«Працювати 60 годин на тиждень – це норма»: що треба знати про переїзд у Нью-Йорк
«Працювати 60 годин на тиждень – це норма»: що треба знати про переїзд у Нью-Йорк
Чому життя у США – не казка, і як досягти успіху там
[ads-pc-2]
Сім’я Каті Коваленко 5 років тому переїхала у США, але чекала цього моменту 15 років. Катя розповідає Inspired про переїзд у Нью-Йорк, справжнє життя в місті, в якому 24/7 не буває сумно, його мультикультурність, великі можливості та захмарні ціни на житло і пояснює, чому люди там знаходяться на межі морального зриву.
15 років очікування і переїзд
Із самого дитинства я жила з думкою, що ми переїдемо у США. Моя бабуся і тітка переїхали туди, коли я тільки народилася, бабуся подала документи на возз’єднання сім’ї, і з того часу ми постійно готувалися до переїзду, а мене змалечку віддавали на курси англійської з американськими носіями мови. Але моменту переїзду ми чекали 15 років. Процес сильно затягнувся через те, що в той час, коли бабуся подала документи, мамі вже було більше 21 року, вона мала чоловіка і дитину.
Я чекала переїзду в дитячому садочку, чекала у школі, а коли вступила в університет, вирішила перестати взагалі про це думати і просто жити своїм життям у Києві. Ця нав’язлива ідея переїзду, який ніяк не відбувався, дуже набридла. Хотілося просто розслабитися і жити моментом. Але як тільки я повністю змирилася з тим, що житиму в Україні, мама подзвонила мені і сказала, що нас покликали на інтерв’ю. У цей момент мені було вже 18 років, і я закінчила 2 роки фінансового факультету в університеті Шевченка. Але вирішила, що все-таки треба спробувати почати нове життя в іншій країні.
Перед переїздом мені не вистачало часу зустрітися з усіма друзями та знайомими, і мені було дуже соромно та неприємно, що я не могла з усіма попрощатися. Я розповіла про переїзд лише найближчим людям, не хотіла збирати прощальні вечірки, лише побачитися з найважливішими людьми.
Як тільки я дізналася, що переїду, ми з моїм хлопцем Женею обговорили все, він нормально до цього поставився, бо розумів, що на моєму місці також би поїхав. Перед моїм від’їздом ми запланували поїздку в Одесу і з’їздили на фестиваль у Латвію. Відстань – це важко, але якщо ти ставиш перед собою ціль підтримувати зв’язки з найближчими людьми, то це виходить. Я не з тих людей, які все кидають і забувають – я намагаюся залишатися з тими, хто для мене важливий.
Ні я, ні мої батьки не знали, що буде далі, але нас заспокоювало те, що ми там будемо не самі. Мабуть, саме тому наш переїзд пройшов досить гладко.
Ми взяли квитки до Нью-Йорка, купили 8 найдешевших валіз на 4 людей – я, мама, тато і сестра – і просто взяли з собою найнеобхідніші речі. У нас був літак рано вранці, треба було виїжджати о 3:00 ночі, а мама в останній момент намагалася взяти з собою якісь сковорідки і дитячі фотографії. Було таке відчуття, що ми ніколи не повернемося. Але пройшло півроку, і ми зрозуміли, що в нас в Києві залишилися родичі, і ми можемо сюди приїхати будь-коли.
Нове житло
Одразу після приїзду в Нью-Йорк ми зупинилися в родичів, які допомогли нам з пошуком житла, і вже через 4 дні ми зняли свою квартиру. Коли ми вперше прийшли подивитися на неї, там сиділи три маляри і фарбували стіни. У помешканні нічого не було, просто смерділо фарбою. Стало трохи страшно, бо в нас не було ні ліжка, ні столу. В американських квартирах всюди є кухня і холодильник, але все інше доводиться купувати.
Тут всі дуже просто ставляться до речей. Усі ці ліжка, дивани, столи та стільчики – це просто сміття. Люди переїжджають з квартири на квартиру і не беруть речі собою – викидають або просто залишають на вулиці для менш забезпечених людей. Ніхто за собою не возить старе трюмо по 20 років, як це відбувається в Україні. У Нью-Йорку речі не цінуються так сильно, бо все можна купити, а люди простіші на підйом.
