Меню & пошук

15 цитат із книги «Спостерігаючи за англійцями»

15 цитат із книги «Спостерігаючи за англійцями»

«Вівсянка, сер», твідовий костюм, чай рівно о п’ятій, вишукані манери, аристократизм, снобізм, незворушність, гіперпунктуальність. Які ж насправді англійці?


Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.

Кейт Фокс – соціальна антропологиня, авторка науково-популярних бестселерів, співдиректорка Дослідницького центру соціологічних проблем (SIRC).  Досліджує людську поведінку та соціальні відносини, зокрема: флірт та залицяння, плітки та кінні перегони, красу та сприйняття тіла, агресію та насильство, індивідуалізм, соціальні та культурні аспекти пиятики, свята і святкування, соціальний вплив мобільних телефонів; ставлення до ризиків, залежно від статі; страхи, пов’язані зі здоров’ям; психологію ароматів і запахів, манери та етикет. Та, звісно, особливості англійського національного характеру.

1.

…англійці — це нація, яка, цілком очікувано, має чіткий та виразний національний характер та культурні відмінності, а британці — це просто політичний конструкт, до складу якого входить декілька націй з характерними культурними рисами.


2.

Кожне обговорення англійських розмов, як і самі англійські розмови, обов’язково починаються з Погоди. Дотримуючись букви закону я, вслід за усіма дослідниками англійськості, наведу знамениту цитату д-р Джонсона: “Коли двоє англійців зустрічаються, то перша тема для розмов — погода”. Хочу наголосити, що минуло двісті років, а спостереження все ще актуальне!


3.

Надавати перевагу холоду, а не теплу — це більш прийнятно, аніж не любити сонячну погоду. Та це ще так-сяк, гірше, якщо ви більше тішитеся дощу! Дотримання погодних правил гарантує, що навіть найдивакуватіші погодні уподобання минуться за так і їх спишуть на кумедну ексцентричність.


4.

Погода для англійців таки справді є одним з небагатьох приводів для неусвідомленого та щиросердого патріотизму.


5.

Забудьте про впевненість у собі, плавність та природність поведінки — це неприйнятно і не по-англійськи. Вайлуватість, нерішучість та неоковирність — от це по-англійськи! Відрекомендуйтеся похапцем і якомога нерозбірливіше. Якщо ви таки називаєте своє ім’я, то промимріть щось геть незрозуміле. Руку простягайте нерішуче і з-пів дороги відсмикніть її незграбно. Привітайтесь приблизно так: «Еее, хм, приємнопознайомитись, еге, привіт?».


6.

Ця книжка — не для соціологів, а, радше, для тих містичних істот, яких видавці називали «добре обізнаними любителями.


7.

«Інакше кажучи, розмови про погоду — це форма «словесного вибирання бліх», такий собі еквівалент «соціального вичісування» у наших родичів приматів, які, будучи і так чистесенькими, можуть годинами вичісувати хутро один одному, а все для того, щоб зміцнити соціальні зв’язки».


8.

Типова англійська бесіда може початися з «погодного привітання», далі буде дещиця «погодних балачок» для налагодження розмови, а потім, «за замовчуванням», — регулярні відступи про погоду. Тепер стає зрозуміло, чому іноземним, та подекуди й англійським, дослідникам здається, що ми зациклені на цій темі.


9.

Від «нахрапистого американського» «Привіт, я Біл з Айови», ще й в поєднанні з простягнутою для привітання рукою і посмішкою на всі 32 зуби, англійці одразу ж зіщулюються і задкують.


10.

Власне, якщо ви хочете скидатися на правдивого англійця, то посеред всієї цієї плутанини з привітаннями та знайомствами покладіться на єдине надійне правило — виконуйте ритуали знайомства так-сяк: завмріть, поводьтесь сковано, ніяково і спантеличено.

 


11.

Англійці — це, поза сумнівом, нація пліткарів. Британські вчені з’ясували, що дві третіх усіх наших розмов присвячені обговоренню наступних соціальних тем: хто, що і з ким; хто «в фаворі», хто «в опалі» і з яких причин; як гідно вийти із усіляких халеп; стосунки та поведінка друзів, родичів та зірок; наші власні проблеми з сім’єю, друзями, коханцями, колегами та сусідами; деталі світського життя. Коротше кажучи, ми пліткуємо про все.


12.

Англійці можуть роками їздити в транспорті (вранці і ввечері) з одними і тими ж пасажирами і ніколи й словом не перекинуться — це абсолютно звична, навіть нормальна практика. Повна нісенітниця, якщо подумати, але всі, з ким би я не говорила, підтверджують це правило. «З часом, — розповіла мені одна пасажирка, — коли ви бачите на платформі ту ж саму особу кожного ранку, може ще й сидите навпроти неї у вагоні потяга, то можете кивнути у знак привітання. Та це й все, далі цього не заходить». Я поцікавилася: «А скільки це “з часом”?» — і почула: «Ну, може, з рік чи десь так. Це залежить. Люди ж різні бувають — хтось більш товариський, хтось менш».


13.

«І сказав Бог Мойсею: «Перший, підійди до мене!». А він прийшов другим, і відправив його Бог в кінець черги, щоб не порушував порядок черги». «Всенародне захоплення» — так 1946 року Джордж Мікеш, угорський письменник-гуморист, описав черги в Англії. «На Континенті, — вів він далі, — люди, чекаючи на автобус, вештаються собі туди-сюди, хто як хоче. Коли автобус приїздить — вони женуть до нього юрбою… Англієць, навіть сам-один, чемно формує чергу».


14.

Англійці просто не можуть говорити про секс серйозно, без жартів, — жалілася я в записнику, — власне, одного і того самого жарту: якщо мені ще хтось запропонує “допомогти на практиці” з розділом про секс, то я закричу не своїм голосом». Побіжна згадка слова «секс» автоматично запускає кнопку сарказм чи глузи, а в мовчкуватих екземплярів викликає незграбне бажання пальнути щось примітивне, в стилі ой‑ще-ще-не-спиняйся, а в крайніх випадках респонденти просто хіхікають. Це не просто правило, це вже мимовільний неосмислений рефлекс — такий, як колінний рефлекс. Скажіть «секс» і англійський гумор зразу хвицьне коліном!


15.

Нас коробить від врочистості, і вона нам здається трохи безглуздою. Найсерйозніші, найофіційніші, найурочистіші моменти церемоній, як на зло, викликають в нас непереборне бажання розсміятися. Це напружений, нервовий сміх — близький родич колінно-рефлекторного гумору. Гумор — наш улюблений спосіб подолати незручність, а сміх — найкращий інструмент у боротьбі із «соціальною не-дужістю».

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: