на вулиці побачите людину з татуюванням «sXe» чи «ХХХ» (прим. − no smoke, no drugs, no alcohol), то питати треба не «Що це? », а «Скільки вже років?».

Зараз мені 28, і я вже 14 років sхе’шнік. Серед стрейтеджерів є й такі, що не вживають аспірин, чи якісь інші медикаменти, тому що англійською це drugs (прим. − ліки). Англійське слово для позначення наркотичних речовин таке саме. Я цю позицію не розділяю, але поважаю. Серед моїх радикальних обмежень хіба що відмова від квасу, все таки там є невеликий процент алкоголю, залежно від сорту − від 0,7 % оборотів до 2,6 %.

Люди часто реагують на мою позицію емоційно, хтось каже що не зміг би так само, хтось захоплюється, а хтось намагається одразу ж споїти. Якось на весіллі у знайомих в Полтаві в мене дуже наполегливо намагалися влити якийсь алкоголь. Почалися всі ці стандартні заяви «ти мене не поважаєш», «давай за молодих». Я завжди спокійно ставлюся до таких спроб, ввічливо відмовляюсь. Але в якийсь момент до цього натиску приєдналась ціла купа гостей, наречена, батьки і родичі. Вони наливали мені, тримали за руки, вмовляли. Спершу я жартував, але в певний момент просто встав і зі скандалом пішов.

Іноді хтось зі знайомих намагається підлити мені алкоголю у склянку, просто щоб потім посміятися, мовляв лічильник обнулився. Але я дуже чітко вловлюю запах спиртного. Одного разу нюх мене підвів: я замовив собі запаяної кави в «Львівській копальні кави». Зробив ковток, і відчув як пече все горло. Побіг одразу до офіціанта, а той зізнався, що в каві є трохи лікеру Baileys! Я після цього півдня думав, що п’яний.

Мій батько колись сказав мені: «Синок, ти ще встигнеш випити свою цистерну». Я не маю на меті прожити все життя без алкоголю чи наркотиків, і не обіцяю, що стрейт едж − це назавжди. Точно знаю, що це триватиме поки отримують від цього кайф. Звісно є азарт від того, що так довго веду подібний спосіб життя, хочеться збільшувати кількість років без сп’яніння. Я знаю, що на вечірці не страждаю через те, що всі інші п’ють, а я ні. Я був на «Схемі», і, танцюючи поруч з чуваком під кислотою, не бачив, що він розважається більше від мене, мені було так само добре.

Я навчився приймати компанію в якій всі окрім мене п’ють. Раніше, років в 16 я досить агресивно реагував на всякі спроби випити в моїй присутності, міг прочитати лекцію на тему алкоголізму. Тепер же, по міркам цієї субкультури я − Straight edge posi, тобто позитивний. Несу цю субкультуру із посмішкою, нікого не переконуючи і не засуджуючи. Своїм прикладом показую як можна не пити і не курити, і при цьому бути веселим. Розумію, що для деяких келих вина в кінці робочого дня − це не спосіб «накидатися», а своєрідна терапія. 14-річний досвід стрейт еджа навчив мене поважати чужу позицію, бо щонайменше, я стаю здоровіше: мою порцію випиває хтось інший.

---

Для мене відмова від шкідливих звичок — принципова штука. Я виріс в Білій Церкві, багато з моїх однокласників пили, а навколо переважно були п’яниці. Своїм рішенням не пити я якісно виділявся серед інших.

Мабуть, єдиний раз, коли пив алкоголь — мені було 9 років, це було на весіллі у родичів. Там на столі стояла пляшка з лимонадом, я вирішив випити з горла, а всередині була горілка. Поплював, поблював, але усе обійшлося.

Чому взагалі вирішив «бути чистим»? Мене часто запитують про це люди. В основному, віджартовуюся. Але якщо серйозно, то мої родича з села, я часто буваю в бабусі, де місцевий контингент є хорошим антиприкладом. Але думаю, не це стало головною причиною, а якесь бажання не опускатися до “забарвлення” реальності й ірраціональної шкоди самому собі.

Тримаюся дуже легко, нема якогось конкретного бажання. Насправді важче іншим, тим, хто вживає алкоголь чи щось там інше, перебувати зі мною в одній компанії. На початку вечора завжди вислуховую, що через мене важко людям розважатися. Але з процесом дорослішання кількість таких випадків зменшується.

Хоча так, споїти мене намагаються регулярно. У кожній новій компанії проходжу декілька етапів: спершу не вірять, потім переконують, що з ними точно вип’ю, потім намагаються підлити в склянку, а вже потім зневірюються. Пік був на першому курсі, тоді в гуртожитку на кожній вечірці щось підливали. Тепер уже рідше.

---

Я виріс в провіційному містечку в Донецькій області, у дитинстві навколо було багато людей, які споживали алкоголь та інші речовини. У сім’ї мене ніхто особливо нічим не обмежували, але у мене якось виробилося бажання бути не таким, як люди навколо. Це стосується не лише алкоголю, але й інший речовин. Згодом це переросло в позицію, своєрідний челлендж.

Для мене ні алкоголь, ні щось інше не веде до вирішення психологічних проблем, ці звички не є якимсь моментом для об’єднання з іншими людьми. Використовую здорові альтернативи, займаюся спортом.

Від кефіру чи інших продуктів не відмовляюся, але кефір, якщо чесно п’ю рідко, бо не дуже люблю. Обмеження у мене стосуються лише алкоголю, куріння та вживання наркотиків. Навіть легких. Якось бажання ніколи не було, у цьому бажанні я перебуваю в гармонії зі своїм внутрішннім «я».

Чи пробували друзі щось підмішати мені? Дуже часто, усі веселі історії пов’язані зі спробами підлити мені щось алкогольне. Зазвичай я на нюх відчуваю різницю і відмовляюся, лише одного разу «лічильник обнулився», коли ковтнув молочного коктейлю з чимось алкогольним. Але тоді не відчув нічого за один ковток — тож це не рахується.

І хоча у близьких друзів є бажання випити зі мною, вони ставляться до моєї позиції з повагою. Це вибір кожного: як я нікого не осуджую, так і мене. Дехто дивується, але не більше.

 

Фото обкладинки: Нікіта Завілінський