Тут всі дуже просто ставляться до речей. Усі ці ліжка, дивани, столи та стільчики – це просто сміття. Люди переїжджають з квартири на квартиру і не беруть речі собою –викидають або просто залишають на вулиці
Багато хто уявляє собі житло в Нью-Йорку з красивими краєвидами на Манхеттен, але насправді більшість будинків тут дуже старі та в поганому стані. Нашому першому будинку було близько 100 років. А в деяких стеля і підлога зроблені не з цегли, а з дерев’яних балок, які постійно скриплять під ногами.
Звісно, якщо ти готовий віддавати за квартиру $5000 на місяць, вона буде у новому будинку, але більшості людей, які тільки переїжджають сюди, це не по кишені. Оренда двокімнатної квартири середнього класу в Брукліні коштує приблизно $2500, на Манхеттені – до $4000. Люди, які працюють тут на мінімалці, вимушені жити з сусідами, і це нормальна практика, всі молоді люди так роблять.
Я помічаю, що тут люди витрачають на їжу та одяг не так багато грошей, як в Україні. Тут це доступно, а найбільша частка зарплатні йде на оренду квартири. Тому в моїх планах – купити власне житло, як тільки закінчу університет і розрахуюся з боргами за навчання. А подорожувати тут можна досить дешево. Мені вдається відкладати гроші на подорожі та власні цілі і жити, не обмежуючи себе.
Брайтон-Біч із 90-х
Треба розуміти, що Нью-Йорк – це не тільки Манхеттен і Емпайр-Стейт-Білдінг. Коли ми переїхали, моя бабуся жила недалеко від Брайтон-Біч. Коли я побачила цей район, здалося, що я нікуди не переїхала, а просто опинилася в іншому місті в Україні. На вулицях тут ходили російськомовні бабусі і дідусі, і здавалося, що потрапляєш у 90-ті. Просто люди, які переїхали сюди в 90-х, не йдуть у ногу з часом, а живуть ізольовано, намагаючись відтворити те, що вони бачили у себе вдома, бо вони за цим сумують.
Бруклін і Нью-Йорк – це різні світи. Тут все дуже зоновано: в одному районі можуть жити лише араби, у сусідньому – китайці, а в іншому – українці та росіяни, де на вулицях під скрипку співають російські пісні.
Робота і нові знайомства
Ми не думали заздалегідь, чим будемо займатися тут, а роботу шукали вже на місці. Моя мама працювала у Києві перукаркою та медсестрою, тому в Нью-Йорку вона одразу влаштувалася в перукарню. Спочатку працювала в російськомовному районі, а тепер – у салоні на Манхеттені. Також вона проходить курси медсестри, але тут це дуже дорого і складно. Втім, якщо людина хоче рухатися вперед, то в Америці вона знайде безліч можливостей. Мій тато був інженером у компанії, яка працює з кондиціонерами. У нього була можливість піти в аналогічну компанію, але він захотів зайнятися чимось новим, перепробував багато різних посад, а зараз працює водієм Uber, бо йому подобається бути собі боссом.
А я збиралася вчитися в коледжі, тому шукала роботу на півставки. Спочатку місяць не могла знайти роботу, надіслала близько 50 резюме в такі магазини як Sephora, Victoria’s Secret чи Nike, але мене нікуди не брали. Бабуся вже почала радити мені влаштуватися касиркою в супермаркеті, але я рада, що не погодилася на це.
Перше моє інтерв’ю було в Sephora. Я вільно розмовляла англійською, але на співбесіді перехвилювалася і просто заїкалася. Мене туди не взяли, але я рада, що отримала цей досвід. Наступне інтерв’ю у мене було в Zara. Воно проходило в білому офісі з видом на Манхеттен, і я почувала себе на мільйон доларів. Там я змогла показати себе, і мене взяли працювати в магазин Massimo Dutti. Я дуже щаслива, що моя перша робота в Нью-Йорку була там тому, що там я кожен день знайомилася з великою кількістю людей. На Манхеттені зовсім інший вайб – там збираються люди з різних країн, з різними бекграундами, всі дуже цілеспрямовані та цікаві. Коли працюєш у сфері, де люди вмотивовані розвиватися, можеш отримати багато корисних знайомств. До того ж, там я познайомилася і з однією зі своїх найкращих подруг в Америці.
Працювати, працювати, працювати
Тут всі дуже цілеспрямовані, і для того, щоб виділитися з такої кількості людей, потрібно прикладати чимало зусиль. Тому всі тут працюють важко і багато – по 50-60 годин на тиждень – і це вважається нормою
Через те, що в Нью-Йорку дуже дороге житло, потрібно багато працювати. Тут всі дуже цілеспрямовані, і для того, щоб виділитися з такої кількості людей, потрібно прикладати чимало зусиль. Тому всі тут працюють важко і багато – по 50-60 годин на тиждень – і це вважається нормою. А на дорогу до роботи і назад можна витратити 4 години.
Зазвичай моє навчання закінчується о 17:00, а після цього я йду на роботу і працюю до 23:00. Також працюю на вихідних і зазвичай маю лише один вільний день на тиждень.
Багато хто бачить фотографії в Instagram та блоги в YouTube про казкове життя в Нью-Йорку, зняті людьми, які приїжджають в Америку на місяць-два і кричать про те, як тут все дешево, доступно і просто. Мене це дуже дратує, бо люди за короткий час не можуть побачити реальної картини. Ніхто не думає, скільки йому доведеться працювати у Штатах. Мені й досі важко з цим миритися. Люди тут працюють шість днів на тиждень і розуміють, що в них лише один вихідний, в який вони навіть відпочити не встигнуть. Через це тут сильно втомлюються і вигорають. Тому окрім лікарняних, у нас є mental day, коли ти можеш взяти відгул на кілька днів, якщо просто не можеш працювати, бо знаходишся на межі морального зриву. Така практика поширена тут в багатьох компаніях.
Піти в медицину
Паралельно з роботою я навчалася в коледжі: спочатку просто вивчала англійську, а потім пішла на Business Administration – один із найбільш широких напрямків навчання, який обирають близько 30% усіх студентів. Я взяла собі різні класи і намагалася зрозуміти, що мені подобається, але знайти себе так і не вдавалося.
У той час моя тітка, яка працює медсестрою в гінекології (за законом тут в гінекології медсестра працює як лікар), почала мені радити піти в медицину. Півтора року я опиралася, бо хотіла сама обрати свій шлях. Але це не спрацювало, і я почала дізнаватися, що відбувається у світі медицини та зацікавилася двома напрямками: фармацевт та асистент лікаря. Я зупинилася на фармацевтиці, бо в Америці фармацевт – це не просто людина, яка працює в аптеці, а член медичної команди в будь-якій клініці чи госпіталі. Незважаючи на сумніви, я прийняла рішення вчитися там. На цю спеціальність складно пройти відбір, але мене підштовхнуло те, що своєю роботою я зможу приносити реальну користь людям. За чотири роки навчання розумію, що медицина мені дійсно дуже подобається. Програма розрахована на 6 років, тому вже через два роки я отримаю докторський ступінь.
В Америці дуже легко вчитися – мені тут простіше, ніж було в Україні. Тут дуже багато ресурсів, і ти можеш в будь-який момент отримати допомогу. Окрім лекцій, є ще різні заняття та групи, де тобі можуть абсолютно безкоштовно допомогти люди зі старших курсів. У викладачів немає упереджень з приводу студентів, і якщо ти знаєш, ти отримуєш нормальну оцінку.
Паралельно з навчанням я працюю. Раніше працювала в магазині, але після того, як почала навчатися на фармацевтиці, вирішила працювати за спеціальністю, бо це допомагає закріпити знання, які отримуєш під час навчання. Тому я почала працювати в аптеці за дуже малі гроші. Це складна робота: тут аптека об’єднана з магазином, де продаються звичайні продукти, тому доводилося дуже довго стояти на ногах. Після цього я влаштувалася в госпіталь, де працюю вже рік. Я роблю крапельниці і допомагаю фармацевтам – мені це дуже подобається.
Мультикультурність і великі можливості
У Нью-Йорку тобі не будуть падати на голову круті можливості, але треба бути дуже активною людиною, щоб чогось досягти.
Потрібно розуміти, що історії про казкове життя в Нью-Йорку – це все неправда, і мені дійсно шкода, що люди саме за цим сюди їдуть, а потім розчаровуються і залишаються тут, бо не мають іншого виходу. Але коли ти знаєш і про позитивні, і про негативні моменти, можеш робити свідомий вибір.
У Нью-Йорку тобі не будуть падати на голову круті можливості, але треба бути дуже активною людиною, щоб чогось досягти. Хочеш отримати роботу – приходить в офіс компанії і просто запитуй, чи можна поговорити з менеджером. І якщо ти сподобаєшся їм як людина, тобі дадуть можливість себе показати, навіть якщо твоя англійська неідеальна. І величезний плюс в тому, що люди, які дійсно не бояться важкої роботи і труднощів, можуть досягти тут успіху.
Також тут ти отримуєш можливість спілкуватися з величезною кількістю людей з різних країн і культур. Мені дуже не вистачало цього в Києві, де мене оточували схожі на мене люди.
У Нью-Йорку постійно відбувається дуже багато подій, особливо на Манхеттені. Тут проходить мільйон подій, зустрічей, тусовок, виставок. У цьому місті ніколи не буває сумно – тут 24/7 щось відбувається, і можна знайти щось на свій смак. Перший рік після переїзду я просто не могла заспокоїтися і ходила у всі музеї та нові місця і вбирала в себе дуже багато нових ідей.
На жаль, через роботу і великі відстані від роботи до дому, залишається дуже мало часу на щось ще. Якщо я не працюю після навчання, можу піти в тренажерний зал або в бібліотеку, щоб повчитися.
Зараз мій хлопець Женя також приїхав у Нью-Йорк. На момент мого переїзду у нас були серйозні стосунки, і ми знали, що якимось чином будемо разом. Я обговорювала це зі своєю тіткою, і вона сказала, що якщо я отримаю громадянство, Женя також зможе приїхати. Але все виявилося не так просто.
Вперше він приїхав в Америку по Work and Travel з моєю подругою Аліною. Разом ми поїхали в Північну Кароліну і провели півтора місяці там. Ми жили і працювали біля океану в тусовочному місті протягом місяця, а потім поїздили по Флориді. Після цього вони повернулися в Київ. Потім Женя приїхав сюди вчитися в мовну школу. Він оплатив 3 місяці навчання, і йому дали візу. Оскільки школа була дуже дорога, після трьох місяців він перейшов в іншу. Зараз він вже працює тут.
Я збираюся отримати тут громадянство і кілька місяців тому подала документи. Після цього ми з Женею збираємося одружитися. Ми не хотіли нічого порушувати, приїхали сюди законно і збираємося далі будувати тут життя.
Спілкування і стосунки
Я дуже рада, що народилася в Україні, бо люди в Америці мають зовсім інше мислення. Тут дуже помітний вплив капіталізму і те, як люди зациклені на грошах. Тобі тут ніхто не буде сильно допомагати – навіть родичі – ти маєш розраховувати лише на себе. Також тут важко з кимось зблизитися. Як тільки з кимось подружишся, ця людина кудись переїжджає. У кожного тут своя ціль, часто пов’язана з роботою, тому важко знайти душевних людей. Нью-Йорк – дуже велике місто, і кожен в ньому намагається виділитися тим, що має, а не своїми особистісними якостями. Тому я дуже щаслива, що виросла в Україні, навчилася поважати старших, цінувати друзів, свій вільний час, а не тільки те, скільки я заробила.
Куди сходити у Нью-Йорку
Roosevelt park by Roosevelt tram – одне з найулюбленіших місць з видом на Манхеттен, а вхід у нього всього за ціною проїзду в метро.
Brooklyn One rooftop bar – нове місце з красивим краєвидом.
Press lounge – один з найулюбленіших руфтопів.
Freehold in Brooklyn – класний бар і місце для танців.
Surf bar in Williamsburg – Tiki bar на піску. Автентичний бак, куди ходять місцеві.
Domino Park in Williamsburg – новий чудовий парк.
Whitney та MoMa – улюблені музеї.
Apartment by the Line – обов’язково відвідати для натхнення.
West village і Highline Park – гуляти і дивитися на знамениту архітектуру
Де смачно поїсти: Ruby’s, Butcher’s Daughter, Dig Inn, Bluestonelane cafe.
Щоб не пропустити найцікавіші тексти, підписуйся на наш Telegram-канал.
Усі фото: з архіву Каті Коваленко
